Крах Мінстратегпрому як логічний кінець чергового хайпу

У 2020 році "нова" ідея створити міністерство стратегічних галузей промисловості, як нині модно казати, "зайшла" на Печерських пагорбах. Авжеж, "те що треба" - хайпова і звучить солідно... Глибше в сутність та історію питання, за сталою нині практикою, ніхто не зазирнув і далі одного кроку наперед не прорахував. Скориставшись моментом, лобісти створення Мінстратегпрому за участі аферистів та бродячих артистів розмовного жанру, яких багато сьогодні крутиться біля керівництва держави, провели масовану кампанію дискредитації тих небагатьох професіоналів на державній службі, хто намагався пояснити безперспективність і пагубність відновлення в незалежній європейській країні з ринковою економікою радянського атавізму ручного керування промисловістю. Тоді нас обізвали "недалекоглядними непрофесіоналами" і вуаля - Верховна Рада прийняла рішення про створення Мінстратегпрому. 

Але пройшов рік, і очільника "чарівного" Мінстратегпрому очікувано звільняють за ВІДСУТНІСТЬ РЕЗУЛЬТАТІВ, а всі його лобісти-"професіонали", миттєво десь зникли.

Очевидно, що Мінстратегпром був з самого початку "не злітаючим птахом". І причина цьому не в персоналії його очільника, а в безкорисності у принципі подібного органу в державному механізмі. Створення Мінстратегпрому було черговою управлінською помилкою влади, яку тепер банально спробували приховати за гучною відставкою. Втім, це не допоможе, оскільки проблема не точкова, а системна, і вирішувати її треба не ситуативно, а комплексно.

У дописі від 01.06.2021 я аргументовано показав як стврення Мінстратегпрому негативно вплине на подальший розвиток галузі, стане кроком назад на шляху інтеграції України в НАТО, знищить перші паростки довіри до українського ОПК з боку євроатлантичної спільноти. І це були не пусті слова, це був голос досвіду та інституційної пам’яті. Адже в попередні роки Україна вже пережила декілька держпромів/держпланів у вигляді Державного комітету з питань ОПК та Мінпромполітики. Ці радянські атавізми завели в стагнацію вітчизняні оборонні підприємства, спецкспортерів та збройні сили. А в 2014 році сповна на собі відчули це не ті, хто створював ті "совкові" атавізми, а ми, хто майже без зброї та екіпіровки вийшли на зустріч агресору, хто волонтерствуав для забезпечення воїнів всім необхідним.

«Новаторський» Мінстратегпром зразка 2020 року зайняв чільне місце в когорті своїх маргінальних попередників, вкотре спричинивши не те що нульовий, а навіть деструктивний ефект. Розглянемо детальніше річні «здобутки» Мінстратегпрому:

1. Невідомо куди витрачений бюджет в сумі близько 3 млрд. грн. Саме такий кошторис мав Мінстратегпром у 2020-2021 рр., як зазначено на його веб-сайті.

2. Провалене державне оборонне замовлення. Про завершення його реформи, розпочатої у 2018 році, годі й згадувати.

3. Зниження результативності ДК «Укроборонпром» (за моїми оінками, фінансові показники концерну за підсумками цього року будуть завсім "не райдужними"), повна зупинка його корпоративної реформи за стандартами ОЕСР (хоча успішність аналогічної реформи в НАК «Нафтогаз» була доведена на практиці – станом на 2019 рік збитковий монстр був перетворений на сучасну прибткову компанію і одного з найбільш донорів державного бюджету).

4. Викинуто на смітник 30 млн. грн. донорських коштів від США, Великобританії та Франції, витрачених на незалежний аудит та розробку концепції корпоратизації ДК «Укроборонпром».

5. Зупинено процедуру комплайенсу ДК «Укроборонпром» зі стандартами ЄС, що відкривало доступ для нашої продукції на західноєвропейські ринки; заморожено взаємодію з Агенцією НАТО з підтримки і постачання.

Це далеко не повний список «успіхів». Але, погодьтесь, він і так вражає. Що ж стало причиною колапсу. Відповідь проста.

За останні 2 роки, Україна на додаток до зовнішньої агресії і внутрішньої корупції, нажаль, нажила собі ще одного ворога – невігластво. Воно тепер не просто існує в Україні, воно з величезною швидкістю масштабується під благими намірами і залишається лише сподіватись, що не встигне знищити нашу державу за час, який залишився до завершення каденції нинішньої влади. Адже, як відомо, благими намірами застелена дорога в ад.