Повернення Донбасу: нам чекати ще 25 років?

Для того, щоб ренітегрувати нам Донбас нам знадобиться 25 років, - сказав міністри ТОТ. Та чи варто просто чекати ці чверть століття? І чи має реінтеграції передувати деокупації?

Міністр з питань тимчасово окупованих територій Олексій Рєзніков вважає, що реальні терміни реінтеграції Донбасу складають не менше 25 років, тобто - чекати щонайменше покоління. Така думка дійсно є слушною з огляду на криваві наслідки військових дій, які формуватимуть неприйняття сторін. Та ідеї сепарації одне від одного, які нав'язується і на окупованій, і на вільній частині України.

Але я мушу внести три корекції:

1. Оптимістична. Часто ми вимірюємо історичну пам'ять старими лекалами. Лекалами, в кращому випадку, початку інформаційної революції. Зараз, коли інформаційний потік перенасичений, а події не живуть довше одного дня, - емоції можуть затуплюватись раніше. Точніше – переорієнтовуватись, даючи змогу вирішити проблему Донбасу швидше, ніж через одне покоління.

2. Песимістична. Для того, щоб через 10-15-25 років ми могли сказати про успіх реінтеграції, її треба реалізовувати зараз. Будь-які терміни, навіть довготривалі, не повинні бути виправданням того, що ми нічого не робимо, щоб повернути людей звідти. Тобто якщо нічого не робити, то можна і через 25 років робити прогнози про те, що Донбас повернеться в Україну через століття. А точніше – вважати його втраченим як Кубань. Можна, звичайно, чекати доки пекло відновить історичну справедливість і анексує назад душу Путіна. Але не факт, що після його смерті ми зможемо повернути наші території, якщо зараз нічого не робити для цього. Проект "стіна", тобто блокада усього що можна, який що є прийнятним для частини українців, де-факто лише поглибить прірву між нами.

3. Для тих, хто вважає, що деокупація, має відбутись раніше реінтеграції, хочу сказати, що сучасні війни відрізняються від попередніх. Зараз перемога визначається насамперед боротьбою за ідентичність, самовизначення людини, яких звільняють/окуповують, а не контролем військових за конкретною територією. Не було б такої боротьби Росії за уми населення України до 2014 року – не було б окупації і після. Тобто Україна буде там, де люди вважатимуть себе українцями, а не навпаки (люди вважатимуть себе українцями тоді, коли території будуть контролюватися Україною).