Україноскептицизм європейських політиків: страх естонських правих

Наприкінці 2016-го р. лідер “Консервативної народної партії Естонії” (ест. Eesti Konservatiivne Rahvaerakond, EKRE) Март Гельме, підбиваючи підсумки минулого року, в прямому ефірі у студії естонської “Postimees” закликав не слухати “естонську пропаганду”, закрити в'їзд для біженців не тільки з країн Азії та Африки, але й з країн колишнього СССР, і вступити нарешті в прямі переговори з путінською РФ для налагодження мирних і взаємовигідних добросусідських відносин. Для України висловлювання цього правого естонського політика є цікаві тим, що Март Гельме вірить в загрозу русифікації Естонії шляхом масової міграції російськомовного населення з бідних країн постсовєцького простору (Білорусь, Україна, Молдова). Саме через такі незрозумілі та безпідставні побоювання Март Гельме виступає проти скасування віз для України та подальшої її євроінтеграції.

Думка правого естонського політика, до того ж депутата Рійґікоґу, дивним чином минула повз український інформаційний простір, адже було б дивно почути, що дружня Україні балтійська Естонія, у вигляді одного парламентаря, виступає проти омріяного безвізу. У свою чергу, лідер “Консервативної народної партії Естонії” наполягає на тому, що імміграція з країн колишнього СССР в країни Балтії, як і раніше велика. Якщо в совєцькі часи до Естонії приїжджало майже 10 тис. осіб на рік, то зараз – приблизно 7-8 тис. осіб!? Зміни не великі, як для маленької балтійської країни.

«Якщо врахувати, що багато естонців не тільки їдуть працювати, а й мігрують до Фінляндії і більш заможні країни Європи, то крихкий демографічний баланс явно не на користь корінних мешканців Естонської Республіки, і він весь час погіршується. Уряду потрібно переглянути свою позицію не тільки у зв'язку з імміграцією з Близького Сходу та Магрибу, але й з постсовєцького простору. Багато українців, у зв’язку з війною та погіршенням соціально-економічної ситуації у власній країні можуть змінити потік міграції з Польщі та Чехії на Естонію. У свою чергу, це означає, що проблему навчання естонською мовою буде вирішити значно складніше, ніж це є сьогодні. Я вірю в загрозу русифікації! Небезпека криється в крихкому демографічному балансі, від якого безпосередньо залежить збереження естонської мови. Щоб гарантовано забезпечити існування естонської нації в історичній перспективі, зберегти естонську мову, культуру, державну незалежність, підвищити конкурентоспроможність, бути більш сильними і готовими до нових викликів – має бути створена перспективна програма уряду Естонської Республіки», – заявив Март Гельме.

То що ж хотів сказати своїм виступом лідер “Консервативної народної партії Естонії”? – Гадаємо, що суспільство (особливо правий політичний табір) молодих країн-членів ЄС, серед яких є Естонія, починає лихоманити від небезпеки і невпевненості завтрашнього дня, тому виникає певна обережність в тактичних кроках на шляху до остаточної європейської інтеграції, особливо, якщо це стосується майбутніх країн-членів ЄС, якими на  щастя не стануть ані Україна, ані будь-хто з колишнього СССР. Розуміючи наслідки демоліберальної та мультикультурної ідеї “єдиної Європейської держави”, праві сили в Естонії, зокрема “Консервативна народна партія Естонії”, продукують нонконформістську ідеологію, яка направлена на відсторонення від загальноєвропейської держави під прапорами ЄС.

Україна це величезна територія, яка за подумами європейських та естонських політиків реально може стати і напевно стане постійним постачальником мігрантів, що направляють свої погляди у “ситу” Європу. Занепокоєння у більшості європейських країн, не тільки Естонії, викликають і відносини України з її сусідами (у першу чергу з РФ!). Якщо хтось вважає, що в день вступу у лави бюрократичного ЄС в усіх українців все різко стане дуже добре, а в усіх європейців навпаки настане економічний колапс, то цей хтось дуже помиляється!

Відповідаючи адекватно на закиди Марта Гельме, хотілося б зауважити одну цікаву деталь – чи хочуть українці в Європу? І тут варто відповісти чесно самим собі: що це принесе пересічному українцю? Є очевидні плюси: скасування візового режиму (сама можливість якого тягнеться останні 3 роки без суттєвих змін), економічна і політична стабільність, почуття безпеки... Але в реальності навіть ці плюси – швидше популістські і “для галочки” ситих політиканів і прислужників олігархів. Більшість українців розглядають перспективу членства як можливість вільного переміщення Європейським континентом, вибираючи країну для відпочинку, навчання або роботи не за принципом «куди візу дадуть – туди і поїдемо». Багато хто щиро вважає, що українці прагнуть до Європи, щоб побудувати по-справжньому демократичну державу. А без “європрописки” в українців що, будівельного матеріалу не вистачає?

Слова Марта Гельме, як і інших націоналістів Європи, чіткіше дають зрозуміти, що в таборі ЄС українців, скажімо так, не чекають найближчим часом. І тут на обрії євроскептицизму виринає україноскептицизм з туманними присмерками осяяних міграційними потоками відчайдушних біженців у пошуках кращого життя поза межами Батьківщини… Такі страшні сни після міграційного нашестя з країн Азії та Африки бачать сучасні європейці, і не прагнуть пригорнути Україну своїм безвізовим чи ще якимось щитом. Але для чого тоді з таким завзяттям наша влада нас туди тягне? – Чим більше туманні заяви єврочиновників, тим оптимістично дивляться в майбутнє українські дипломати і політики. На нашу думку, будь-яку мету досягти набагато простіше, якщо йти до неї поступово, конкретними кроками.

Є багато різних причин, через які Україні не варто йти гігантськими кроками євроінтеграції. Для чого пересічному українцю вже чужа цивілізація і чужий культурний світ просяклий кольоровою педерастією, споживацтвом та їм подібним брудом, якщо в нього є свій? В тому стані, в якому Україна знаходиться зараз – причому у всіх сферах – її в Європі не чекають, ні зараз, ніколи... З усіма мінусами і плюсами українського суспільства, воно не потрібно нікому, окрім як собі самому. Українцям треба самим стати сильними, показати європейцям, що наше суспільство може вижити і без їх фінансової допомоги, виграти ту проклятущу війну з агонізуючою Московією, та стати нарешті на шлях національного поступу, що заповідали нам Микола Міхновський, Степан Бандера, Микола Сціборський та інші націоналістичні корифеї.

Українці мають виховати у собі євроскептицизм, але не такий, який можна побачити серед заможних суспільств ЄС, як-то Фінляндія чи Велика Британія, проте такий, який міг би показати всім, що наша нація гідна на щось більше, а ніж членство у ЄС! Український націоналізм не сприймає євроінтеграцію в тому вигляді, яку пропонують українцям сучасна влада разом з європейськими чиновниками. Українці, нарешті, після тривалої совєцької тотальної інформаційної блокади мають збагнути всю свою важливість у цьому світі, адже тільки найсильніші отримують привілеї та нагороди!