Які повноваження щодо регулювання тарифів насправді має Президент

Прихильники П.Порошенка наголошують, що економічна політика держави не є сферою відповідальності Президента

В умовах суцільного незадоволення населення своїм рівнем життя, а також очікування того, що новий Президент може змінити наше життя на краще, багато хто запевняє громадськість, що це наразі неможливо. Наприклад, не може він впливати на тарифну політику чи стан конкуренції на товарних ринках, яка, у свою чергу, сприяє зниженню цін.

Тут хочу нагадати, що у передвиборчій президентській програмі Ю.Тимошенко містився цілий ряд напрямків діяльності, які мали бути здійснені задля покращення життя громадян. Зокрема, вона пообіцяла, що прийшовши до влади здійснить всі необхідні кроки задля зниження мінімум вдвоє ціни на газ для населення та бюджетних установ. Це, у свою чергу, потягне за собою і відповідне зниження інших комунальних тарифів, які важким тягарем лягли на плечі пересічних громадян. А у подальшому планувалося перерахувати ціну на газ для населення у відповідності до його реальної вартості.

До речі, ще у минулому році "Батьківщиною» був внесений у ВРУ проект «Постанови про мораторій на підвищення ціни на природний газ для потреб населення № 9198 від 16.10.2018. Крім того, ще з червня 2016 р. команда Ю.Тимошенко розгорнула активну діяльність з оскарження завищених тарифів у судовому порядку. Силами її юридичних фахівців було подано 2 судових позови: проти Кабміну по ціні на газ та проти НКРЕКП по тарифах на опалення та гарячу воду.

Виконати обіцянку щодо двократного зниження тарифів планувалось перш за все впливом на діяльність НКРЕКП, члени якої за законом призначаються на посади указом Президента України. Крім того, було оголошено про намір встановити вето на постанову уряду, якою було встановлено відповідну ціну на газ. Можливість такої дії обґрунтовувалась тим, що відповідно до п.15 частини першої статті 106 Конституції Президент має повноваження зупиняти дію актів Кабінету Міністрів. Також готувалося рішення про передачу всього обсягу газу українського видобутку населенню та бюджетній сфері. У свою чергу намічався і комплекс заходів, спрямованих на збільшення видобутку вітчизняного газу.

Все це свідчить, що обіцянки Ю.Тимошенко щодо зниження комунальних тарифів обґрунтовувалися не тільки розрахунками фахівців та рішеннями суду, але й ґрунтувалися на вимогах законодавства. Це давало підстави виконати обіцянки у перші 100 днів каденції. В іншому випадку вона обіцяла піти з посади.

Лідер «Батьківщини» також наголошувала, що діюча влада має понести відповідальність за необґрунтоване підвищення тарифів для населення та отримання корупційних доходів шляхом таких порушень. Звучало і застереження, що вартість газу для населення буде зростати, якщо влада в країні не зміниться, бо урядом була запланована реалізація програми щодо подальшого підвищення тарифів. З 1 травня 2019 р. заплановано підвищення цін на 15%, а в кінці року – ще на 25%.

При цьому Ю.Тимошенко спростовувала твердження влади про те, що Україна змушена підвищувати вартість газу для населення через вимоги МВФ. Вона нагадувала, що на посту прем’єр-міністра України неодноразово проводила переговори з МВФ, за наслідками яких уряд отримував можливість не підвищувати ціну на газ для людей та бюджетної сфери.

На цьому фоні насторожує те, що після оголошення результатів виборів Президента, як з боку команди В.Зеленського, так і його опонентів, все більше озвучується думка, що Президент насправді не може впливати на тарифи, чого так очікує більшість виборців.

Однак члени команди Ю.Тимошенко продовжують стверджувати, що колишній Президент (поки-що чинний) не тільки міг впливати на тарифи, але й був основним бенефіціаром всіх тарифних схем, що призводило до перекачування мільярдів гривень з карманів пересічних громадян на його рахунки. В кожній з таких схем у нього був якийсь партнер - олігарх, депутат, мер, прокурор чи інший місцевий впливовий діяч.

