Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
30.06.2020 22:44

Україна-НАТО: що далі?

Заступник Міністра закордонних справ

"Альтернативні" варіанти зближення України та найуспішнішого в історії оборонного альянсу досягли результату. Україні й НАТО лишаються 2 "конвенційні" кроки назустріч - ПДЧ і запрошення до членства.

У 2016 році Україна отримала від НАТО Комплексний пакет допомоги - беспрецедентний для Альянсу інструмент підтримки країни-нечлена за 40-ма напрямами. Саме цей пакет допоміг зрушити з місця фундаментальну реформу сектору безпеки й оборони України, який 1) дозволив зупинити на східних та південних кордонах України агресію путінської Росії проти цивілізованого світу; 2) відродити оборонний потенціал нашої держави та створити одну з найбільш боєздатних армій в Європі. І це не патетика, а висновки відомих іноземних політиків та найкращих світових експертів у військовій галузі.

12 червня ц.р., після майже 6-тирічних перемовин, НАТО таки долучила Україну до Програми розширених можливостей для найближчих партнерів (ЕОР). Цей інструмент Альянсу доступний тільки для тих країн-нечленів, що мають належні військові спроможності, відповідають необхідним стандартам та мають стратегічне значення для власної безпеки союзників.

І дійсно, подивімось хто бере участь в ЕОР: Австралія - частина розвідувальної ініціативи під назвою "5 очей", Йорданія - форпост НАТО на Близькому Сході, Швеція та Фінляндія, які разом з Норвегією є ключовими елементами північного флангу Альянсу.

Виходить що, приєднавши до ЕОР Україну (а також Грузію), НАТО зафіксувала стратегічне значення цих двох країн для власної безпеки і оборони на східному фланзі та в Азово-Чорноморському регіоні. Геополітичний зміст цього рішення Альянсу важко переоцінити.

Практичні можливості, що відкриваються, також є показовими: спільне планування операцій та навчань, доступ до передового досвіду та пріоритетної сертифікації сил, можливість мати свій національний персонал у штаб-квартирі та командних структрах НАТО, обмін розвідданими. По суті, це майже союзницькі права.

Враховуючи те, наскільки державний механізм України за останні 6 років вже опанував практики та стандарти НАТО, вийти на належну динаміку спільної з союзниками роботи на зазначених напрямах ми зможемо приблизно за 1-2 роки. А що далі?

Після такого, по суті офіційного визнання союзниками України як елемента колективної оборони НАТО на східному фланзі та в Азово-Чорноморському регіоні вже нічого не лишається як формалізувати процес набуття нами членства в Альянсі. Маю на увазі надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ).

І тут треба розуміти, що Україна де-факто вже перебуває в цьому процесі з 2009 року, коли ми почали виконувати т.зв. Річні національні програми з НАТО (РНП). За рішенням Вашингтонського саміту Альянсу 1999 року, на якому власне і був утворений механізм Плану дій щодо членства, Річні національні програми є практичним інструментом ПДЧ, який розробляється країнами-аспірантами в процесі підготовки до членства та оцінюється союзниками щорічно. РНП, який виконує Україна, охоплює також усі критерії т.зв. "Біблії аспірантів" - Дослідження з питань розширення НАТО 1995 року, на яке спираються союзники при прийнятті рішення щодо можливості чи доцільності запрошення нових членів.

Слід визнати, що довгі роки ми лише вчилися розробляти РНП. Наші "труди" регулярно виглядали як товсті "талмуди" безсистемних, механінчих дій, прикладне значення яких часто ніхто не міг зрозуміти не те що в тактичній чи стратегічній перспективі, а навіть в процесі виконання.

І лише наприкінці 2018 року ми за допомогою канадських друзів спробували змінити світогляд і розробити РНП за новою логікою "управління, зорієнтованого на результат", тобто саме так як це свого часу робили всі країни-члени НАТО останніх хвиль розширення. Процес підготовки нової РНП зайняв увесь 2019 і частину 2020 років, лише нещодавно Президент України затвердив документ.

І все одно це вселяє оптимізм, адже при належному виконанні нової РНП, якісному звітуванні та збереженні такої тенденції хоча б пару років в української дипломатії додасться аргументів у переговорах з союзниками щодо часових рамок виконання ними рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 року, на якому глави держав та урядів країн-членів визнали заявку України на приєднання до ПДЧ і доручили міністрам закордонних справ прийняти рішення по суті.

Ми маємо зробити для цього все можливе. Заради майбутніх поколінь українців ми не можемо знову допустити щоб корабель під назвою "НАТО" пішов далі без України як вже траплялося в нашій новітній історії. 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]