Чи подолають "колядники"* дезертирів?

Роздуми з приводу закону № 8271 щодо посилення покарання військовослужбовців. Із несподіваною, але доречною практичною порадою владі наприкінці. Бо корінь проблеми – під мантіями.

– Судді «відмазують» від відповідальності нетверезих водіїв – потенційних убивць на дорогах!

– Збільшимо розміри штрафів. Допомогло?

– Не дуже.                                                                                                                          

– Збільшуємо ще!

(результат дивись на картинці)

– Судді виправдовують корупціонерів!

– Заборонимо умовне покарання. Подіяло?

– Та не надто.

(результат дивись на картинці)

– Судді поблажливі до мародерів.

– Санкції за крадіжки під час війни мають зрости!

Дійшла черга до дезертирства та непокори командирам.

Проєкт закону № 8271, який посилює кримінальну відповідальність військових за невиконання бойових наказів, втечу з поля бою чи військової частини, ініціювали й підтримали Генеральний штаб і особисто головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний.

Згідно з пояснювальною запискою, новації передбачають внесення змін до статей 69 та 75 Кримінального кодексу України заради «виключення можливості призначення більш м’якого покарання військовослужбовцям, ніж передбачено законом та звільнення від відбування покарання з випробуванням».

Підвищується й рівень санкцій за вчинення військових адмінправопорушень.

Розроблявся законопроєкт напрочуд швидко. Так само ухвалювався. А 13 грудня був проголосований.

У рекордні строки – за неповну добу – набрала необхідні 25 тисяч голосів і петиція з проханням до Президента Зеленського ветувати закон, надісланий йому на підпис.

Наразі статус петиції: на розгляді.

Тим часом генерал Залужний записав термінове відеозвернення. Закликав поставити крапку в дискусії.

Отже, все залежатиме від гаранта додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Глава держави може зважити на думку підписантів петиції та публічних критиків законопроєкту, або ж на позицію головнокомандувача.

(Звісно, якщо ми не станемо свідками майстерної політичної інтриги, спрямованої на дискредитацію та подальше зміщення харизматичного військового керівника… Але поки відкинемо конспірологію.)

Можливо також, що ініціатори закону планують батіг суворого покарання врівноважити пряником – у вигляді амністії відразу після війни. Але з людськими долями так поводитися неможна.

За безмежності поваги та щирого захоплення паном генералом, Залужний – надзвичайно талановитий воєначальник, але не правник (з ухилом у кримінологію), не соціолог, не історик чи суспільствознавець.

Його прагнення виглядає цілком щирим – спрямованим на підтримання боєздатності ЗСУ: «в умовах війни потрібні швидкі та дієві рішення».

Проте спрацювати закон здатен діаметрально протилежним чином.

Критикують законопроєкт насамперед за те, що він суттєво обмежує право українських військовослужбовців на судовий захист, а отже дискримінує певну групу громадян за родом і характером занять порівняно із загалом.

«…судді не будуть враховувати всі обставини справи, коли виносять вирок у справах про військові злочини. Тепер судова практика буде одностайна – усім військовим реальні й великі строки. І тим, хто самовільно залишив місце служби, бо перебував у стані алкогольного сп’яніння, і тим, хто за станом здоров’я дійсно не зміг вчасно прибути на службу».

«…хочеться думати, що він [Залужний] того закону не читав і його просто підставили. Будь-який насильник, з підворітні, має право на дострокове звільнення і судову апеляцію, зрадники України мають таке право, тільки наші захисники цього права не мають. «чудово» Бойовий дух злетить».

«…і колаборанти мають право на пом’якшення покарання, а військовослужбовці – ні».

«…ухиляння від призову від 3 до 5 років. А невиконання наказів від 6 до 10. Легше втекти від війни».

До наведеної низки цитат – різного авторства – доречно додати розгорнутий аналіз законопроєкту, наведений у текстах правозахисниці Ольги Решетилової, вельми фахового, компетентного та авторитетного, і зазвичай виваженого правника-науковця Миколи Хавронюка, письменника Артема Чеха, який із травня 2015 по липень 2016 служив старшим стрільцем та навідником БТР, чинного військовослужбовця Сергія Гнезділова, адвокатки родин Небесної сотні, а нині – бійця ЗСУ, аеророзвідниці Євгенії Закревської.

Та багатьох, дуже багатьох людей, у патріотизмі яких й обізнаності щодо реального стану справ сумніватися не доводиться.

Наприклад, учений, очільник Національного антарктичного наукового центру та публіцист Євген Дикий, а ще він учасник війни на сході України, у 2014 році – командир роти батальйону «Айдар», називає законопроєкт – «КУВАЛДА 8271».

Яка, подібно до кривавого знаряддя, котрим «вагнерівці» мотивували одного із зеків, потрібна деяким некомпетентним тиловим «геніаліссімусам»: витягнутим терміново «з нафталіну» комбригам – «дуболомам пострадянської офіцерської школи» або «юним полководцям» на посадах комбатів, які за віком та бойовим досвідом мали б максимум командувати взводом, але їхні прізвища збігаються з прізвищами окремих генералів.

Закон-кувалда «має замінити для них відсутній авторитет у бійців».

Щоби посилати на дурну смерть цілі батальйони…

Навіть людям цивільним зрозуміло, що проблеми психологічної стійкості, мотивації бійців повинні вирішуватися в інший спосіб. Адже страх смерті тут і зараз пересилить страх покарання та ув’язнення – десь там, у абстрактному майбутті.

