Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
12.02.2016 10:15

Основні проблемні аспекти юридичної сутності заповіту

Блогер, викладач, науковець та юрист

В даній статті розглядаються спірні питання, які стосуються змісту заповіту та пропонуються можливі шляхи ефективного вирішення таких проблем.

Головнимипідставами виникнення цивільних прав та цивільних обов’язків є відповідніюридичні факти, одним з яких, зокрема можна назвати заповіт. В чому полягає юридична суть даного правочину?

    Національним законодавством передбаченовизначення вказаного терміну. Зокрема відповідно до ст. 1233 ЦК України під «заповітом» треба розуміти особистерозпорядження, зроблене фізичною особою на випадок своєї смерті.

    На мою думку, зазначене визначення, будучиза своїм змістом нечітким, потребує істотного й невідкладного коригування.Доцільність даного підходу я спробую підтвердити за допомогою таких доводів.

    1. Заповіт є одностороннім правочином. Данесудження пояснюється тим, що його зміст передбачає юридичну волю, виражену одною-єдиноюособою. Щоправда, такому правилу притаманний відповідний виняток, щостосується  спільного заповіту, який можескласти подружжя.

    2. Заповіт - це правочин, право на вчинення якогогарантовано заповідачу. Тобто, зміст вказаного розпорядження передбачає юридичневолевиявлення, зробленого заповідачем, під яким в свою чергу треба розуміти фізичнуособу, яка має чи набула цивільну дієздатність в повному обсязі, а не фізичнуособу, що в судовому порядку визнана обмеженодієздатною або недієздатною.

    3. Заповіт є правочином, який заповідач можевчинити тільки на випадок настання відповідного юридичного факту. Під останнімнеобхідно розуміти біологічна смерть такого учасника цивільно-правових відносинабо визнання його померлим в порядку, що передбачений законодавством України.

    4. Заповіту притаманний виключно особистийхарактер. Вказане судження пояснюється тим, що згаданий правочин заповідачемвчиняє безпосередньо, від власного імені, а не через свого представника.

5. Заповіт є вольовим розпорядженням. Зміст даної риси полягає в тому, щозаповідач, вчиняючи наведений правочин, водночас не тільки усвідомлює сутністьй мету вказаної дії, а й прагне вчинити останню.

6. Заповіт є розпорядженням, якому властивий добровільний характер.Зазначене думка пояснюється тим, що заповідач, вчиняючи даний правочин,водночас не зазнає від інших осіб фізичного і/або психологічного тиску.

7. Заповіт є розпорядженням, що ґрунтується на принципі справедливості. Сутьтакої риси пояснюється тим що, заповідач, вчиняючи даний правочин, водночас непорушує майнові та немайнові права, гарантовані іншим особам, зокреманеобхідним спадкоємцям.

8. Заповіт є формальним розпорядженням. Тобто, текст даного правочинуотримав своє закріплення в двох ідентичних за своїм змістом примірниках, які,маючи рівнозначну юридичну силу, скріплюються підписом заповідача та вміщують всобі місце і дату свого складання.

9. Заповіт є розпорядженням, якому притаманний осмислений характер. Іншимисловами, заповідач, вчиняючи вказаний правочин, водночас обдумує зміст цьогодокументу і правові наслідки, неминучу появу яких він викликає.

10. Заповіт є формальним розпорядженням. Тобто, текст даного правочинуотримав належне закріплення в 2-х ідентичних за своїм змістом примірниках, які,маючи рівнозначну юридичну силу, скріплюються підписом заповідача.

11. Заповіт є розпорядженням, який посвідчує відповідна посадова особа.Суть вказаної риси полягає в тому, що текст згаданого правочину засвідчуєпосвідчувальний напис, який зроблено державним або приватним нотаріусом чиіншою службовою особою, під якою необхідно розуміти головного лікаря, капітанаморського судна, начальника місця позбавлення волі та ін.

12. Заповіт є розпорядженням, змісту якого притаманна абсолютна ясність. 
Тобто,заповідач, вчиняючи даний правочин, може включити до його тексту різнівказівки, які будучи за своїм характером майновими або немайновими, водночасповинні чіткими та недвозначними.

    13. Заповіт є розпорядженням, зміст якогопередбачає відповідні складові. Зокрема заповідач у зазначеному правочині можевизначити юридичну долю прав та обов’язків, які, будучи за своєю суттюмайновими або немайновими, водночас утворюють юридичний склад спадкової маси.

    14. Не кожне розпорядження, зробленезаповідачем, може бути заповітом. Дане правило поширюється на певні правочини,одним з яких, наприклад, є договір страхування, що в свою чергу складений накористь третьої особи, оскільки вказану домовленість врегульовують юридичнінорми, які належать  до злагодженоїсистеми зобов’язального права, а не спадкового права.

    Тому, враховуючи зазначені доводи, я пропоную внести істотні зміни до чинногозаконодавства, яке стосується інституту спадкування за заповітом. Зокремастаттю 1233 ЦК України на мою думку, доцільно викласти в такій редакції:

    Стаття 1233.

1. Заповіт– це односторонній правочин, чіткийі недвозначний зміст якого передбачає вольове, добровільне, осмислене тасправедливе розпорядження, що, маючи письмову форму, а також встановленецивільним законодавством нотаріальне або інше посвідчення, може здійснюватисязаповідачем особисто на випадок настання своєї смерті або визнання йогопомерлим за правилами, які передбачені відповідними законами України, стосовноправ та обов’язків, що, будучи за своєю суттю майновими й немайновими, водночасутворюють юридичний склад спадкової маси.

2. Не врегульовані юридичними нормами спадкового права розпорядження, які зробленізаповідачем щодо майна, яке належить йому на праві власності, (наприклад,договір страхування, що спрямований на користь третьої особи, здійсненевкладником банку розпорядження на випадок настання своєї смерті та іншіправочини) не можна називати заповітом.
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net