Наслідки скасування ухвали суду про затвердження мирової угоди

Скасування ухвали суду про затвердження мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення, є підставою для відновлення виконавчого провадження.

19 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 35/128-10 (ЄДРСРУ № 83703392) досліджував питання скасування ухвали суду про затвердження мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на усій території України.

При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній ст. 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст. 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

ВАЖЛИВО: Із моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частина 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження").

Пунктом 4 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

(!!!) За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.

Згідно із положеннями статті 77 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Виходячи з положень статей 77, 79 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про закриття провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов`язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Мирова угода повинна містити положення про розміри, порядок і строки виконання зобов`язань боржника; відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.

Пунктом 2 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню, у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.

Відповідно до частини 1 статті 330 ГПК України мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

Таким чином підставою для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" є укладення мирової угоди у процесі виконання рішення.

Зокрема, 05 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 917/1564/17 (ЄДРСРУ № 80416964) висловився, що затвердження судом мирової угоди з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією. Тому, мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №908/1604/17.

За таких обставин державний виконавець правомірно закінчив виконавче провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки вищезазначена мирова угода затверджена саме під час здійснення виконавчого провадження, тобто у процесі виконання рішення.

Між тим, в разі скасування ухвали суду в частині затвердження мирової угоди, то зазначена обставина може бути підставою для відновлення виконавчого провадження.

Отже, наслідки скасування ухвали про затвердження мирової угоди не можуть бути підставою для визнання дій державного виконавця щодо закриття виконавчого провадження неправомірними, оскільки на момент їх вчинення ухвала суду в силу положень статті 235 ГПК України, частини 2 статті 79 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" була чинною.

ВИСНОВОК:  Затвердження судом у справі про банкрутство мирової угоди, яка містить положення про врегулювання зобов`язань боржника та конкурсного кредитора, вимоги якого визнані та ґрунтуються на судовому рішенні на виконання якого видано наказ та відкрито виконавче провадження, є підставою для закінчення такого виконавчого провадження згідно з пунктом 2 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження", однак  в разі скасування ухвали суду в частині затвердження мирової угоди зазначена обставина може бути лише підставою для відновлення виконавчого провадження, а не підставою для визнання дій державного виконавця щодо закриття виконавчого провадження неправомірними.