В даній статті розглядається правомірність застосування випробувального строку до осіб, які працюють на тимчасових роботах.
Трудовийдоговір є однією найголовніших підстав ймовірного виникнення трудових відносин.Чіткий та недвозначний зміст наведеної угоди утворюють різні за своєю юридичноюсутністю умови, окремі з яких є факультативними. Наприклад, укладаючи трудовийдоговір, його сторони можуть передбачити в наведеній домовленості безпосереднювказівку про випробувальний строк. Чи може працедавець застосувати зазначенуумову до осіб, які залучаються на роботи, що в свою чергу мають тимчасовийхарактер?
Правове регулюваннявищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних законів. Зокремаюридична регламентація трудових відносин, які функціонують з приводувипробувального терміну найманого працівника, здійснюється: Головним закономУкраїнського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР(надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодексзаконів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпПУкраїни)).
В злагодженій системі об’єктивних процесів трудовівідносини посідають помітне місце. Зокрема дані стосунки функціонують в цілісномусередовищі, де правові норми, ґрунтуючись на загальновизнаних моральнихімперативах, водночас є головними еталонами повсякденної поведінки будь-якихосіб.
Юридичні правила, що регулюють трудовівідносини, водночас утворюють складну систему трудову права. Безпосереднімисуб’єктами таких стосунків є різні за своїм статусом фізичні та юридичні особи,які володіють правами, гарантованими їм, а також виконують обов’язки, покладеними на них.
Наймані працівники є одними з основнихучасників трудових відносин. Такі особи, працюючи за строковим або безстроковим трудовим договором,водночас створюють різні блага, які в свою чергу приносять істотну користьгромадянському суспільству та демократичній Україні.
Правовий статус, гарантований найманимпрацівникам, є багатогранним. Зокрема згідно з ч. ч. 1 ст. 43 КонституціїУкраїни кожен має право на працю, що включає в себе юридичну можливістьзаробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільнопогоджується.
Схожу за свої змістом норма права вміщуютьв собі інші законодавчі акти. Наприклад, ч. 1 ст. 2 КЗпП України закріпленобезпосередню вказівку про те, що правогромадян України на працю, - тобто їхправо на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державоюмінімального розміру, - включаючи при цьому право на вільний вибір професії,роду занять і роботи, відповідним чином забезпечується державою.
Чинним законодавством нашої державипередбачено відповідну процедуру належної реалізації вищевказаними особамизгаданої юридичної можливості. Зокрема громадяни України, які вирішилипопрацювати, зобов’язані вчинити певні дії, яким притаманний правомірнийхарактер. Про що саме йде мова?
Той чи інший працівник реалізовує правона працю, яке гарантоване йому, шляхом укладеннятрудового договору про роботу на підприємстві, установі, організації абоз фізичною особою. Безпосередня вказівка про вказаний факт отримала належнезакріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України.
Чіткий та недвозначний зміст згаданоїдомовленості може включати в себе різноманітні умови. Зокрема згідно з ч. 1 ст.26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодоюйого сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, якайому доручається.
Національним законодавством передбачено безпосередню вказівку про те, що дана умова за жодних обставин не поширюється на окремих трудівників. Зокрема згідноз юридичною нормою, закріпленою ч. 3 ст. 26 КЗпП України, одними з таких працівниківє особи, що працюють на тимчасових роботах.
