Випробувальний строк для тимчасових працівників

    Трудовий договір є однією найголовніших підстав ймовірного виникнення трудових відносин. Чіткий та недвозначний зміст наведеної угоди утворюють різні за своєю юридичною сутністю умови, окремі з яких є факультативними. Наприклад, укладаючи трудовий договір, його сторони можуть передбачити в наведеній домовленості безпосередню вказівку про випробувальний строк. Чи може працедавець застосувати зазначену умову до осіб, які залучаються на роботи, що в свою чергу мають тимчасовий характер? 

    Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудових відносин, які функціонують з приводу випробувального терміну найманого працівника, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)).  

    В злагодженій системі об’єктивних процесів трудові відносини посідають помітне місце. Зокрема дані стосунки функціонують в цілісному середовищі, де правові норми, ґрунтуючись на загальновизнаних моральних імперативах, водночас є головними еталонами повсякденної поведінки будь-яких осіб. 

    Юридичні правила, що регулюють трудові відносини, водночас утворюють складну систему трудову права. Безпосередніми суб’єктами таких стосунків є різні за своїм статусом фізичні та юридичні особи, які володіють правами, гарантованими їм, а також виконують обов’язки, покладеними на них. 

    Наймані працівники є одними з основних учасників трудових відносин. Такі особи, працюючи за строковим або безстроковим трудовим договором, водночас створюють різні блага, які в свою чергу приносять істотну користь громадянському суспільству та демократичній Україні. 

    Правовий статус, гарантований найманим працівникам, є багатогранним. Зокрема згідно з ч. ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає в себе юридичну можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.  

    Схожу за свої змістом норма права вміщують в собі інші законодавчі акти. Наприклад, ч. 1 ст. 2 КЗпП України закріплено безпосередню вказівку про те, що право громадян України на працю, -  тобто їх право на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи при цьому право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, відповідним чином забезпечується державою. 

    Чинним законодавством нашої держави передбачено відповідну процедуру належної реалізації вищевказаними особами згаданої юридичної можливості. Зокрема громадяни України, які вирішили попрацювати, зобов’язані вчинити певні дії, яким притаманний правомірний характер. Про що саме йде мова?   

    Той чи інший працівник реалізовує право на працю, яке гарантоване йому, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою. Безпосередня вказівка про вказаний факт отримала належне закріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України. 

    Чіткий та недвозначний зміст згаданої домовленості може включати в себе різноманітні умови. Зокрема згідно з ч. 1 ст. 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою його сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається.

    Національним законодавством передбачено безпосередню вказівку про те, що дана умова за жодних обставин не поширюється на окремих трудівників. Зокрема згідно з юридичною нормою, закріпленою ч. 3 ст. 26 КЗпП України, одними з таких працівників є особи, що працюють на тимчасових роботах.