Витрати на правову допомогу при оскарженні штрафів: КУпАП, КАСУ

Чи дозволяє чинне законодавство реалізувати право на повернення витрат на правову допомогу при оскарженні штрафів, накладених за притягнення до адміністративної відповідальності.

Розміри штрафів, передбачених в т.ч. й КУпАП, значно зросли, але й зросла вартість послуг, пов’язаних із наданням правничої допомоги, особливо професійної.

Так, наприклад за перевищення швидкості від 20 до 50 км/год штрафуватимуть на 340 грн (замість 255 грн), більше 50 км/год – штраф 1,7 тис. грн (замість 510 грн). За ненадання переваги в русі буде загрожувати штраф 680 грн (раніше було 510 грн). Здебільшого, розмір штрафів за певні правопорушення не перебільшує 1000 грн., в той час, коли вартість послуг, пов’язаних із професійним представленням інтересів особи в суді стартує від 15 000 грн.

Така неспіврозмірність розміру штрафів та адвокатського гонорару, яка посилена ще й необхідністю сплатити судовий збір,  найчастіше й призводить до безпідставного притягнення до адміністративної відповідальності громадян, оскільки судовий захист на їхню думку не є «виправданим», коли можливо сплатити штраф, розмір якого буде набагато меншим аніж оплата праці адвоката та судового збору.

Разом з тим, одним з основних засад адміністративного судочинства при оскарженні рішень суб’єктів владних повноважень, а отже й постанов про накладення відповідних штрафів, є  відшкодування судових витрат фізичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Так, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Право на відшкодування судових витрат, пов’язаних із правничою допомогою, узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, згідно якої заявник має право на відшкодування судових витрат (п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01).

Ст. 16 КАС України гарантовано право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога).

Тобто, в разі звернення особи за захистом та/або представленням своїх прав та інтересів саме до адвоката, а не іншого спеціаліста в сфері юриспруденції, право на відшкодування відповідних  витрат гарантується Законом.

Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, в т.ч. у разі накладення на неї необґрунтованого штрафу, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору та спонукання сторони, яка програла справу, утримуватися від подачі формальних апеляційних скарг, тощо.

У контексті оскарження рішень суб’єктів владних повноважень Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 наголосив, що стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Однією з основних засад (принципів) адміністративного  судочинства є відшкодування судових витрат осіб, на користь яких ухвалене судове рішення (п.10 ч. 3 ст, 2 КАС України ). 

В розрізі вимог п.2 ч. 9 ст. 139 КАС України щодо співрозмірності  та пропорційності до предмета спору, вважаємо за необхідне звернути увагу читачів,  що  накладення на Позивача співробітником поліції, як суб’єктом владних повноважень, штрафу незначного розміру жодним чином  не може  слугувати підставою для позбавлення права особи на правову допомогу, яка гарантується ч. 2 ст.  3 та  ст.  59 Конституції України, про що свідчить й принцип відшкодування судових витрат фізичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення, що, з урахуванням верховенства права, закріпленого у п.1 ч. 3 ст. 2 та ст. 6 КАС України, відповідно до вимог якої людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, відповідає завданню адміністративного судочинства, яким згідно ч.1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Встановлення залежності можливості реалізації захисту своїх законних прав від суми штрафу, накладеного на фізичну особу з подальшим  унеможливленням відшкодування витрат на правову допомогу, які Позивач фактично поніс або має сплатити у зв’язку із розглядом справи, свідчить про неефективність такого захисту, оскільки особа завідомо позбавлена можливості відновити своє попереднє фінансове становище незалежно від вирішення справи на її користь, що в свою чергу суперечить принципу невинуватості, за яким  всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи, яка притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а до відповідальності може бути притягнути лише особа, в діях якої наявний склад відповідного правопорушення.

Крім того, така оцінка «доцільності» звернення до суду за захистом своїх прав з використанням гарантованого Конституцією України та ст. 16 КАС України правом на представлення своїх інтересів в суді адвокатом, в розрізі встановлення обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, яким є фактично розмір накладеного оскаржуваною постановою штраф, суперечить насамперед праву особи на доступ до правосуддя, оскільки таке право на судовий захист не може бути обмеженим певними обставинами чи застереженнями, особливо у справах де відповідачем є суб’єкт владних повноважень.

В цьому аспекті доречно згадати справу Bellet v. France, де ЄСПЛ зазначив, що „ Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

В розрізі оскарження рішення СВП про накладення штрафу, сума якого не є значною, участь захисника з точки зору доцільності витрат на його допомогу під час розгляду відповідної справи, за умови неможливості відшкодування останніх, свідчить про неефективність доступу до судочинства, а отже й  про порушення стаття 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція).

Відповідні гарантії доступу до правосуддя знайшли своє втілення й у національному законодавстві, а саме  у ст. 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вважаємо, що визначення розміру судових витрат, пов’язаних із отриманням професійної правничої допомоги, в розрізі доцільності сплати за надані послуги адвоката, направлених на оскарження рішення СВП про накладення відповідного штрафу, не є таким, що відповідає принципу верховенства права, закріпленого в ст. 6 КАС України, оскільки порівняння розміру штрафу, передбаченого КУпАП, та витрат на правову допомогу адвоката майже завжди є неспіврозмірним, що не може свідчити про наявність правових підстав для обмеження конституційних прав особи, в т.ч. й права на правову допомогу під час звернення до суду за захистом своїх прав.   

Таке порівняння навпаки свідчить про прояв надмірного формалізму під час визначення розміру витрат на правову допомогу, що позбавляє особу засобу судового захисту, гарантованого  національним законодавством, оскільки можливість людини без перепон одержати судовий захист є головним змістовним аспектом поняття доступу до правосуддя.

Крім того, подібне обмеження розміру витрат на правову допомогу, в частині оцінки доцільності останніх в порівнянні із розміром оскаржуваного штрафу  не відповідає  ст. 6 § 1, оскільки  воно не переслідує легітимної мети та відсутня розумна пропорційність між використаними засобами та поставленою метою (справа ЄСПЛ  Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Покладення витрат на правничу допомогу на Відповідача, який є СВП, в межах підтвердженого відповідними належними та допустимими доказами їх фактичного понесення чи обов’язку сплатити у майбутньому  слугує  не тільки компенсацією Позивачу  понесених збитків, але і забезпеченням особі можливості ефективно захистити свої права в суді, в т.ч. у разі накладення на неї необґрунтованого штрафу, а також стимулювання співробітників поліції України, як суб’єкта владних повноважень, утримуватися від притягнення до відповідальності осіб за відсутності правових підстав для цього, що в свою чергу узгоджується із завданням КУпАП та відповідає принципу правової держави, закріпленому у ст.1 Конституції України, оскільки людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.