Необхідно змінити парадигму ставлення до українського аграрного експорту

Головна проблема українського аграрного експорту – не фізичне звуження виходів на ринки, а система економічних взаємовідносин, яка не стимулює стейкхолдерів усувати труднощі українських аграріїв із доступом до ринків.  За 17 місяців війни у приватних та державних стейкхолдерів України та ЄС так і не виникло інтересу створити та розвинути альтернативні логістичні шляхи, чиї обсяги поглинання та вартість відповідали б параметрам причорноморської логістики. Адже чим менше в аграріїв логістичних шляхів і чим гірше їх пропускна спроможність – тим вищий тиск на вузькі місця логістики, вища вартість доступу до них і відповідно, дорожча логістика на кожному етапі (вартість вагона, перевалки тощо). В таких умовах власники цих ресурсів просто заробляють на труднощах аграріїв, не докладаючи особливих зусиль. А поява нових логістичних шляхів змусила б їх напружитися та конкурувати за вантажі. 

Торішній цикл здорожчання аграрної логістики, про який говорилося вже неодноразово, відбувся під час дії зернового коридору, хоч із певними обмеженнями. Зупинка зернової угоди та карколомне зростання ризикованості Чорноморської логістики формують передумови нового витка здорожчання доступу до ринків. Зосередженість економічних стейкхолдерів України та ЄС на дохідності обслуговування доступу українських аграріїв до ринків збуту зумовлює відсутність дій, які могли б здешевити логістику аграріям. 

В Україні трейдери конкурують з аграрними виробниками за доступ до ринків за допомогою викупу логістичного ланцюга. Аграрії не мають можливості напряму купити для свого вантажу квиток на ринки, і за замовчуванням віддають частину своїх доходів посередникам, які не створюють додаткової цінності в аграрному циклі. Непрогнозованість логістики ані за термінами, ані за вартістю, відсікла українських агровиробників від форвардних ринків з привабливими цінами у спотовий сегмент. Тоді як для трейдерів, які зазвичай “домовляються з коліс” та торгують на коротких позиціях, невизначеність – це бізнес. 

Коли рік тому, ще в статусі радника колишнього голови правління “Укрзалізниці” я попереджав, що за такої політики ми ризикуємо втратити ринки, багато хто називав мене панікером. До війни найбільшими ринками для українського зерна були Китай та Єгипет, зараз структура наповнення цих ринків змінилася. Нішу української агропродукції почала заповнювати РФ, яка на фоні перешкод для українського зерна рекордно збільшила експорт. Держава-агресор чітко слідує меті: підірвати спроможності України як експортера аграрної продукції та отримати важелі зернового шантажу світу. А яка мета в України, та її сусідів з ЄС, і в чому вона полягає, крім як у сприянні наддоходам трейдерів та операторів логістичного ланцюга по обидва боки кордону? 

Відсутність дій у напрямі усунення перешкод із доступом української продукції на ринки загрожує остаточним зникненням стимулів у виробника у вирощуванні зернових та олійних культур на експорт. Це створює передумови заволодіння ключовими ринками державою-агресором. Змінити підходи до організації українського агроекспорту необхідно як на рівні технологій, так і на рівні свідомості. 

Перше: необхідно змінити парадигму ставлення до українського аграрного експорту і розглядати його не як джерело наддоходів логістичного сектору, а як складову продовольчої безпеки. Причому ця зміна має відбутися на рівні свідомості як українських, так і європейських чиновників. Щоб перешкодити російському продовольчому шантажу та запобігти втраті Україною аграрних ринків, оперування логістикою вантажів варто передати автоматизованій системі. Автоматизована система, маючи математичну модель, на відміну від людини, аналізує усі ресурси логістики одночасно, всю їхню наповнюваність, вільні місця, – і не допускає перепланування можливості та кризової ситуації, що зазвичай призводить або до підвищення ціни, або до простоїв. Маючи постійну інформацію про логістичні шляхи, система вирахує оптимальний шлях – без корків і зайвих черг на елеваторах або митних кордонах, вкаже оптимальний час, коли треба бути на елеваторі, щоб відвантажитись, або на митному пункті, щоб максимально швидко його пройти.
Сьогодні ціну транспортно-експедиторських послуг для української агропродукції на ⅔ формують кошти, які не долучені до виробництва робіт та не створюють додаткової цінності в аграрному циклі. Впровадження автоматизованої системи, яку я пропоную, призведе вартість послуг на всіх етапах ланцюга до економічно обґрунтованого рівня. Це також дуже важливо для міжнародних трейдерів, оскільки вони матимуть реальні дані в режимі онлайн і у них відпаде потреба підживлювати нашу внутрішню корупційно-чиновницьку складову. 

Україна вже відома світу як держава з високим розвитком цифрових технологій та сервісів. Ми маємо займати проактивну позицію і не тільки просити союзників перейти від занепокоєння до дій, а пропонувати світу нові моделі економічної взаємодії та співпраці, де учасники логістичного ланцюжка зароблятимуть не на збитках наших аграріїв, а завдяки їхнім успіхам та прибуткам.