Один шанс і чотири перешкоди: Чи отримає Україна вуглеводні з чорноморського шельфу
Сучасна розвідка, карта запасів на шельфі і чітка стратегія з видобування - це кроки, які має зробити Уряд, щоб залучити інвестиції і гроші в бюджет. Але чомусь їх не робить.
Національна програма комісії Україна — НАТО на 2021 рік вийшла цікавим документом. Хоча б тому, що окрім питомо військових питань містить економічні теми, дотичні до питань нацбезпеки. Однією з таких тем, без сумніву, є пункт про "залучення інвесторів та партнерів для нарощування ресурсної бази та видобутку вуглеводнів на шельфі Чорного моря".
Який в усіх, знайомих з темою, викликає змішані почуття. Оскільки в контексті засвоєння шельфу першою на пам'ять приходить історія про "вишки Бойко". Які спочатку були куплені вдвічі дорожче за реальну вартість, а потім – захоплені Росією. В 2017 року, якщо вірити тодішньому міністру оборони Полтораку, з них навіть обстрілювали українські транспортні літаки.
Втім, після анексії Криму площа шельфу, досяжного для українських компаній, скоротилася з 130 до 40 тисяч квадратних кілометрів. Що аж ніяк не посприяло пришвидшенню розвідки та освоєння шельфових родовищ. Згодом, в 2019 році, було проведено конкурс на використання родовища "Дельфін", на якому перемогла компанія "Trident Black Sea" екс-депутата російської Держдуми Іллі Пономарьова. Подолавши у непростій боротьбі іншого сумнівного конкурента – перманентно збиткову Frontera Resources. А вже у вересні уряд Олексія Гончарука визнав конкурс таким що не відбувся. Згодом "Дельфін" мав бути виставлений на конкурс у 2020-му – який не відбувся.
А потім Дерслужба геології та надр поставила в цій історії жирну крапку. Видавши "Нафтогазу" 20 спецдозволів терміном на 30 років на геологічне вивчення з подальшим видобутком вуглеводнів на площах "Скіфська" і "Дельфін".
Втім, і після цього не те що видобуток – навіть детальна розвідка родовищ не розпочалися. Наразі "Нафтогаз", формально, перебуває якраз у стані активного пошуку інвесторів та партнерів для освоєння цих шельфових родовищ.
Зокрема, в лютому стало відомо, що укладено меморандум про взаєморозуміння щодо співпраці з румунською OMV Petrom, яка відкрила перспективне родовище Нептун у Чорному морі, та володіє технологіями в галузі буріння на шельфі.
За місяць було оприлюднена інформація про те, що "Нафтогаз" та ізраїльська Naphtha Petroleum Corp. підписали меморандум про взаєморозуміння щодо потенційної геологічної розвідки вуглеводнів в українській частині Чорного моря.
Складно сказати, як вплине зміна керівництва "Нафтогазу" на цей прорцес в середній та довшій перспективі, але те, що теперішні проекти, якщо вони, звичайно, існують, буде пригальмовано – сумніватися не доводиться.
Чому ж видобутком вуглеводнів на українському шельфі не цікавляться світові компанії?
Це питання має кілька відповідей. Першу з них неодноразово оприлюднював вже колишній керівник "Нафтогазу" Андрій Коболєв. Який стверджував, що компанія зможе розпочати видобуток тільки після того, як буде "мінімізовано фактор присутності там російського флоту". Після невеселої історії з "вишками Бойко" це твердження має підстави: навряд чи хтось із інвесторів нехтуватиме тими ризиками, які створює в регіоні російська військова приступність. Особливо якщо зважити на той факт, що навіть на частині ділянок “Дельфіну”, які з останніх конкурсів “вирізали”, розміщені захоплені українські газовидобувні об’єкти і російські військовослужбовці на них. Звичайно, зростання присутності країн НАТО в Чорному морі, яке спостерігається в останні місяці, частково ослаблює цей фактор – але перспектива ймовірної ескалації навряд чи приваблює потенційних інвесторів.
Другим моментом, який ускладнює прихід потужних іноземних інвесторів та партнерів, на кшталт BP чи Royal Dutch Shell, є погано визначене законодавче поле, яке регулюватиме стосунки у трикутнику уряд України — керівництво “Нафтогазу” — іноземний інвестор. Без чітко прописаного нормативного регулювання цих стосунків — хоч у відповідному законі, хоч у інших нормативних документах Кабміну — потужні гравці із “прозорого” сегменту ринку навряд чи прийдуть на український шельф. Натомість сумнівні компанії, на кшталт Frontera Resources — відчуватимуть до нього особливий потяг.
Третьою вагомою причиною затримок із розробкою шельфу є той факт, що при оцінці запасів шельфових вуглеводнів українські експерти дотепер користуються даними іще радянського періоду. На думку, наприклад, директора енергетичних програм Центру Разумкова Володимира Омельченка, “український шельф на сьогодні розвіданий менше, ніж на 3%”. Без більш ретельної і масштабної розвідки, яка, до того ж, може помітно збільшити прогнози стосовно кількості наявних вуглеводнів, подальший розвиток шельфового видобутку є неможливим.
Грає певну роль ще й той факт, що "Нафтогаз" у розвитку морського видобутку, схоже, не надто зацікавлений. Оскільки перепродаж газу із "віртуального реверсу", а також закупки азербайджанської чи лівійської нафти – це набагато простіше, прибутковіше і менш ризиковане заняття, ніж розвідка і розробка родовищ у Чорному морі.
