Такою є персонально моя оцінка нового законопроекту до Закону про державну мову.
ЗАКОН, ЯКИЙ ПІДПРАВИТЬ І ПИСКИ, І МОЗКИ
Нинішнє Водохреща можна вважати вступом до великого дня, коли в Україні може вступити в силу новий, революційни Закон про державну мову. Саме 19 січня ц.р. 33 народних депутати, представники різних фпакцій парламенту, зареєстрували законопроект №5670 «Закону про державну мову», яким пропонується значно розширити і закріпити використання української мови як державної у ЗМІ, виробництві і розповсюдженні фільмів й серіалів, а також у сфері реклами і книговидання.
Виходить, пані й панове, нас, хто останнім часом на повен голос говорили, писали, закликали керівництво держави, парламент насамперед, звернути увагу на проблему дикого наступу московітства на нас через всебічне зросійщеня народних мас, олігархічних ЗМІ, здається, нарешті почули у Верховній Раді, підтримали. 20 січня законопроект навіть скерували до розгляду в головному з цієї проблеми – парламентському комітеті з питань культури й духовності, його очолює Микола Княжицький, і там уже почалася підготовча робота.
Аж ось коли, треба констатувати, тільки через 99 років (!) після утворення незалежної України - УНР, починається справжня ділова робота з істинного будівництва самостійної, суверенної держави. Бо кому не зрозуміло, що вона (держава) завжди починається з мови. Поїдьте до будь-якої країни світу, першими словами, якими зустрінуть вас там, будуть слова, мовленні мовою цієї землі, на якій ви знаходитесь. А не якимсь, та, власне, чужим, прийшлим «язиком», котрий швидше за все, як відрижку радянщини, персонального безкультур’я окремих осіб, почуєте, на жаль, у наших аеропортах, вокзалах, від транспортників, різноманітного обслуговуючого персоналу, і далі – від поліцейських, лікарів, аж до передач на радіо і телебаченні.
Законопроект має пройти обговорення і схвалення ще у шістнадцяти парламентських комітетах окрім профільного, і це, треба чесно визнати, велика, копітка і вельми відповідальна робота. Позаяк уже й сьогодні відомо, що москвофілів, представників справжньої «п’ятої колони» у ВР, як болота навесні. Брудних наволочей, які на повну жирують, кишені набивають за рахунок українського народу, а воду повсякчас відверто ллють на млин загарбників – хоч відбавляй. Всякі там «опозиційні» в крикливих лозунгах, в начебто боротьбі за красиве життя (звичайно ж, власне насамперед, а не для народу), будьте певні, ось-ось почнуть, як пси на Місяць, обгавкувати законопроект №5670. Хіба ж можна їм, рашозавозним здебільшого, допустити, аби українська нація в будівництві своєї суверенної держави нарешті сміливо стала опиратися на свою єдинокровну мову. Тоді, коли понад три століття їхні угро-фінські предки з усіх сил боролися з цим, катуючи, знищуючи «молодших братів».
Мовний законопроект, і Слава Господу Богу, ставить офіційну ситуацію з нашим рідномовством, у порівнянні з нинішньою ситуацією, буквально догори дриґом. Новий закон, якщо він буде прийнятий у редакції даного законопроекту, стане регулювати функціонування і застосування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Окрім, зрозуміло, сфери приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. Тут повна свобода, а все подібнге є категорією людської совісті.
Законопроект пропонує, щоб уже в статті 4 записати: «кожний громадянин України зобов’язаний володіти державною мовою як мовою свого громадянства».
Мій товариш, який нещодавно з гостин повернувся із США, розповідав. Його родич, котрий уже там вмощується на постійне проживання, якось прикинувся перед поліцейським, що, мовляв, не розуміє англійської. Копп не сперечався з ним. Але за добу чи навіть раніше, «хитрун» отримав привіт від правоохоронця. Це був штраф на 900 доларів за «невміння спілкуватись». Власне, це твоя проблема – вивчив чи ні мову країни в якій мешкаєш. Але ти будеш щодоби «заробляти» такі штрафи, поки не виконаєш вимогу держави: поважати її мову.
У законопроекті №5670 «Закону про державну мову» такого ще не має «прейскуранту», але крок до цього зроблено. Закон вимагатиме громадян знати мову своєї держави. Для перевірки рівня знань мови особами, яким просто не можна не володіти нею – всяким там вождям-правителям, нардепам, державним службовцям, різним начальникам і підначальничкам, створюється Центр української мови. Їх дані стануть лакмусовим папірцем при призначені на посади. Це, власне, те, що ще, знову ж таки, майже сто років тому запровадив на своїй землі мудрий президент Чехословаччини Томаш Масарик, країна якого, до речі, була не менше засмічена німецькою мовою, як українська нині московітством. І вилікував же ж Масарик свою державу, врятував від поглинання її дейшетами, аллеменами, тевтонами, як у різні часи називали людей, котрі мешкали поміж чехів та словаків, величаючи себе німцями. Ось чому ображений націонал-садист Гітлер, вирушаючи схилити під свій лискучий чобіт Європу, для старту топтання першою призначив Чехословаччину. Це була розплата за приниження з боку Масарика. Але було пізно: кастрація сусідського засилля уже завершилася, держава Масарика витиснула і німців, і їхню гортанну мову з урядових структур. Більше про це можна прочитати в моїй новій книзі "Постаті з вирію", яка ближчими днями вийде у світ...