При цьому прихильники П.Порошенка весь час наголошували, що соціально-економічна політика держави це не його відповідальність. Вони стверджують, що Президент має лише визначені ст.106. Конституції України повноваження. Це, зокрема, повноваження забезпечувати державну незалежність та національну безпеку, здійснювати керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави та керувати силовим блоком. А розвиток економіки та соціальні питання це сфера повноважень Кабінету Міністрів.

Тут важливо зауважити, що перелік повноважень, визначених ст.106 не є вичерпним. Відповідно до п.31 цієї статті Президент може здійснювати і інші повноваження, визначені Конституцією. Щоб з’ясувати це питання, пропоную ще раз звернутися до Конституції та законів України. Так, відповідно до переліку повноважень перерахованих у ст.106. Конституції, у Президента дійсно немає повноважень безпосередньо керувати економікою. Однак він суттєво впливає на законодавче поле країни. У тому числі на прийняття законів з економічних питань.

Відповідно до ст. 93. Конституції йому належить право законодавчої ініціативи у Верховній Раді. Тобто він, як і народні депутати та Кабмін, задля вирішення проблемних питань країни, може вносити у ВРУ будь-який закон. Більше того, може визначати законопроекти, як невідкладні, тобто які розглядаються позачергово. А згідно з п.29 та п.30 частини першої ст.106 Президент підписує закони, прийняті Верховною Радою і має право вето з наступним поверненням їх на повторний розгляд. Крім того, він сам може видавати укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання. На жаль всі ці законодавчі повноваження далеко не завжди забезпечують прийняття дійсно ефективних законів. Маємо безліч фактів, коли ці документи приймалися не в інтересах розвитку економіки, а задля інтересів наближених до влади осіб.

Оскільки, згідно зі статтею 102, Президент є гарантом додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина, визначених цією Конституцією, то має сенс звернутися до її розділу II, де визначені ці права. У ст. 21 цього розділу зазначено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Чого насправді не існує в нашій країні. В останні роки розшарування населення на надзвичайно багатих і зовсім бідних досягло величезних масштабів. Причому той чи інший стан добробуту далеко не завжди є наслідком зусиль та здібностей конкретної людини. Відомо, що багаті люди в нашій країні нерідко отримували свої статки нечесним шляхом. Зокрема, завдяки незаконному використанню бюджетних коштів чи корупційному використанню своїх владних повноважень. І найбільші збагачення відбувалися саме на махінаціях з енергоресурсами та комунальними платежами. На жаль відповідного реагування з боку попередніх Президентів не було. Більше того, фахівці зазначають, що вони і самі на цьому збагачувалися.

Порушення у царині надання комунальних послуг, як правило, виглядають як зловживання монопольним становищем на відповідному ринку. І тут свій вердикт мають виносити Антимонопольний комітет(АМК) і Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.(НКРЕКП). Стаття 42.Конституції наголошує, що «держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт».

У процесі забезпечення виконання зазначених функцій держави Президент відіграє неабияку роль, оскільки він своїми указами призначає членів цих регулюючих органів. Відповідно до спеціальних законів про ці органи, вони є підзвітними Верховній Раді, де Президент спирається на коаліційну більшість і має неабиякий вплив. АМК, крім того, є безпосередньо підконтрольним Президенту України.

Нагадаємо також, що відповідно до п.15 частини першої статті 106 Конституції Президент має повноваження зупиняти дію актів Кабінету Міністрів з мотивів невідповідності Конституції. А відповідно до ст.5 закону «Про ціни і ціноутворення» саме до повноважень КМУ належить забезпечення проведення державної цінової політики. Зокрема, він «здійснює державне регулювання цін і визначає повноваження органів виконавчої влади щодо формування, встановлення та застосування цін».

Тобто Президент насправді має дуже великі законодавчі повноваження для того, щоб впливати на систему встановлення та контролю комунальних тарифів. Крім того, через чисельні заходи впливу на економічні процеси він може сприяти поступовому переходу на забезпечення відповідних потреб країни за рахунок власних енергоресурсів, що також стане потужним фактором зниження цін та тарифів. Однак, як і в багатьох випадках регулювання соціально – економічного життя країни, тут потрібна ще й ПОЛІТИЧНА ВОЛЯ.