З днем адвокатури, дорогі товариші!

Дякую тобі, Господи, що я не член Спілки адвокатів України! Дуже вже я ціную своє конституційне право на свободу слова. Як там у статті 34: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань». А Правлі

Дякую тобі, Господи, що я не член Спілки адвокатів України! Дуже вже я ціную своє конституційне право на свободу слова. Як там у статті 34: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань».

А Правління цієї поважної всеукраїнської громадської організації прийняло рішення заборонити членам Спілки адвокатів України (САУ) виступати від імені САУ з іншою позицією стосовно концептуальних положень законопроекту («Про адвокатуру»), ніж та, що затверджена з’їздом САУ та закріплена у меморандумі й інших рішеннях САУ.

Звичайно, шановне Правління може звернути увагу на фразу «від імені САУ», мовляв, заборона стосується  тільки виступів від імені Спілки, а тому конституційного права на свободу слова не порушує. Формально з цим можна погодитися. Однак, відповідно до доступного на офіційному сайті Статуту Спілки адвокатів України, члени САУ (окрім, звичайно, керівництва) і так не наділені правом виступати від імені Спілки. Так що або згадана заборона або є виразом внутрішнього бажання щось та заборонити, або ж члени САУ таки дійсно настільки вільно виступають «від імені САУ» всупереч «офіційній позиції» своєї організації, що керівництво змушене було хоча б спробувати затулити їм рота.

Класик вважав, що певне вчення всесильне, бо вірне. Однак, комуністичні ідеологи не надто покладалися на вірність свого вчення, більше сподіваючись на принцип демократичного централізму, підкріплений жорстким придушенням інакомислячих. Як бачимо, керівники Спілки адвокатури класиків не забули і просто на правильність і обґрунтованість своєї позиції не сподіваються. Що ж їх настільки турбує, що вони не посоромилися слів «заборонити виступати»?

19 грудня 1992р. – дата прийняття чинного Закону України «Про адвокатуру». Саме тому в цей день і святкується День адвокатури. Закон свого часу був просто «архіпередовий». Та й сьогодні цілком пристойний.

Зокрема, чинний Закон «Про адвокатуру» містить професійні права і гарантії адвокатської діяльності, які настільки не подобаються вітчизняним чиновникам, що вони часто-густо їх порушують. Здавалося б, головним завданням всіх адвокатів має бути захист своїх законних прав і гарантій, що закріплені у чинному законі. Але ж ні. Вже багато років триває епопея реформування української адвокатури, тобто розробка і «проштовхування» в парламент все нових та нових законопроектів на заміну чинного закону. І мало не головним лобістом цього реформування є керівництво Спілки адвокатів України. Бо таки має чинний Закон «Про адвокатуру» дуже суттєвий з точки зору керівництва САУ недолік. Він звів до мінімуму роль всесильної за радянських часів адвокатської бюрократії. Відновити всевладдя адвокатських бюрократів – ось мета яку вже багато років, на щастя безуспішно, намагається досягти шановна Спілка.

Бюрократія адвокатська, як і належить справжній  бюрократії, є надзвичайно живучою, а тому з радянських часів збереглася у майже незмінному вигляді. Керівництво фактично ще радянських обласних колегій майже у повному складі посідає керівні посади й у Кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури відповідних областей. Причина – саме  члени колегій, на відміну від адвокатів-індивідуалів, та тих, що працюють у новостворених адвокатських об’єднаннях, є найбільш дисциплінованими, а тому регулярно відвідують адвокатські збори. З огляду на те, що жодних кворумів закон не передбачає, кваліфікаційно-дисциплінарну комісію в області, що нараховує більше тисячі адвокатів, цілком можуть обрати збори у двісті-триста учасників.

Інтерес адвокатської бюрократії мало пов'язаний з потребами клієнтів, оскільки лежить у площині боротьби за вплив на «адвокатську спільноту», управління адвокатами і збір з адвокатів різного роду поборів (внесків на утримання колегій, тощо).

Головною проблемою адвокатської бюрократії є невпинне скорочення «економічної бази». Чинний Закон України «Про адвокатуру» надає кожному адвокату досить широкі можливості вибору організаційної форми діяльності. Адвокат може працювати індивідуально або утворити з колегами фірму, контору, інше адвокатське об’єднання. Більше того, адвокат може сховати  подалі своє свідоцтво і працювати як юрист-підприємець. В таких обставинах все менше адвокатів воліють  працювати в пострадянських колегіях, оскільки не мають від них жодної користі, крім обов’язку сплачувати внески на утримання апарату.

Тому найбільш активна когорта «реформаторів від адвокатури», що складається з керівників пострадянських колегій (вони ж – керівники обласних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій) за підтримки Спілки адвокатів України (САУ) вже багато років лобіює створення єдиної організації, до лав якої в обов’язковому (читай – примусовому) порядку мали б увійти всі адвокати. Необхідність створення такої організації обґрунтовується по-різному. Тут і «досвід усіх цивілізованих країн», і «збереження традицій», і «забезпечення належної кваліфікації адвокатів», і «необхідність представляти інтереси всіх адвокатів на державному та міждержавному рівні», і ще багато чого. Але  в Україні є немало противників «організації з обов’язковим членством». Ці противники переконані, що єдиною справжньою причиною створення подібної структури є побудова механізму стягнення з усіх адвокатів внесків на утримання все тієї ж адвокатської бюрократії.

Тож занепокоєння керівництва САУ, що вилилося у низку заяв та заборону членам «неправильно виступати» викликали певні корективи Міністерства юстиції до чергового адвокатського законопроекту.  Не дивно, що виправлення, які так не сподобалися керівництву Спілки, стосувалися і питання членства в «Національній асоціації адвокатів України».

Однак, залишимо трохи осторонь проблеми «обов’язкового членства», тим більше, що про це вже писано-переписано, мовлено-перемовлено.

Зупинимося на іншому постулаті, що постійно проголошується Спілкою адвокатів. Це твердження про те, що закон «Про адвокатуру» має відповідати «загальновизнаним адвокатами концептуальним положенням організації адвокатури і здійснення адвокатської діяльності».

Ніхто не сперечається, думка адвокатів стосовно регулювання їх діяльності є важливою і має бути врахована. Інша справа, наскільки думка керівництва САУ може ототожнюватися з позицією всіх українських адвокатів?  Хоч САУ і є найбільш відомою громадською організацією адвокатів, кількісний склад Спілки у 3,5 тис. членів аж ніяк не вражає порівняно з загальною кількістю адвокатського корпусу у більш ніж 30 тис. «багнетів».  Більше того, навіть у САУ не всі члени поділяють позицію керівництва, інакше у вищезгаданих заборонах просто не було б потреби.

Однак, хіба адвокатура існує сама для себе? Аж ніяк! Адвокатура існує для клієнтів! Тож хіба не думка клієнтів, тобто, суспільства має бути визначальною для регулювання  «організації адвокатури і здійснення адвокатської діяльності»?

В Україні склалася хибна практика, коли правила пишуть ті, хто має ними керуватися.

Чи не тому ми так потерпаємо від податкової служби, що саме в надрах податкової адміністрації народжуються тексти податкових законів?

Минулого разу я писав про поневіряння громадян у реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції. Хто, по Вашому, розробляв ті абсурдні правила?

Тож, шановні клієнти, будьте пильними! Беріть участь в обговоренні адвокатських законопроектів. Інакше з’явиться асоціація з обов’язковим членством, здатна заборонити Вашому адвокату говорити, а може й думати.

З Днем адвокатури!