Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
06.09.2022 17:31

Війна інтелектів. 4. Чи так треба розпочинати відновлення України? Уві сні та наяву

Доктор технічних наук, професор

От би все, що написано, стало б не сном, а дійсністю, або хоча б було прочитане владою.

Скільки разів казав собі - не сунься зі свинячим рилом у калашний ряд. Втім, влада мені цього не каже. Влада вважає за краще просто не реагувати на мої статті. Мабуть, не враховує, що я не лише пропрацював півсотні років професором у технічних університетах України та Казахстану, але й багато років був експертом від України та організатором workshops у наукових програмах НАТО, беручи участь у яких відвідав не один раз десятки успішних країн, де знайомився з їхньою наукою, освітою, економікою, а вдома працював не тільки в університетах, але за сумісництвом і в НДІ, ДІПРО, СМБ. А також у кількох громадських організаціях, які сам же й створив. Cтворив десь 400 – 500 патентів та винаходів (давно не перераховував), багато з яких реалізовані у реальних промислових виробництвах. І книг багато написав, і статей. А ще я – журналіст, а це якось розвиває. …Може, варто почитати те, що давно хочу сказати. Подумайте…

Ця стаття в цьому циклі статей блогу є позаплановою. Одразу кілька публікацій та виступів експертів з телебачення звернули на себе увагу. Насамперед, це стаття Георгія Зубка, радника міністра зі стратегічних галузей промисловості “З чого починати відновлення України?”, в якій йдеться про першочергові заходи щодо відновлення та модернізацію інфраструктури країни. Стаття ґрунтується на аналізі Плану відновлення України, який Уряд презентував, що включає перелік ключових напрямів та необхідні обсяги фінансування відновлення країни.

Зауважу одразу, що поки мені не вдалося ознайомитись безпосередньо з Планом відновлення України, змушений дивитися його ніби очима радника міністра. Звісно, ​​немає жодних гарантій, що Г.Зубко дивився туди, куди треба, та побачив те, що треба. Але все ж таки посада радника саме міністра зі стратегічних галузей промисловості змушує думати, що дискусія з ним з деяких питань є доцільною.

Можна погодитися з радником міністра, що План має об'єднати всі зацікавлені сторони для “швидкого, ефективного, інноваційного… відновлення країни після війни”. Ось тільки викликає сумнів включений автором до переліку завдань термін "модернізування". Як відомо (Вікіпедія), модернізація (від англ. modern - сучасний, передовий, оновлений) - процес оновлення об'єкта, приведення його у відповідність до нових вимог і норм, Війна, яка все ще йде, виявилася не тільки жорстокою і безжальною, а й тотально руйнівною. Як вірно зауважив автор, завдані збитки обчислюються сотнями мільярдів доларів, а найбільше постраждала від дій агресора соціальна інфраструктура в Донецькій, Луганській, Херсонській, Миколаївській, Чернігівській та Запорізькій областях. 

Але ці мої нотатки не про це. У статті, наголошую, радника міністра зі стратегічних галузей промисловості, на превеликий жаль, йдеться переважно про житло та інфраструктуру, а головне, про фінансування відродження нашої країни. При цьому, говорячи про підходи до відновлення та модернізації країни, автор нічого не пропонує, крім продовження розпочатої ще до активної фази війни політики використання позикового інтелекту та жебракування. А якщо не йти цим шляхом, то, мовляв, знадобиться не менше 50-70 років, а “офіційно озвучена оцінка у потребі 750 млрд грн на відновлення країни є лише початковою точкою відліку через продовження бойових дій”.

І ще одне питання хотілося б поставити автору, наздогнати який “втрачений рівень і темп розвитку країни” він хотів би. Адже ні для кого не секрет, що руйнація реальної економіки України сталася ще до початку активної фази війни, і вже тоді вона стала однією з найслабших колишніх радянських республік. Може, саме це стало поштовхом для початку війни, а ще й невідповідність радянської планової системи державного та й місцевого управління, що збереглася, особливостям ринкової економіки, і в цій країні довелося вже не розвиватися, а виживати.

До того ж трапилося серйозне відставання вищої школи, яка перестала вчити вихованців думати, шукати нестандартні творчі рішення, а зберегла за собою лише єдине завдання – вчити запам'ятовувати вже відомі, знайдені кимось раніше рішення. Та й середня школа не сильно від неї відстала - практично перестала займатися вихованням дітей, продовжила період навчання до самого початку у них періоду народження дітей, не виховувала активних громадян, патріотів своєї країни, не боролася з їх споживчими нахилами. Можливо, саме з урахуванням цього радник міністра зробив сумний висновок - за таких умов ми не можемо залишатися віч-на-віч із відновленням зруйнованої країни. Такий варіант реконструкції, мовляв, буде повільним, дорогим та загрожує ризиками призвести до втрати країни.

На думку автора, передбачена цим Планом широка міжнародна підтримка та потужне фінансове плече дозволять протягом наступних 7-10 років не лише відбудувати, а й модернізувати Україну, що дозволить стати повноправним членом Європейського Союзу. Повноправне членство в ЄС дуже важливе і потрібне країні, але ще важливіше, щоб це стало засобом забезпечення її сталого розвитку. Це одна з причин, чому ця стаття включена до мого циклу “Війна інтелектів”. Важко сподіватися і на таку ж потужну допомогу ЄС, США, Англії та інших країн, як це зараз відбувається для військової допомоги. Інші країни мають багато своїх проблем, багато з яких, до речі, з'явилися в результаті злочинної війни, розв'язаної Росією.

