Моє бачення майбутньої України
Йшов черговий день війни. Жорстокої, кривавої, безжальної. Війни, яку почали проти нас за те, що ми насмілилися мріяти про майбутнє.
Йшов черговий день війни. Жорстокої, кривавої, безжальної. Війни, яку почали проти нас за те, що ми насмілилися мріяти про майбутнє. На жаль, росії цього ніколи не зрозуміти, оскільки там про майбутнє не мріють вже давно - ця країна вже давно живе минулим. Ви можете подумати, що я маю в першу чергу писати про позицію США чи про інформаційні операції. На це ще буде час та можливість, однак чи має роль «балакаючої голови» сенс, якщо не дивитись у майбутнє, не думати про нього?
Заходити в інтернет стало важко, особливо коли ти знаходишся в іншій країні. Хочеться закритись у собі та спробувати зрозуміти - як світ став таким жорстоким? Коли світ почав дивитись назад, а не вперед? Зараз я намагаюсь зрозуміти це в першу чергу для себе, оскільки теперішня війна - це війна за наше майбутнє та право його створювати. Важко думати про те, що буде завтра, коли сьогодні бачиш фото та відео трупів у своїй країні, море крові невинних людей, які жили і також дивились у майбутнє. Як я вже казав раніше, для росіян відчуття майбутнього є чужим, вони завжди дивляться у минуле.
Однак зараз нам всім важливо зрозуміти, що те, що відбувається зараз, не минеться просто так. Це великий екзамен українського суспільства з предмету «Національна ідентичність». Це шанс розставити пріоритети та переоцінити важливі елементи нашого життя, хоч і за таку високу ціну.
Я щиро вірю, що після завершення війни ми швидко відбудуємо нашу країну. Вона стане сильнішою, міцнішою, витривалішою. Вона буде ядром європейської сили. Українське суспільство усвідомить, що взаємоповага, важка праця, чесність, справедливість та людяність мають супроводжувати нас у всьому, що ми робимо - чи це державна посада, чи це робота вчителя у сільській школі. Ми нарешті усвідомимо силу совісті - того, чого немає і не було у росіян і того, що зробить нас відмінними від росії та тих, хто підтримав її. Ми житимемо у країні з стабільними інституціями та свободою самовираження.
Я вірю, що українська освіта стане адаптованішою до нових викликів, сучаснішою та більш практичною, завдяки чому українська молодь стане рушієм змін та лідерською силою трансформаційних процесів у нашій країні. Я буду радий долучитись до цього і знаю багатьох представників української молоді, які теж до цього готові.
Українська політика нарешті має піти вперед, а не стояти на місці з одними і тими ж персоналіями у кріслах. Вона має адаптуватись до волі народу та обставин геополітичної арени. У ній працюватимуть в першу чергу особи, що мають значний досвід та високий рівень знань, зокрема, отриманий за кордоном.
Я сподіваюсь, що українське суспільство нарешті відпустить меншовартість і почне жити у 2022 році, а у деяких галузях вже у 2032. Ми маємо зрозуміти, що не є гіршими за когось, а подекуди навіть кращими. Українці є великою силою, яка здатна трансформувати світ, і нам не варто втрачати цієї риси за мирних часів. Повірте, вони скоро настануть.
Війна принесла у багато українських домівок горе та втрати. Однак для того, щоб ці втрати не були марними, нам варто рухатись далі. Ми можемо легко потрапити у пастку «вічної помсти», яка змусить нас стояти на місці. Так, помста може бути конструктивною силою, якщо не жити нею, а вміти її доречно і дозовано використовувати, але вона легко може перетворитись на деструктивну для суспільства силу.
За таких обставин важко думати про майбутнє. Однак нам потрібно це робити, бо тоді ми знаємо за що боремось. Найкращою вдячністю нашим воїнам, які захищають наш дім, буде зробити цей дім кращим для всіх нас. Надія - те, що веде нас цим важким, але важливим шляхом. Так і переможемо.
- Як почути майбутнє? Молодь, офлайн-спілкування і роль дорослих Олексій Сагайдак 15:49
- Секс під час війни: про що мовчать, але переживають тисячі Юлія Буневич 14:04
- Крутити корупційні схеми на загиблих – це за межею моралі Володимир Горковенко 10:13
- Україна: 68 місце за якістю життя і 87 за зарплатами – сигнал для реформ Христина Кухарук вчора о 17:58
- Вибір, як ключовий квант життя Алла Заднепровська вчора о 13:44
- Пристань для Ocean-у Євген Магда 16.05.2025 18:32
- Регламентування та корпоративні політики для електронного документообігу Олександр Вернигора 16.05.2025 17:15
- Покроковий алгоритм бронювання військовозобов’язаних працівників Сергій Пагер 16.05.2025 12:23
- Зупинити СВАМ – завдання стратегічного значення Євген Магда 15.05.2025 18:32
- Бізнес у пастці кримінального процесу: хто вимкне світло? Богдан Глядик 15.05.2025 18:26
- Коли лікарі виходять на подіум – більше, ніж показ мод Павло Астахов 15.05.2025 15:21
- Пільгові перевезення автотранспортом: соціальне зобов’язання чи фінансовий тягар Альона Векліч 15.05.2025 13:52
- ПДФО на Мальті та в Україні... Хто платить більше? Олена Жукова 15.05.2025 13:49
- Изменения в оформлении отсрочки по уходу: новые требования к акту и справке Віра Тарасенко 15.05.2025 12:23
- Як втримати бізнес на плаву: ключові фінансові помилки та способи їх уникнути Любомир Паладійчук 15.05.2025 10:27
- 5 управлінських викликів для державних підприємств під час війни 215
- Від парової тяги до цифрової етики: як змінювалось людство й корпоративна безпека 184
- Пристань для Ocean-у 144
- Зупинити СВАМ – завдання стратегічного значення 136
- Україна: 68 місце за якістю життя і 87 за зарплатами – сигнал для реформ 132
-
Чим загрожує Україні Сіміон та які шанси Дана – п'ять фактів про вибори президента в Румунії
9874
-
Що змінило хід виборів у Румунії і який урок з них має винести Україна
Думка 5088
-
Бізнес-тиждень: Ринки слухають перемовини, Нафтогаз шукає газ, Євросоюз повертає мита
Бізнес 5039
-
Де дивитися фінал Євробачення-2025 і з ким змагатиметься Україна
Життя 4520
-
Міжнародні вимоги до адаптації робочих місць для людей з інвалідністю. Як нам досягти інклюзивності?
Життя
3803