Штрафні санкції та стягнення заборгованості у гривневому еквіваленті

Порядок та момент визначення гривневого еквівалента заборгованості призначеного для стягнення. Штрафні санкції. Договірне врегулювання відносин щодо розміру й терміну сплати пені.

21.06.2017 р. в рамках справи  № 3-432гс17 Верховний суд Українидосліджував питання щодо порядку та моменту визначення гривневого еквівалентазаборгованості призначеного для стягнення, а також договірного врегулюванняштрафних санкцій, зокрема щодо розміру й терміну сплати пені.

Загальні засади цивільного законодавства встановленостаттею 3 ЦК. До  цього переліку,  зокрема, належить  свободадоговору. 

За змістом статей 626, 627 ЦКдоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення,зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними вукладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуваннямвимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловогообороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формідосягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 ЦК). 

Згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК і статті 193ГК договір є обов’язковим для виконання сторонами, а зобов’язання маютьвиконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів,інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання абоодностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановленодоговором або законом.

В свою чергу, згідно зі статтею 599 ЦК Українизобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, разом з тим,навіть при наявності судового рішення, як акту правосуддя, але яке не виконано-  зобов’язання (в т.ч. грошове) є чинним. (ВГСУ від 09 серпня2016 року у справі № 924/167/16 тап.п.5.4,7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013№14 "Про деякі питання практики застосування законодавства провідповідальність за порушення грошових зобов'язань").

У даній справі предметом позову є вимога позивача простягнення заборгованості у зв’язку з неналежними виконанням відповідачемдоговірного зобов’язання, грошовий еквівалент якого визначено в іноземнійвалюті.

Відповідно до статті 192 ЦК законним платіжнимзасобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій територіїУкраїни, є грошова одиниця України –  гривня. Іноземна валюта можевикористовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 524 ЦК зобов’язання має бути виражене угрошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовийеквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

За змістом статті 533 ЦК грошове зобов’язання має бутивиконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент віноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційнимкурсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення невстановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використанняіноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті приздійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається увипадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку,що незалежно від валюти боргу (грошової одиниці, в якій обчислено сумузобов’язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов’язання іфактичного його виконання, є національна валюта України – гривня. Уразі визначення у зобов’язанні грошового еквівалента в іноземній валюті сума,що підлягає сплаті за цим зобов’язанням, визначається у гривні за офіційнимкурсом відповідної валюти, встановленим НБУ, на день платежу, якщо іншийпорядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншимнормативно-правовим актом.

Таким чином положення чинного законодавства хоч івизначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб натериторії України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошовихзобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання віноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання увипадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Дана правова позиція висвітлена в постановах ВерховногоСуду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року в справі № 3-141гс11 та від 7 жовтня 2014 року всправі № 3-133гс14 та підтверджена нещодавньоюсудовою практикою Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року,справа  № 924/1968/15.

ВАЖЛИВО: Отже,зважаючи на викладене, якщо у договорі визначено грошовий еквівалент віноземній валюті та передбачено, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях,визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, протефактично такий платіж ще не здійснено, оскільки боржник не виконав зобов’язанняу строк, встановлений договором, стягненню підлягає сума у гривнях,яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на деньподання позову (заяви про збільшення позовних вимог).

Обов’язок кредитора виставити коригувальні рахунки маємісце, якщо прострочення боржника не настає і він добровільно сплачує вартістьпоставленого товару у строк, встановлений договором. Якщо внаслідокпрострочення боржника кредитор звертається до суду, то в такому випадку чітконеможливо визначити дату платежу (день фактичної оплати, виконання рішеннясуду) і, відповідно, внаслідок невиставлення коригувальних рахунків кредитор урозумінні статті 613 ЦК не вважається таким, що прострочив (простроченнякредитора).  

Ураховуючи викладене, висновок Вищого господарського судуУкраїни про те, що у відповідача виник обов’язок сплатити заборгованість зоплати вартості поставленого товару, виходячи із загальної суми виставленихпозивачем рахунків-фактур, вираженій у гривні, а перерахунок доларовогоеквівалента ціни товару можливий лише на дату платежу та за умови виставленняостаннім коригувальних рахунків, є помилковим.

Матеріал по темі: «Стягненнякурсової різниці у зв’язку із коливанням курсу долару США»

Вирішуючи питання про усуненнярозбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального праващодо стягнення пені за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання,Верховний Суд України виходила з наступного.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу направопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для ньогонастають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сферігосподарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків;штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті217 ГК). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГКвизнаються  господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка,штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разіпорушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання абоненалежного виконання господарського зобов’язання.

За змістом положень частин четвертої і шостої статті 231ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкціїзастосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бутивстановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частинизобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковомувідношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або укратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкціїза порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розміряких визначається обліковою ставкою Національного банку України, заувесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків непередбачено законом або договором.

Отже, встановивши розмір і термін нарахування штрафнихсанкцій за порушення грошового зобов’язання, законодавецьпередбачив також і право сторін  врегулювати ці відносини у договорі.

ВАЖЛИВО: Тобтосторони мають право визначити   у договорі не лише інший строкнарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями,днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК), а взагалі врегулювати своївідносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третястатті 6 ЦК), у тому числі мають право пов’язувати період нарахування пені звказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).  

У даній справі сторони у  договорі врегулюваливідносини щодо розміру й терміну сплати пені за несвоєчасну оплату поставленоготовару. Крім іншого, ця умова договору повністю відповідає положенням частинишостої статті 231 ГК.

Таким чином,  висновок суду касаційної інстанції провідсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені за періодпрострочення грошового зобов’язання понад шість місяців від дня, коливідповідне зобов’язання мало бути виконано, є необґрунтованим і помилковим.

Матеріал по темі: «Стягнення курсової різниці: порядок, строки тасудова практика»