Дорогі дороги

Більше 4 тисяч кілометрів доріг побудовано та відремонтовано в 2020 році. Про це бадьоро рапортувала влада, звітуючи про реалізацію свого проекту «Велике будівництво». Укравтодор додає, що витратив 82 млрд. грн. і, мовляв, ціна об’єктів в порівнянні з 2019 роком знизилась на 19%.

При цьому, за даними CoST Ukraine, вартість поточного середнього ремонту доріг виросла минулого року більш ніж на 90%, а вартість матеріалів майже не змінилась.

Об’єктивних даних про те, як формуються кошториси реалізації дорожніх проектів ми не отримаємо. Укравтодор посилається на індивідуальні особливості кожного з них і на проблематичність узагальнення. Вказує, що 60% витрат – це вартість матеріалів, 20% - вартість експлуатації машин та механізмів, 10% - зарплата робітників і ще 10% - інші витрати включно з проектуванням.

Оприлюдненні ним дані про середню вартість будівництва одного кілометра нової асфальтобетонної дороги на рівні 6 млн доларів наразі важко підтвердити чи спростувати. Але точно не коректними є порівняння з вартістю таких робіт в інших країнах, де за орієнтир автодорівці взяли максимально можливі показники, аби продемонструвати скромність своїх бюджетів. Насправді ж затрати на будівництво 1 км українських доріг співмірні з витратами на створення німецьких автобанів. Ось тільки якість у них кардинальна різна.

В чому ж причина?

Дорожники нарікають на застарілу систему ціноутворення, яка родом з радянського минулого і ґрунтується на ресурсному методі. Він передбачає обґрунтування кожної складової кошторису – від вартості матеріалів до зарплати працівників. Натомість пропонують, аби виконавець робіт здійснював їх в рамках фіксованої договірної суми але без деталізації кожної складової витрат. Проте, широко розрекламований та ухвалений в першому читанні законопроект 2234 фактично лише змінює орган управління ціноутворенням – з Мінрегіону на Мінінфраструктури, але не вирішує проблему по суті.

Хоча в 2019 році Міністерство регіонального розвитку оновило ДБН щодо будівництва доріг, але в своїй основі вони залишаються пережитком минулого. Адже розроблялися в зовсім іншій, відмінній від нашої реальності. Наприклад, коли навантаження на дороги було в рази меншим,  не існувало величезних габаритних вантажних авто, а інтенсивність руху була по нашим міркам мінімальною. Серед іншого, вони не враховують фактор змін клімату, а також різницю в температурах у різних регіонах України.

На противагу Україні в США діють як федеральні, так і місцеві стандарти дорожнього будівництва. Вони підлаштовані під кліматичну реальність того чи іншого штату. Це робить дороги більш міцними та витривалими.

Інша «вічна» проблема наших доріг – безвідповідальність підрядників. З одного боку високі вимоги на тендерах до підрядних компаній звужують ринок і зменшують конкуренцію, а отже завищують вартість робіт. З іншого – це дає додаткові гарантії якості дорожнього полотна, адже компанія з досвідом і відповідною технікою має більші шанси успішніше впоратися з будівництвом.

Підрядники дають певний гарантій строк на свої виконані роботи. Як правило, це 3-5 років. Проте, на практиці довести в суді, що дорога зруйнувалась внаслідок недбалого ремонту дуже важко. Виконавці робіт посилаються на її неправильну експлуатацію. Зокрема, великогабаритним транспортом, на яку вона, мовляв, не розрахована. Тут дійсно є певна проблема, бо Україні не вистачає вагових комплексів, аби контролювати вантажоперевезення. А деяким підприємцям вигідніше навантажити свій транспорт «під зав’язку», ніж перевезти товар за кілька рейсів.

Цікаво, що у Сполучених Штатах Департамент транспорту штату приймає дорогу в експлуатацію і зацікавлений в тому, щоб роботи провели максимально якісно та використали надійні матеріали. Ключовий показник якості дорожнього покриття, який тестується Департаментом, - це рівність та щільність. Він знижує негативний вплив коліс авто і продовжує дорозі життя.

Дискусії та суперечки викликають плани будівництва бетонних доріг в Україні. Цей експеримент вже реалізується. Зокрема, будується перша бетонна дорога Н-31 Дніпро—Царичанка—Кобеляки—Решетилівка. Саме тут тестуватиметься співвідношення ціни-якості української бетонки, а також професійність підрядника, який її будує. Адже недотримання технологій для бетонної дороги матиме дуже сумні наслідки – мільярди гривень викинуть в нікуди, бо покриття швидко розшарується, розкришиться і стане непридатним до експлуатації.

Таким чином, перед країною стоїть потрійне завдання. Перше – оновити застарілі стандарти будівництва доріг і створити регіональні їх варіації. Друге – змінити нормативно-правову базу таким чином, щоб недобросовісні підрядники несли відповідальність за неякісно виконані роботи. Третє – впровадити прозоре ціноутворення, з якого було б зрозуміло на що і як витрачаються кошти, виділені на дорожні роботи.