Проблеми відновлення досудового розслідування в світлі практики ЄСПЛ

Як правило, всупереч положенням КПК та прецедентної практики ЄСПЛ, слідчі не дотримують вимог щодо всебічного та повного вжиття заходів до встановлення місцезнаходження особи та відновлення досудового розслідування.

Однією з підстав зупинення досудового розслідування, вичерпний перелік яких регламентований ст. 280 КПК, є те, що підозрюваний переховується від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме. Зупинення досудового розслідування з цієї підстави передбачає існування формальних підтверджень наведених обставин і обґрунтовану констатацію відповідних фактів посадовими особами органів досудового розслідування. Зокрема, встановленню факту переховування особи має передувати вчинення сукупності дій, спрямованих на визначення його місцезнаходження. Недотримання наведених вимог призводить до скасування слідчими суддями процесуальних рішень про зупинення досудового розслідування.

В деяких випадках відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 303 КПК слідчий суддя за скаргами уповноважених на це осіб перевіряє підстави для скасування постанов про зупинення досудового розслідування з огляду на фактичну зміну підстав , які стали основою для прийняття процесуальних рішень про таке зупинення. Зокрема, це стосується реалізації положень ст. 282 КПК, згідно з якою, якщо підстави для зупинення досудового розслідування перестали існувати, зупинене досудове розслідування відновлюється постановою слідчого, прокурора.

Отже, в розумінні даної норми КПК слідчий/прокурор який прийняв відповідне процесуальне рішення про зупинення досудового розслідування зобов’язаний його відновити за наявності відповідних правових підстав, до яких дана норма відносить:

а) підозрюваний видужав;

б) його місцезнаходження встановлено;

в) завершено проведення процесуальних дій в межах міжнародного співробітництва

г) у разі потреби проведення слідчих розшукових та інших процесуальних дій.

В даному випадку, найбільш цікавою виявляється підстава зупинення досудового розслідування, як переховування підозрюваного від органів досудовго розслідування та відсутність відомостей про його місцезнаходження.

З наведеної підсти варто звернути увагу на судову практику з даного питання, яка наводиться зокрема в Узагальненні ВССУ «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування» (станом на 12 січня 2017р.)

«Так слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду прийняв ухвалу від 09.10.2015, якою скасував постанову про закриття кримінального провадження з таких підстав.

В ході розгляду скарги встановлено, що 27.12.2012 старшим слідчим СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області майором міліції ОСОБА_5 винесено постанову про зупинення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12012070030000242, відомості про яке внесено до ЄРДР 06.12.2012, та оголошення розшуку підозрюваного ОСОБА_1.

25.09.2015 старшим слідчим СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області майором міліції ОСОБА_5 винесено постанову про відмову в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 про відновлення досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12012070030000242 від 06.12.2012.

Зазначена постанова мотивована тим, що не встановлено місцезнаходження ОСОБА_1, постанова про зупинення досудового розслідування слідчим суддею не скасована, потреби у проведенні слідчих дій у кримінальному провадженні немає.

Водночас у ході розгляду скарги також встановлено, що 16.06.2015 нотаріусом Єлізовського округу Камчатського краю ОСОБА_4, який діє на підставі ліцензії № 6, виданої 16.12.2005 ГУ Федеральної реєстраційної служби Камчатської області в Корякському автономному окрузі, та наказу № 9 Управління Міністерства юстиції Камчатського краю від 25.01.2011, посвідчено документ «ЗГОДА» на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, яку надав ОСОБА_1, який проживає за адресою: Російська Федерація, Камчатський край, АДРЕСА_2, який особисто з’явився до нотаріуса та власноручно підписав зазначену згоду в присутності нотаріуса.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що з досліджених в ході розгляду скарги матеріалів, доданих до скарги, встановлено, що підозрюваний ОСОБА_1 проживає за адресою: Російська Федерація, Камчатський край, АДРЕСА_2, тобто місцезнаходження підозрюваного відоме, слідчий суддя робить висновок, що підстави для зупинення досудового розслідування перестали існувати, а тому скарга є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню, а саме в частині скасування постанови слідчого про зупинення досудового розслідування .

Таким чином, під час досудового розслідування слідчі судді перевіряють не лише підстави зупинення досудового розслідування, а й забезпечують належне процесуальне реагування на випадки, коли такі підстави перестають існувати.

Тому, в даному випадку, вирішуючи питання про правомірність та обгрунтованість існування тривалого періоду досудового розслідування та об’єктивної необхідності продовження дії постанови про зупинення досудового розслідування та відповідно відсутності проведення протягом тривалого періоду слідчих розшукових дій, в рамках розслідування даного кримінального провадження, необхідно звернути увагу на численну прецедентну практику Європейського суду з прав людини з даного питання, який неодноразово констатував у своїх рішеннях про порушення п.1 ст. 6 та ст. 2 ( процесуальний аспект) Конвенції про захист прав людини таосновоположних свобод.