Людство вже проходило:

– інквізиційне судочинство, коли завдання «арбітра» полягало тільки в уточненні ступеня вже встановленої вини обвинуваченого, заздалегідь примушеного до визнання своєї «вини»;

– надзвичайно суворі «драконівські закони», котрі мали застрашити потенційних злодіїв (та чомусь навіть відрубування рук за дрібні крадіжки, а голів – і за середньої тяжкості правопорушення, не викоріняли злочинності).

Безальтернативність покарання, відсутність розсуду судді.

Йдучи таким шляхом, доб’ємося зрештою того, що й сподівань не залишиться на появу в Україні мудрих та справедливих «соломонів». Навпаки, зведемо суддів до рівня чиновників з реєстрації кримінальних справ і виголошення наперед відомих усім вироків.

Знаємо і чим завершилася спроба «загвинчування гайок» у нещодавній нашій історії – нашвидкуруч прийняті парламентом і підписані тодішнім «гарантом» диктаторські закони 16 січня 2014 року вже в короткій історичній перспективі призвели до втечі Януковича з України до рф, де відроджують «відвічні традиції».

Провальні кампанії боротьби з окремими категоріями правопорушень шляхом нарощування санкцій (див. початок блогу) розбивались об те саме – недоброчесність суддів, готових «порєшать».

Тож, якщо й далі відмовлятися від усвідомлення першопричини, чому певні категорії громадян живуть у нас в умовах майже абсолютної безкарності, й уперто не бажати усунення ключової проблеми, зовсім нескладно спрогнозувати неминуче:

– «виправдоси» для грошовитих клієнтів,

– тюрми та колонії для сіромах

(останній термін є цілком доречним, бо подібний суд нагадує становий, коли кожного судять – за вмістом гаманця його).

І знову суворість покарання не подіє, позаяк не доповниться неминучістю.

До речі, з початком масштабного вторгнення рф судді, підозрювані чи обвинувачені в корупції, знайшли новий варіант ухилення від кримінального покарання. Певно, власну вигоду мали й командири, що забезпечували негідним мантієносцям прихисток.

Як-от на посаді заступника командира військової частини …з правової роботи.

Вочевидь, для таких винахідливих ділків закон № 8271 відкриє нові обрії діяльності.

Що робити?

Якщо володаря мантії не схоплено за руку на хабарі, добитися справедливого покарання для нього майже нереально.

Яскравий приклад – Струков, колишній голова Октябрського райсуду Полтави. На думку багатьох, він втілює ледь не всі суддівські пороки.

Коли загроза звільнення його з лав суддів, із втратою звання та регалій, під тиском низки вагомих та обґрунтованих дисциплінарних скарг зробилася реальною, Струков подав заяву про відставку.

І Вища рада (дехто писав: каса) правосуддя хутенько її задовольнила.

Тепер Струков – ушанована судовою владою людина – насолоджується життям.

Порахуємо?

1 струков – близько 100 тис. грн довічного грошового утримання. На місяць.

За рік – понад 1 млн.

100 струкових – приблизно 100.000.000.

Ви не помилилися з підрахунком нулів. Саме 100 мільйонів гривень.

Істотний фінансовий тягар для знекровленої війною економіки.

Отже, пропозиція.

Давайте механізм посилення відповідальності відпрацюємо на недоброчесних суддях. І поєднаємо його з принципом невідворотні покарання.

Збільшимо строки дисциплінарної відповідальності (наразі – тільки 3 роки з моменту проступку).

Чітко окреслимо умови для звільнення судді в порядку дисциплінарного покарання – за істотні порушення.

Обумовимо, з огляду на екстраординарні обставини, в яких опинилася країна ще до початку масштабного вторгнення рф – внаслідок системного невиконання ВРП своїх функцій, можливість притягнення суддів до відповідальності у регресному порядку.

Громадську раду справедливості, чи щось подібне, створимо. Екстренно – з найбільш ефективних членів Громадської ради доброчесності, що діяла з 2016-го й кілька років змушувала Вищу кваліфікаційну комісію суддів України рахуватися зі своїми висновками щодо осіб, недостойних відправляти судочинство.

Через механізм електронного голосування доберемо до цього органу й суддів, але не більше третини від загального складу – з числа тих, кому довіряє суспільство.

Доручимо ГРС ревізію діяльності ВРП. Насамперед, розгляд дисциплінарних проваджень, в яких суддям «світило» звільнення, але справи закривалися шляхом добровільних відставок.

Заодно передбачимо, що всі члени ВРП, які голосували «за» і тим рятували порушників законів у мантіях, теж втрачають звання судді, адвоката чи прокурора (якщо мають). З обнулінням стажу та заробітків за всі роки перебування у ВРП – при нарахуванні пенсій їм самим.

Аналогічні наслідки мають наставати й для суддів-відставників, що втекли свого часу від кари.

Запевняю, з голоду ні перші, ні другі не помруть.

Тим більше ми не вправі очікувати, щоб безтурботну старість наших недоброчесних фінансували іноземні платники податків.

Коли ж нарешті ВРП відновить діяльність, Громадська рада справедливості має набути повноважень наглядового органу, з правом оскарження рішень ВРП до суду (бо за діючих порядків такими можливостями наділені судді, але не громадяни, невдоволені їхніми діями).

----------

* «Суддею-колядником» прозвали Ігора Зварича, голову Львівського апеляційного адміністративного суду, який був засуджений до 10-ти років ув’язнення за хабарництво в особливо великих розмірах. Коли його затримали у 2008-му, у кабінеті та помешканні знайшли один мільйон доларів і два мільйони гривень. Суддя запевняв, що тими грішми йому «засівали» новий кабінет.

----------

У підготовці публікації взяв участь Ігор Гавриленко, кандидат історичних наук.