Українська сторона медалі війни в Нагірному Карабасі
Відновлення територіальної цілісності проти права націй на самовизначення. Хто є постраждала сторона, а хто агресор у 30-ти річній війні на Донбасі?
Кого підтримувати Україні у війні в Нагірному Карабасі? Власне це питання для багатьох вирішене. Україна за два тижні до війни записала Азербайджан у свої стратегічні партнери у Стратегії національної безпеки. Азербайджан відновлює свої кордони, тобто саме на території, що міжнародними структурами офіційно визнана як підконтрольна Баку, сьогодні перебувають вірменські війська. А так, ласт бат нот ліст, Вірменія не підтримує під час голосувань Генеральної Асамблеї ООН проукраїнські рішення щодо Криму, синхронно підігруючи росіянам. На відміну від Азербайджану.
Я скажу головніше у цьому переліку – як би зараз не писали про відсутність паралелей з Донбасом, відновлення територіальної цілісності Азербайджану дасть надію. Надію, яку частина українців уже почали втрачати, - про звільнення Донбасу та Криму.
Основне місце, де ведуться сучасні війни – це мізки громадян. І від того, чия сторона переможе в цих мізках, залежатиме те, чиї прапори і танки вважатимуться «своїми». Бо саме цю війну ми програвали два десятки років, перед тим як втратити Крим і Донбас. І саме одним з переломних моментів у цій війні може стати віра у перемогу, яку дадуть перемоги інших. Відчуття того, що проблема «заморожених» конфліктів може вирішуватись на користь постраждалої сторони.
Так, є питання щодо конфлікту права націй на самовизначення – з одного боку і держав на територіальну цілісність – з іншого. Але це питання стосується виключно Нагорного Карабаху, а не території, навколо нього, які були захоплені вірменами під час війни початку 90-х.
Все це зрозуміло. Але є й інша сторона медалі – Вірменія за політичним устроєм і цінностями значно ближче Україні, ніж Азербайджан. Я зараз не беру віру. Я беру демократичний лад. Вірменія – це країна, де змінюються режими. Де в політичній ситуації відбуваються зміни і відчувається можливість зміни.
І ще. У Вірменії був шанс вийти з російських обійм. Були спроби диверсифікації зовнішніх партнерів, у тому числі – й участь у спільних навчаннях з НАТО. Але – назад – у ці ж російські обійми її буде штовхати війна. І проблема буде не в Пашиняні. А у тому, що в громадській думці, навіть після російського кидка і ігнорування зобов’язань по ОДКБ, складатиметься картина про відсутність альтернатив крім як партнерства з РФ. Чи може Україна працює в громадській думці Вірменії? Нав’язує якісь дискусії чи наративи? Наприклад, що відхід Росії від підтримки вірмен в Нагірному Карабасі, звільняє Вірменію від підтримки російської окупації Криму.
Тут просяться паралелі з Білоруссю, яка намагалась вийти з російського впливу, але протести, що розгорнулись в ній, штовхнули її назад до Москви. І якщо протест програє, то керівництво Білорусі вже буде вимушене залишатись там – значно ближче до Москви, ніж у липні цього року.
І я повернусь до Азербайджану. Чи доцільно підтримувати авторитарнішу країну в боротьбі з демократичнішою? Власне, питання риторичне. Бо США підтримують недемократичні режими – тоді коли вигідно їм. Кремль інколи навпаки – підтримують країни, з найрозвиненішими демократичними інститутами в своєму регіоні. Та ж Вірменія чи Киргизія. Власне погугліть крилатий вираз про Самосу.
Питання у тому, чи не призведе така однозначна підтримка – до того, що проросійські настрої у інших країнах посиляться. І прокремлівські тенденції – у тій же Вірменії чи Білорусі. І висновок буде не в тому, щоб не підтримувати опозицію в Мінську чи владу в Єревані. А у тому, що паралельно з підтримкою прямих союзників – працювати в громадській думці іншої сторони. Воювати за мізки там. На далеких підступах до Кремля.
- Як почути майбутнє? Молодь, офлайн-спілкування і роль дорослих Олексій Сагайдак 15:49
- Секс під час війни: про що мовчать, але переживають тисячі Юлія Буневич 14:04
- Крутити корупційні схеми на загиблих – це за межею моралі Володимир Горковенко 10:13
- Україна: 68 місце за якістю життя і 87 за зарплатами – сигнал для реформ Христина Кухарук вчора о 17:58
- Вибір, як ключовий квант життя Алла Заднепровська вчора о 13:44
- Пристань для Ocean-у Євген Магда 16.05.2025 18:32
- Регламентування та корпоративні політики для електронного документообігу Олександр Вернигора 16.05.2025 17:15
- Покроковий алгоритм бронювання військовозобов’язаних працівників Сергій Пагер 16.05.2025 12:23
- Зупинити СВАМ – завдання стратегічного значення Євген Магда 15.05.2025 18:32
- Бізнес у пастці кримінального процесу: хто вимкне світло? Богдан Глядик 15.05.2025 18:26
- Коли лікарі виходять на подіум – більше, ніж показ мод Павло Астахов 15.05.2025 15:21
- Пільгові перевезення автотранспортом: соціальне зобов’язання чи фінансовий тягар Альона Векліч 15.05.2025 13:52
- ПДФО на Мальті та в Україні... Хто платить більше? Олена Жукова 15.05.2025 13:49
- Изменения в оформлении отсрочки по уходу: новые требования к акту и справке Віра Тарасенко 15.05.2025 12:23
- Як втримати бізнес на плаву: ключові фінансові помилки та способи їх уникнути Любомир Паладійчук 15.05.2025 10:27
- 5 управлінських викликів для державних підприємств під час війни 216
- Від парової тяги до цифрової етики: як змінювалось людство й корпоративна безпека 184
- Пристань для Ocean-у 145
- Зупинити СВАМ – завдання стратегічного значення 137
- Україна: 68 місце за якістю життя і 87 за зарплатами – сигнал для реформ 132
-
Чим загрожує Україні Сіміон та які шанси Дана – п'ять фактів про вибори президента в Румунії
9883
-
Що змінило хід виборів у Румунії і який урок з них має винести Україна
Думка 5500
-
Бізнес-тиждень: Ринки слухають перемовини, Нафтогаз шукає газ, Євросоюз повертає мита
Бізнес 5040
-
Де дивитися фінал Євробачення-2025 і з ким змагатиметься Україна
Життя 4520
-
Міжнародні вимоги до адаптації робочих місць для людей з інвалідністю. Як нам досягти інклюзивності?
Життя
3803