Припинення повноважень посадової особи

Методологія тлумачення норм чи юридична казуїстика в практиці КАС ВС.

Після початку формування внаслідок судової реформи 2016 року практики розгляду судових справ характерними, на думку багатьох правників, є й методи, які застосовують судді для їх вирішення.

Слід зазначити, що багато рішень ВС отримують схвальні відгуки правників, оскільки останні засновані на принципах верховенства права, виходячи з якого і відбувається тлумачення суті певних правових (законодавчих) норм.

Попри це вбачається недоцільним залишати поза увагою спільноти правові позиції ВС, які викликають сумнів щодо правильності застосування вказаного вище принципу. Більше того, наслідки такого правозастосування можуть створити ще більше правових колізій, аніж до постановлення таких рішень.

Сьогодні й саме у світлі такого підходу пропоную проаналізувати нову практику Касаційного адміністративного суду Верховного Суду при розгляді справи № 186/294/16-а. 

Суть спору

В 2016 році позивач, який до звільнення мав статус посадової особи органів місцевого самоврядування, звернувся до адміністративного суду з позовом. Вимоги цього позову стосувались зобов’язання відповідача (органу місцевого самоврядування) виплатити останньому вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпП України.

Позивач також вважав, що має право на таку допомогу в розмірі шестимісячного середнього заробітку, оскільки фактично був звільнений за ст. 41 ч. 1 п. 5 КЗпП України (припинення повноважень посадової особи). 

Хронологія розгляду та висновки судів

При розгляді спору в суді першої інстанції суд встановив, що позивач дійсно працював першим заступником міського голови та мав юридичний статус посадової особи місцевого самоврядування, яка є виборною та обмеженою строком (час повноважень міської ради).

Судом також було встановлено, що звільнення позивача відбулось на підставі рішення міської ради нового скликання, яка скористалась своїм правом звільнити з посад заступників міського голови. Законодавчо таке повноваження новообраної міської ради сформульовано наступним чином: виконавчим органом міської ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень.

При цьому після закінчення повноважень ради, її виконавчий комітет здійснює повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету (ст. 51 ч. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Слід зазначити, що посада заступника міського голови відноситься до тих, на яку особа затверджується відповідним рішенням міської ради та обов’язково включається до іншого колегіального виконавчого органу цієї ради – виконавчого комітету.

Судом першої інстанції також було встановлено та підтверджено дослідженими доказами наступне: до трудової книжки позивача було внесено помилковий запис про звільнення його з посади у зв’язку з припиненням повноважень, тобто на підставі ст. 41 ч. 1 п. 5 КЗпП України, а не ст. 51 ч. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Суд апеляційної інстанції підтвердив законність рішення суду першої інстанції та залишив його  в силі, змінивши лише резолютивну частину щодо розподілу та стягнення судових витрат. 

Правова позиція КАС ВС

31 травня 2018 року колегія суддів суду касаційної інстанції своєю постановою  частково задовольнила скаргу позивача та направила справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 

В мотивувальній частині постанови судді зазначили формальну причину такої позиції: «висновки судів ґрунтуються на помилковому застосуванні до спірних правовідносин норм матеріального права, що своєю чергою зумовило те, що нез'ясованими в цій справі залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору».

Проте, вже традиційно та всупереч вимогам КАС України, які саме обставини суду необхідно було встановити, зазначено не було. Разом з тим, така позиція не буде виглядати занадто дивною, якщо проаналізувати зміст мотивувальної частини цієї постанови.

Так, колегія суддів, за результатами розгляду касаційної скарги позивача, зазначила, що «в аспекті спірних правовідносин з урахуванням наведених положень законодавства колегія суддів дійшла висновку, що припинення повноважень посадової особи місцевого самоврядування є підставою для виплати такій особі вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП.

Звільнення посадової особи місцевого самоврядування із займаної посади передбачає дотримання й інших гарантій, передбачених трудовим законодавством, у тій частині, яка не суперечить положенням спеціального законодавства або ним не врегульована».