Стаття 20 вказаного майбутнього закону має проголошувати, що мовою телебачення і радіомовлення в Україні є державна мова. Телерадіоорганізації незалежно від форми власності та способу розповсюдження телерадіопрограм і передач здійснюють мовлення державною мовою. Параграф 6-ий цієї статті підкреслює: «З метою задоволення потреб національних меншин, іноземної аудиторії чи з освітньою метою телерадіоорганізації можуть здійснювати мовлення іншими мовами. Сумарна тривалість іншомовних телерадіопрограм і передач не може перевищувати для загальнонаціональних мовників – 10% від часу добового мовлення, для регіональних та місцевих мовників – 20% від часу добового мовлення, а для суб'єктів державного іномовлення України – 60% від часу добового мовлення». Останнє, поясню, аби було зрозуміло, стосується мовників, які цільовим способом працюють на закордон…
Телерадіоорганізації також повинні забезпечувати переклад на українську жестову мову та/чи субтитрування офіційних та інших повідомлень.
Наступна, .21 стаття майбутнього закону пропонує способи налагодження використання державної мови у друкованих ЗМІ. Зокрема, вказується, що видання друкованих засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні, здійснюється державною мовою. За бажанням засновника друкований ЗМІ може видаватися також у двох чи більше мовних версіях, одна з яких – обов`язково державна! При цьому обсяг, зміст, періодичність версій іншими мовами мають відповідати обсягу, змісту, періодичності версії державною мовою, а наклад української мовної версії повинен становити не менше 50% сукупного тиражу всіх мовних версій цього друкованого засобу масової інформації.
Це виключить з практики ситуацію, коли нині, до прикладу, є таке в Києві чорне від злоби, антиукраїнства, рашомовне видання «МК в Україні». Це, аби ви знали друзі, сяк-так підрихтований, перефарбований колишній «Московский комсомолец» в Украине». Ну, що, скажіть, робити цьому задрипаному кремлівському комсомольцю в нашій незалежній державі, де немає вже, як гнилих зубів від радянського режиму, пам’ятників Лєніну-Бланку, Дзержинському і іншим людиножерам, на яких вони ціле століття уже моляться, і кланяються й по нині? У країні, де злочицями оголошені всі московські члени політбюро – творці геноциду українського народу. Навіть судовий вердикт з цього приводу є.
Це видання нещодавно очолила така відморожена сепартистка, як Ольга Проніна, завезена до Києва, до речі, з Криму. Примітивна, обмежена, як журналіст. Я чітку характеристику можу скласти, позаяк бизько десятка років в очолюваній мною "Правді України" вона працювала завідуючою відділом, і я був змушений читати всі її "твори".
Як розповідали мені знаючі люди, летючки в редакції "МКвУ" починаються тепер з того, що ця обмежена керівниця заявляє: ніяких російських військ у Донбасі немає; там триває громадянський конфлікт, спровокований Майданом; Київ має сісти за стіл переговорів з так званими ДНР і ЛНР і т.п. "Конструктив", як бачимо, за Кремлівським лекалом. І все це, мовляв, має бути мейнстрим публікацій «МКвУ». А головне, так воно і є насправді. Чому лише не бачить цього СБУ? Оце питання...
Новий закон змусить таких українофобів видавати, як мінімум половину накладу газети українською мовою. Ось і побачимо, як ці підпільні вороги наші будуть існувати за таких умов. І це не дивно. Адже, якщо інші мови видань – англійська, німецька, італійська та інші, несуть в українське суспільство культуру, демократичні цінності, то таке москальське лайно розливу проніної – лише агресію. І це доказано практикою століть, а найбільше конкретикою публікацій нинішнього ненависного «МКвУ». Погортайте його лишень – переконаєтесь самі. І з цим потрібно негайно щось робити. Це мозкова атака для українських патріотів...
Законопроектом передбачено нарешті і кримінальну відповідальність за «публічне приниження української мови», з чим запросто можна зустрітись у нинішніх агресивних москомовних виданнях, або, як мінімум, не повагу до неї. А спроби ввести в Україні двомовність, багатомовність, чим, власне, відверто займається нинішнє Міністерство освіти і науки на чолі з примітивною Л. Гриневич, буде прирівнюватись до спроб конституційної зміни державного ладу. Санкція відповідальності за подібні злочини, нагадаю, дуже серйозна.
Стаття 23 законопроекту унормовує використання державної мови в інтернеті. Інтернет-представництва (в тому числі, інтернет-сайти, сторінки в соціальних мережах тощо) засобів масової інформації, зареєстрованих в Україні, виконуються державною мовою. Та й реклама має бути виключно державомовна.
Одне слово, друзі, раджу посидіти всім з олівцем над цим документом. І ворогам України насамперед.
Щоб втілити законопроект у Закон багато зусиль мають докласти і громадські активісти. Його прийняттям Верховна Рада складе іспит на свою життєздатність.