Так, відповідно до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того статтею 29 Конституції України проголошено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. У Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року закріплено: «кожен має право … бути судженим без невиправданої затримки» (п. «с» ч.3 ст.14), а також «... право на судовий розгляд протягом розумного строку ... » (ст. 9). З цього слідує, що період такої «затримки», необхідний для обгрунтування кримінального обвинувачення, має відповідати вимозі «розумності»

У п.74 по справі «Ігнаткіна проти України» (Заява № 70758/12) 21 травня 2015 року, «..Суд нагадує, що «розумність» тривалості провадження має оцінюватися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника(див., серед інших джерел, рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France) [ВП], заява № 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII)».

У п.73 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01) від 30 березня 2004 року «…Суд зазначає, що розгляд справи заявника відбувався в двох інстанціях, зокрема в Ленінському районному суді Чернівців та Чернівецькому обласному суді. Рішення обох судів були винесені в 1999 році та стосувалися повернення справи на додаткове розслідування. Суд встановив також значні затримки у розслідуванні справи, які не можуть бути виправдані поясненнями Уряду щодо неможливості приведення пані Льодянової до суду. Суд зауважує, що відповідно до статті 206 Кримінально-процесуального кодексу ( 1002-05 ), на яку посилається Уряд, вона була одна з підозрюваних у справі, та провадження у справі проти неї могло бути виділене в окреме провадження, не пов'язане з кримінальним провадженням проти заявника, і могло бути зупинене. Уряд не надав будь-яких переконливих пояснень причин, чому це не було зроблено».

В п.75 вказаного рішення суд вказує на те, що «Не є відповіддю на скаргу заявника твердження Уряду про те, що призупинення провадження у справі не мало негативного впливу на його права, оскільки він мав змогу вільно пересуватися та обирати місце проживання і був зобов ’ язаний лише з ’ являтися за викликом до суду чи органів слідства. Має бути зазначено, що заявник до цього часу перебуває в стані непевності про долю кримінального провадження проти нього ».

В підсумку в п. 76. даного рішення Суд дійшов до висновку, що «Уряд України не надав жодних переконливих пояснень, які виправдовували б затримки. За цих обставин Суд вважає, що період, який до цього часу використовувався для визначення обвинувачення, не відповідає вимозі «протягом розумного строку». Відповідно наявне порушення статті 6 параграфа 1 Конвенції ( 995_004 )».

Разом з тим в рішенні у справі «Бучинська проти України» ( Buchynska v. Ukraine ), від 30 квітня 2015 р., (заява № 35493/10) ЄСПЛ визначив наступне: «п. 48.Розглядаючи матеріали справи з урахуванням своєї практики (див., наприклад, вищенаведені рішення у справах «Меркулова проти України» (Merkulova v. Ukraine), пп. 52-62, від 3 березня 2011 року; «Ігор Шевченко проти України» (Igor Shevchenko v. Ukraine), пп. 57-62, від 12 січня 2012 року, та «Качурка проти України» (Kachurka v. Ukraine), пп. 51-57), Суд вважає, що у цій справі Уряд не надав достатніх аргументів для виправдання дванадцятирічної тривалості провадження. У зв’язку з цим Суд зазначає, що національні органи влади самі визнавали численні випадки бездіяльності та затримки, а також помилки у своїх листах до заявниці та дорученнях про повернення справи для подальшого розслідування після повторюваних постанов про зупинення досудового слідства або закриття кримінальної справи (див. пункти 14-15, 19, 25-26 та 29-31). Суд також зазначає, що з матеріалів справи незрозуміло, чому органи влади так і не допитали В.П., якого у вересні 2002 року заявниця впізнала як злочинця, і виключили цю версію без проведення допиту С.К. в якості підозрюваного (див. пункти 8-13). Також незрозуміло, яких заходів, якщо такі були, окрім неодноразових вказівок працівникам міліції встановити місцезнаходження С.K. та В.П., фактично було вжито для встановлення їх місця перебування до затримання С.К. у його рідному місті у 2012 році.

п. 49 . «Загалом, ґрунтуючись на матеріалах справи, Суд не може дійти висновку, що органи влади зробили усе від них залежне для забезпечення оперативного та всебічного вжиття заходів для збору доказів, встановлення місцезнаходження та притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні замаху на життя заявниці».

ВИСНОВОК:

Як свідчить практика навіть у разі наявності достовірної інформації у органів досудового розслідування про поточне місцезнаходження підозрюваного/обвинуваченого має місце відсутність належного процесуального реагування з боку органів досудового розслідування та проведення необхідних процесуальних дій, щодо відновлення досудового розслідування. Дані обставини свідчить про те, що слідчий/прокурор в такий спосіб зловживають своїми процесуальними правами та фактично усуваються від виконання покладених на них обов’язків чим свідомо в супереч реальній можливості та процесуальній необхідності, піддають сумніву принцип «розумності строку досудового розслідування» та нівелюють основоположними принципами кримінального процесу.

Тому в даному випадку з метою якомога швидшого відновлення досудового розслідування, та не допущення процесуальних зловживань у вигляді тривалого провадження, необхідно звернутися до органів досудового розслідування з повідомленням про поточне місцезнаходження підозрюваного/обвинуваченого і у разі відсутності належної процесуальної реакції оскаржувати постанову про зупинення досудового розслідування до слідчого судді.