Роздуми...

Майже 70 років по тому, як закінчилася Друга світова війна, але пам’ять про події Другої світової війни не лише не згасає з роками, а, навпаки, стає дедалі конфліктнішою і болючішою.

Майже 70 років по тому, як закінчилася Другасвітова війна, але пам’ять про події Другої світової війни не лишене згасає з роками, а, навпаки, стає дедалі конфліктнішоюі болючішою. Друга світова війна все ще триває у нашійпам'яті, яка не знає ні миру, ні спокою, і ця пам'ять досі роз'єднує українців.

Тому цей день ми маємо святкувати не як "ВеликуПеремогу", а згадувати війну як національну трагедію. Ми маємо згадати, щоУкраїна, з огляду на її геополітичне розташування, стала епіцентромєвропейського театру воєнних дій у Другій світовій. На її землях з 22 червня1941 року і до 28 жовтня 1944 року було проведено 29 з усіх 76 стратегічних іфронтових наступальних та оборонних операцій. Це призвело до величезних жертв,до руйнувань міст, сіл і господарства. Український напрямок був основним увійні і саме тут вирішувалася доля народів Європи. А для Західної України війна, розпочата в 1939 р., незакінчилася берлінською капітуляцією. Боротьба Української Повстанської Армії зрадянськими Збройними силами тривала до початку п'ятдесятих років.

Багато років в Україні триває болючий процесвідродження історичної пам’яті та тривають баталії довкола оцінок Другоїсвітової війни. не можу не В кожній країні існують власні "офіційні"спогади та пам’ять про цю війну. Але в демократичних суспільствах немаєпомпезного святкування 8 травня як "Дня визволення" – натомість тамвшановують пам’ять усіх жертв війни та засуджують війну як антигуманну подію,відзначають День ветеранів, День спомину або День пам’яті про загиблих.

На Заході давно відмовилися від героїзації війниі згадують про неї як про велику трагедію, засуджуючи жорстокістьі масові вбивства. Люди в цей день приколюють до одягу червонуквітку маку — як символ пам’яті про загиблих у всіх минулихвійнах і не хизуються, як це роблять в державах колишнього СРСР,перемогами на тлі економічного і політичного зубожіння й занепаду.

Так само в і в Україні в цей день ми маємо згадуватине «глянцеву» героїчну версію війни, а війну як велику катастрофу, яка ніколине має більше повторитися. Саме це може об'єднати українців. Недарма кажуть щогерої роз'єднують, а жертви об'єднують. Тому ми маємо врешті-решт відмовитисявід опису війни як розповідей про "героїв" та "ворогів".

Нажаль, пам'ять про Другу світову війну і досі роз'єднує українців і є дужебагато охочих розколоти націю на «бандерівців» і «червоних». Але для того щобне відбулося розколу суспільства на своїх і чужих ми маємо порвати зі старимиміфами і радянськими традиціями. Різне сприйняття цієї війни і надмірнуполітизацію цієї теми ми маємо внаслідок довготривалого впливу радянської, атепер і російської пропаганди. Ми маємо перестати дивитися на минулемосковськими очима – цей погляд не тільки розбігається з історичними фактами,але й є політично небезпечним.

ВУкраїні виросли покоління, які перейняли радянську версію історії й будь-якіспроби скорегувати її сприймають як насильство над собою. Вважаю, що нинішнюпам'ять українців про Другу світову війну не можна насильно зробити спільною,однаковою. Але я переконаний, що в цей день українців можна і треба примиритичерез пошанування наших спільних жертв. Не можна підкреслювати біль одних жертві приглушувати страждання інших.

Питанняпро національне примирення як ніколи гостро постало після перемоги революції, ацьогорічне травневе святкування показує, яким складним є шлях суспільства дозлагоди. Досягнення єдності і порозуміння є нашим моральним обов'язком перед всіма жертвамивійни, а єдність в України можлива лише якщо ми проявимо любов та милосердя і вшануємобіль одне одного, вшануємо усіх жертв тієї страшної війни.

Тож давайтесхилимо в скорботі голови і згадаймо сьогодні всіх безневинно загиблих ізакатованих під час Другої світової війни! Вічна і світла їм пам’ять!