Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
12.02.2016 10:15

Основні проблемні аспекти юридичної сутності заповіту

Блогер, викладач, науковець та юрист

В даній статті розглядаються спірні питання, які стосуються змісту заповіту та пропонуються можливі шляхи ефективного вирішення таких проблем.

Головними підставами виникнення цивільних прав та цивільних обов’язків є відповідні юридичні факти, одним з яких, зокрема можна назвати заповіт. В чому полягає юридична суть даного правочину?

    Національним законодавством передбачено визначення вказаного терміну. Зокрема відповідно до ст. 1233 ЦК України під «заповітом» треба розуміти особисте розпорядження, зроблене фізичною особою на випадок своєї смерті.

    На мою думку, зазначене визначення, будучи за своїм змістом нечітким, потребує істотного й невідкладного коригування. Доцільність даного підходу я спробую підтвердити за допомогою таких доводів.

    1. Заповіт є одностороннім правочином. Дане судження пояснюється тим, що його зміст передбачає юридичну волю, виражену одною-єдиною особою. Щоправда, такому правилу притаманний відповідний виняток, що стосується  спільного заповіту, який може скласти подружжя.

    2. Заповіт - це правочин, право на вчинення якого гарантовано заповідачу. Тобто, зміст вказаного розпорядження передбачає юридичне волевиявлення, зробленого заповідачем, під яким в свою чергу треба розуміти фізичну особу, яка має чи набула цивільну дієздатність в повному обсязі, а не фізичну особу, що в судовому порядку визнана обмеженодієздатною або недієздатною.

    3. Заповіт є правочином, який заповідач може вчинити тільки на випадок настання відповідного юридичного факту. Під останнім необхідно розуміти біологічна смерть такого учасника цивільно-правових відносин або визнання його померлим в порядку, що передбачений законодавством України.

    4. Заповіту притаманний виключно особистий характер. Вказане судження пояснюється тим, що згаданий правочин заповідачем вчиняє безпосередньо, від власного імені, а не через свого представника.

5. Заповіт є вольовим розпорядженням. Зміст даної риси полягає в тому, що заповідач, вчиняючи наведений правочин, водночас не тільки усвідомлює сутність й мету вказаної дії, а й прагне вчинити останню.

6. Заповіт є розпорядженням, якому властивий добровільний характер. Зазначене думка пояснюється тим, що заповідач, вчиняючи даний правочин, водночас не зазнає від інших осіб фізичного і/або психологічного тиску.

7. Заповіт є розпорядженням, що ґрунтується на принципі справедливості. Суть такої риси пояснюється тим що, заповідач, вчиняючи даний правочин, водночас не порушує майнові та немайнові права, гарантовані іншим особам, зокрема необхідним спадкоємцям.

8. Заповіт є формальним розпорядженням. Тобто, текст даного правочину отримав своє закріплення в двох ідентичних за своїм змістом примірниках, які, маючи рівнозначну юридичну силу, скріплюються підписом заповідача та вміщують в собі місце і дату свого складання.

9. Заповіт є розпорядженням, якому притаманний осмислений характер. Іншими словами, заповідач, вчиняючи вказаний правочин, водночас обдумує зміст цього документу і правові наслідки, неминучу появу яких він викликає.

10. Заповіт є формальним розпорядженням. Тобто, текст даного правочину отримав належне закріплення в 2-х ідентичних за своїм змістом примірниках, які, маючи рівнозначну юридичну силу, скріплюються підписом заповідача.

11. Заповіт є розпорядженням, який посвідчує відповідна посадова особа. Суть вказаної риси полягає в тому, що текст згаданого правочину засвідчує посвідчувальний напис, який зроблено державним або приватним нотаріусом чи іншою службовою особою, під якою необхідно розуміти головного лікаря, капітана морського судна, начальника місця позбавлення волі та ін.

12. Заповіт є розпорядженням, змісту якого притаманна абсолютна ясність. 
Тобто, заповідач, вчиняючи даний правочин, може включити до його тексту різні вказівки, які будучи за своїм характером майновими або немайновими, водночас повинні чіткими та недвозначними.

    13. Заповіт є розпорядженням, зміст якого передбачає відповідні складові. Зокрема заповідач у зазначеному правочині може визначити юридичну долю прав та обов’язків, які, будучи за своєю суттю майновими або немайновими, водночас утворюють юридичний склад спадкової маси.

    14. Не кожне розпорядження, зроблене заповідачем, може бути заповітом. Дане правило поширюється на певні правочини, одним з яких, наприклад, є договір страхування, що в свою чергу складений на користь третьої особи, оскільки вказану домовленість врегульовують юридичні норми, які належать  до злагодженої системи зобов’язального права, а не спадкового права.

    Тому, враховуючи зазначені доводи, я пропоную внести істотні зміни до чинного законодавства, яке стосується інституту спадкування за заповітом. Зокрема статтю 1233 ЦК України на мою думку, доцільно викласти в такій редакції:

    Стаття 1233.

1.  Заповіт – це односторонній правочин, чіткий і недвозначний зміст якого передбачає вольове, добровільне, осмислене та справедливе розпорядження, що, маючи письмову форму, а також встановлене цивільним законодавством нотаріальне або інше посвідчення, може здійснюватися заповідачем особисто на випадок настання своєї смерті або визнання його померлим за правилами, які передбачені відповідними законами України, стосовно прав та обов’язків, що, будучи за своєю суттю майновими й немайновими, водночас утворюють юридичний склад спадкової маси.

2.  Не врегульовані юридичними нормами спадкового права розпорядження, які зроблені заповідачем щодо майна, яке належить йому на праві власності, (наприклад, договір страхування, що спрямований на користь третьої особи, здійснене вкладником банку розпорядження на випадок настання своєї смерті та інші правочини) не можна називати заповітом.
Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net