Таким чином, судді фактично висловились про те, що для виплати вихідної допомоги звільненій посадовій особі (ст. 44 КЗпП України), достатньо лише запису в трудовій книжці про звільнення за ст. 41 ч. 1 п. 5 КЗпП України, що є передумовою її застосування. 

Щодо тлумачення ст. ст. 41 та 44 КЗПП України в аспекті спірних правовідносин

Доцільно зазначити, що підставу до звільнення працівника у зв’язку з припиненням повноважень посадової особи (ст. 41 ч. 1 п. 5) до КЗпП України було внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» № 1255-VII від 13 травня 2014 року (далі за текстом – Закон № 1255-VII від 13 травня 2014 року).

Цим же Законом внесено зміни й до норми ст. 99 ч. 3 Цивільного кодексу України, яку викладено наступним чином: «Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень».

Характерно, що вказана вище норма закону, на мій погляд, стосується виключно господарських товариств, і не може бути застосована до регулювання трудових правовідносин у сфері державного управління та здійснення місцевого самоврядування.

Окрім цього, Законом № 1255-VII від 13 травня 2014 року ст. 44 КЗпП України також доповнено обов’язком роботодавця у випадку припинення повноважень посадової особи виплатити вихідну допомогу у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

При тлумачення вищевказаних норм права вбачається за доцільне застосувати системний, телеологічний (цільовий) та логічний методи, які відомі юридичній науці та широко застосовуються в судовому правозастосуванні.

Так, розділом  2 абз. 1 пояснювальної записки до вищевказаного закону, яку розміщено на офіційному порталі Верховної Ради України за посиланням http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=50443 визначено, що метою прийняття проекту Закону України є вдосконалення законодавчих актів, що регулюють питання припинення повноважень та звільнення посадових осіб юридичної особи та посилення їх матеріальної відповідальності.

При цьому, нова редакція частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України передбачає усунення нечіткості і розбіжностей у тлумаченні стосовно можливості негайного припинення або тимчасового призупинення повноважень виконавчого органу товариства, а також узгодження з Законом "Про акціонерні товариства" (зокрема із
п. 10 ч. 2 ст. 52, ч. ч. 2, 3 ст. 61). 

Отже, метою даного законопроекту не передбачалось жодним чином надання додаткових гарантій працівникам, які не є посадовими особами юридичних осіб, в тому числі – службовим особам місцевого самоврядування. Вбачається, що метою правового регулювання вказаного закону є регламентація правовідносин у сфері приватно-правовій, тобто в діяльності юридичних осіб приватного права.

Характерно, що такої ж думки притримуються і судді-цивілісти, які мають більш об’ємний досвід вирішення трудових спорів.

Аналогічну правову позицію можливо знайти в постанові суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного суду від 07 лютого 2018 року в справі № 711/5711/16). 

Пропозиції  та наслідки

1. Оскільки органи місцевого самоврядування як суб’єкти владних повноважень за новим Законом України «Про Конституційний Суд України» позбавлені можливості звернення до Суду з проханням тлумачення норм права, то єдиними шляхами розв’язання цього питання є наступні: зміна практики адміністративного касаційного суду Великою Палатою Верховного Суду або законодавче уточнення сфери застосування ст.ст. 41 та 44 КЗпП України (щодо виключення з кола суб’єктів посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування).

2. У 2020 році передбачається проведення в межах всієї країни чергових місцевих виборів. У випадку залишення правової позиції КАС ВС від 31 травня 2018 року незмінною, то можливо передбачити колосальні та невиправдані витрати місцевих бюджетів при звільненні посадових осіб новообраними місцевими радами. Тим більше, що для цього необхідно лише послатись на необхідну норму трудового законодавства, яка хоча і не підлягає застосуванню до таких осіб, однак Верховним Судом «схвалена».