Хоча цей процес напряму стосується питань національної безпеки України.
Що варто робити
Нам необхідна сучасна розвідка, створення карти і реальної картини запасів на шельфі. Потрібно розробити і підписати стратегію розвитку і видобування з чіткими термінами і подальшими змінами до законодавства. Уряд має продумати принципи взаємодії між державою та приватними компаніями щодо видобування вуглеводнів на нашому шельфі за чіткою формулою. Кожен повинен розуміти, яку вигоду отримає Україна, що матимуть компанії.
Чому це важливо? У випадку, якщо Росія запустить "Північний потік -2", а споживання газу в Європі ще трохи скоротиться, Росія перестане використовувати нашу ГТС. Або використовуватиме її у відверто збитковому для України режимі. Що автоматично зупинить "віртуальний реверс", який полягає в отриманні Україною російського газу, закупленого європейськими компаніями і перепроданого нам. Точніше, "віртуальний реверс", за якого ми можемо отримувати законтрактований раніше європейцями газ просто на російському кордоні, перетвориться на реальний – з купівлею в Європі газу, що прийшов туди двома "Пінічними потоками". Зі всіма колосальними транспортними витратами, і неминучими обмеженнями стосовно кількості. Що стане чимось, навдивовижу близьким до поняття "енергетична катастрофа".
До того моменту Україні вкрай бажано мати альтернативні джерела газу. Або у вигляді власного LNG-терміналу, або у вигляді інфраструктури для отримання газу з аналогічних терміналів, розміщених в країнах-партнерах, зокрема, у Польщі. А також бути готовою швидко розпочати видобуток на шельфі, який в той момент може стати вельми вигідним. Особливо якщо врахувати ще й той факт, що, оцінюючи ймовірну вигоду для української економіки від морського видобутку, до вартості отриманих вуглеводнів та сплачених податків слід додати ще й розвиток чималого ланцюжка суміжних підприємств, які забезпечуватимуть роботу видобувної галузі — починаючи від сфери спеціального нафтового машинобудування (яке колись було непогано розвинутим в Україні) — і завершуючи портовою сферою. Це велика кількість підприємств і високооплачуваних робочих місць у морських регіонах, які можуть повністю змінити роботу портів. Не виключена й поява спеціалізованих терміналів для обслуговування роботи бурових. Найважливіше, що держава отримуватиме великі надходження до бюджету.
І оскільки безроздільним "володарем газу морського" тепер є "Нафтогаз", було б вкрай непогано, якби політична команда, яка прийняла рішення віддати цій компанії родовища без аукціону, зуміла знайти способи примусити її новий менеджмент бодай би до проведення детальної розвідки наявних родовищ. Після "блискучої" спецоперації зі зміною керівництва "Нафтогазу" не таке вже й складне завдання.
- Євроінтеграція та реальність: діяти негайно Юрій Щуклін 14:20
- Як підтримати переселенців і зберегти людський ресурс України Нісар Ахмад 13:33
- Ключові інструменти, які допоможуть виграти найскладніші перемовини: поради підприємцям Владислав Пʼявка 10:46
- Харасмент у школах: чому мовчати небезпечно і як створити безпечне середовище для дітей Олександра Нікітіна 10:40
- З чого почати масштабування і систематизацію бізнесу Олександр Висоцький 10:29
- Як зменшити пори на обличчі? Вікторія Жоль 10:21
- Чи варто боятися фінмоніторингу? Сергій Пагер 08:40
- Що означає бути громадянином? Дмитро Зенкін вчора о 09:44
- Дві нові "гарячі точки" в Азійському регіоні Георгій Тука вчора о 07:54
- Європейський вибір України: Як суспільство звільняється від пострадянського минулого Штефан Сабау 26.04.2025 23:00
- Дзеркальні кроки – основа переговорного процесу Сергій Пєтков 26.04.2025 07:28
- Післяплата через Нову пошту та NovaPay: чи потрібен фіскальний чек? Арсен Маринушкін 26.04.2025 00:43
- ТЦК проти позову: розбираю відзив на позов, коментую, відповіді Павло Васильєв 25.04.2025 21:39
- Очікування vs реальність: правда про старт кар’єри в IT Сергій Немчинський 25.04.2025 10:36
- З чого починати описувати бізнес-процеси? Жанна Кудрицька 24.04.2025 23:46
- ТЦК проти позову: розбираю відзив на позов, коментую, відповіді 461
- Захист дітей від насильства: як працює модель Барнахус в Україні та Польщі 129
- ТЦК – треш, хайп, фейк або соціальна допомога військовим та їх сім’ям 112
- Китай закручує "рідкоземельну гайку". Як Україні скористатися своїм шансом? 101
- За фасадом новобудови: як виявити ризики перед купівлею 100
-
Зрадник Сальдо отримав підозру за заволодіння Херсонською нафтоперевалкою
Бізнес 8745
-
Чому тепер Зеленський має козирі у переговорах, а у Трампа карти такі собі
Думка 8538
-
Скільки коштує стати блогером у 2025: реальні історії інфлюенсерок про старт, витрати та заробіток
Життя 4311
-
"Життя після 100 — не виняток, а нова норма": як тренд довголіття змінює наш підхід до краси
Життя 3739
-
Парад перемоги над здоровим глуздом – Путін оголосить про "звільнення" Курщини 9 травня
Думка 3033