Країні потрібен таміфлю. Три забутих уроки епідемії свинячого грипу
Літак з пасажирами з далекого Вуханя наче відчинив двері до пекла. Як у середньовіччі: громадяни готові шукати відьом і спалювати їх у вогні.
По всій країні люди збуджені і знервовані. Слід чесно визнати, одна з важливих причин, чому так сталося, – урядовці провалили комунікації. Комунікації, пов’язані як зі спалахом коронавірусу, так і з поверненням українців, які були в епіцентрі цього спалаху. Але зараз важливіше зрозуміти інше: що з цією кризою робити далі?
Свинячий грип
Відповіді на питання «Як заспокоїти людей?» частково можна знайти, якщо згадати, як ми пережили інформаційну епідемію наприкінці 2009 року. Тоді в Україні було зареєстровано випадки так званого свинячого грипу – H1N1. Як і зараз, урядовці дочекалися поки все стане погано і тільки після цього почали щось робити. Звісно, 10 років тому соцмережі були не такими поширеними і паніка приходила повільніше.
Цілком очевидно, що час для старту потужної інформаційної кампанії про «1. загрози; 2. як вберегтися; 3. і що ми, урядовці зробимо, щоб усіх вас вберегти» давно минув. Такі кампанії треба починати не тоді, коли вже багато тижнів усі читають заголовки про «СМЕРТЕЛЬНИЙ ВІРУС З КИТАЮ!» (погугліть, до речі). А набагато раніше. У випадку з коронавірусом ідеальний час для старту потужної кампанії був наприкінці січня. Тобто, одразу після того, як Всесвітня організація охорони здоров'я попередила про небезпечність коронавірусу.
Сильна рука в білому халаті
Отже, час, коли людям можна було раціонально щось пояснити, минув. Але завжди є можливість провести комунікаційну кампанію, яка апелюватиме до емоцій. Якщо проводити аналогії: уявіть, що до вас прийшла п’ятирічна дитина, яка злякалася бабайки. Як розумієте, розказувати їй, що бабайки насправді не існує – це марна справа. Краще міцно обійняти дитину і сказати, що все буде добре. Якраз у кризі десятирічної давності є два моменти, на які точно не зайвим було б подивитися нинішнім урядовцям.
Юлія Тимошенко зразка 2009 року – це прем’єр-міністр у медичній масці. Треба віддати їй належне, вона чи не найкраще з українських політиків відчуває настрої людей. Тоді, у листопаді 2009 року, вона об’їжджала лікарні, проводила екстрені наради, запускала гарячі лінії і роздавала догані тим, хто виявляв недостатній героїзм у боротьбі з загрозою. Така ж «сильна рука в білому» потрібна й зараз.
Чарівна пігулка
Досі пам’ятаю ці кадри: ніч, Бориспіль, злітна смуга, транспортний АН-12, який прилетів зі Швейцарії. Урядовці разом з Юлією Тимошенко зустрічають препарат Таміфлю. Наскільки б цинічно це не звучало, але історія з доставкою в Україну дивовижної пігулки дала багатьом українцям надію: усе буде добре, бо усе під контролем, це не якась невідома чума, свинячий грип можна здолати. Трошки подібної магії не завадило б і зараз.
Щоб було зрозуміло, в жодному разі не йдеться про медичні протоколи. Що могло б додати магії? Наприклад перевірка того, наскільки лікарні готові до прийому хворих на коронавірус. Таку перевірку треба проводити у форматі серіалу. Щодня влаштовувати наради з відвідуванням лікарень у різних регіонах. Важливо, щоб усі були в медичних масках і білих халатах. А також, щоб лікарі постійно казали, що все під контролем.
Що далі?
Великий респект журналістам каналу «Україна» і особисто Саші Махову, який зміг потрапити на борт літака, що евакуював українців з Вуханя. Картинка зсередини карантину – це найкраща пігулка від того невігластва, у яке зараз, здається, впало чи не пів країни.
Загалом суспільний інтерес до коронавіруса – це також і шанс. Шанс розказати українцям, що прекрасна профілактика проти грипу і ГРВІ – це мити руки і провітрювати приміщення. А коли коронавірус почне відступати, з’явиться ще й чудова можливість нагадати, що вже багато років в Україні панує епідемія туберкульозу і ВІЛ. А у 2019 країна також стала одним зі світових лідерів за захворюваністю на кір.
- Як організувати аналітику для бізнесу, коли продажі йдуть з кількох каналів Ерік Клюєв вчора о 17:00
- Україна має шанс інтегруватися у водневу економіку ЄС Олексій Гнатенко вчора о 16:21
- Залученість чи саботаж Олександр Висоцький вчора о 11:14
- Фінанси: зовнішня чи внутрішня опора? Інна Бєлянська вчора о 11:11
- Сірий інтернет-бізнес під час війни: виклик для держави та суспільства Андрій Лотиш вчора о 11:01
- Що відбувається з будівельними ліцензіями на ринку України? Олеся Романенко вчора о 10:46
- Gen Z і освіта: як запалити інтерес до знань у покоління швидких змін Олександра Нікітіна вчора о 08:19
- Якості українських підприємців, що допомагають масштабуватися за кордон Віктор Андрухів вчора о 07:48
- Новий рівень вантажоперевезень: старт контрейлерного коридору Україна – Німеччина Володимир Гузь 02.06.2025 12:08
- Партнерство для відбудови: як бізнесу інвестувати в критичну інфраструктуру Ростислав Никітенко 02.06.2025 12:03
- Як ефективно подати скаргу до УДАБК: кейс забудови в прибережній смузі Дніпра Павло Васильєв 31.05.2025 13:54
- На росії існує лише одна церква – це терор Володимир Горковенко 30.05.2025 22:44
- Чому в Україні судять військових так, ніби війни немає? Валерій Карпунцов 30.05.2025 14:32
- Ритейл уже не про полиці: нова екосистема бізнесу Олег Вишняков 30.05.2025 13:13
- Про обопільну вину у справах ДТП та страховку Світлана Приймак 30.05.2025 11:48
- Чому в Україні судять військових так, ніби війни немає? 352
- Фінанси: зовнішня чи внутрішня опора? 280
- Що відбувається з будівельними ліцензіями на ринку України? 190
- Як ефективно подати скаргу до УДАБК: кейс забудови в прибережній смузі Дніпра 152
- Експертне дослідження шахрайських схем: практичні аспекти для адвокатів 145
-
Над прірвою з "Орєшником". Як Росія виплутуватиметься з української "Павутини"
Думка 54888
-
Навроцький – наступний президент Польщі: що це означає для України
Думка 48505
-
"99% – це не водолази". Як і чим Україна змогла знову вдарити по Керченському мосту
10678
-
"Удар у найвразливіше місце" – до чого призводить недооцінка ворога
Думка 10443
-
"Поганий день для Путіна". Реакції західних посадовців на атаку СБУ по аеродромах Росії
9373