Оскільки головним викликом на етапі відновлення країни , на думку радника, стане наявність достатнього фінансування та доступ до необхідних технологій (ось де запозичений інтелект!), тому мова йде про створення національного структурного фонду відновлення країни, з туманними функціями - він, мовляв, “буде акумулювати ресурси, пріоритезувати їх використання та забезпечить моніторинг ефективності та прозорості їх використання”. А далі мені доведеться привести довгу цитату про те, що :
“Фінансовою основою такого національного структурного фонду відновлення та модернізації країни мають бути диверсифіковані джерела та фінансові інструменти: багатостороння безповоротна фінансова допомога, багатосторонні пільгові кредити, програми підтримки бізнесу, трастові фонди, програми міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світовий Банк, ЄБРР, тощо), грантові кошти країн партнерів (ЄС, США, Великобританія та інші), ресурси інституційних інвесторів в проектах державного-приватного партнерства, інфраструктурні облігації (облігації внутрішньої державної позики), репарації з боку держави-агресора, заблоковані кошти на рахунках закордонних банків та конфісковані активи РФ, активи пов'язаних з ними юридичних і фізичних осіб, міжнародні об'єднання бізнес організацій, тощо”. 

Чи не багато фінансових та інтелектуальних інвесторів треба переконати, а донорів фінансових надходжень треба залучити, щоб виграти цю нову фазу війни за відродження країни? Але чомусь у статті радника немає навіть натяку на необхідність відновлення та розвитку для цього реальної економіки країни, її промисловості, та про те, яку роль це може відіграти для поповнення бюджету при використанні отриманих у результаті діяльності промисловості коштів для сталого розвитку країни. Адже тут не обійтися без тонкої, складної війни фінансових, промислових, наукових інтелектів, успіх якої багато в чому визначить успіх процесу відродження країни.

Якщо фінансових професіоналів у нас начебто достатньо, то з кадрами наукових та виробничих професіоналів становище набагато гірше. Все частіше ЗМІ говорять про 5 млн. безробітних у зв'язку зі зупинкою та руйнуванням підприємств реальної економіки, фактично вже настала кадрова криза, яка стає критичною через відсутність кваліфікованих кадрів, здатних провести чергову індустріалізацію країни. Ця проблема кадрової кризи посилюється з кожним днем.

Написав про цю проблему і зрозумів, що вона надто складна, щоб втомлений за день мозок вирішив її вночі, тому вирішив повернутись до неї вранці. Забув тільки, що, в основному, уві сні, я винаходжу. І майже всі мої сотні патентів придумав не завдяки моїй чудовій методиці пошуку нестандартних рішень і створення винаходів, а лише тому, що перед сном приймаю таблетку ефективних ліків для занурення в стан найбільш глибокого сну (SPI-1 називається). Нещодавно, наприклад, уві сні придумав, як з ложечки меленої кави отримувати не одну, а дві, а то й три філіжанки міцного пахучого напою. А ще наснилася пральна машинка без барабана або активатора, що обертається, Пре в два рази швидше і чистіше без будь-якої хімії. Так от, вперше, тією ж мовою, якою моя мати співала мені колискову, вперше наснився мені не винахідницький сон, а  дорожня мапа. І не взагалі мапа, а саме про те, як відродити нашу країну після закінчення кривавої війни.

Хотів викласти сон у цій блогерській статті як її конструктивну частину (я завжди закінчую свої статті конструктивом), так, ось біда, не знайшов жодного перекладача, який перекладав б сонники іншою мовою. Тому далі наводжу сон мовою оригіналу.

У своїх статтях у цьому блозі та в порталі “Інноваційний технологічний бізнес” я багато разів писав про стратегію та тактику відновлення та розвитку реальної економіки країни, і про шляхи виходу з її кадрової кризи. Але уві сні йшлося лише про один аспект завдання – синергетичного зв'язку відродження країни з подоланням кадрової кризи.

Як відомо, наука, освіта та реальна економіка тісно синергетично пов'язані один з одним прямими та зворотними зв'язками та окремо існувати та розвиватися не можуть. На жаль, у нас у країні трапилося вкрай серйозне порушення цієї вимоги синергетики. Це пов'язано з переходом країни до ринкових умов життя з одночасним  збереженням планової економіки та управлінням нею автономними бюрократичними системами – галузевими міністерствами. За відсутності у країні зв'язків між міністерствами, ігноруванням чинної Концепції сталого розвитку, галузеві Міністерства намагаються керувати своїми галузями. Але, при приватній власності більшості великих підприємств в умовах ринкової економіки, коли виробляється те, що вигідніше, а не те, що потрібніше, управляти підприємствами все важче.

И приснилось мне, что экономика, наука, образование взялись за ручки, закружились в хороводе и спели одну песню, энергичную, веселую, призывную, почти пионерскую. Я слушал эту песню, смотрел танец и вспомнил, что однажды во время тренинга для управленцев в нашем Институте государственного регионального управления спросил, как у них решаются управленческие вопросы. Ответили - злая баба коррупция советует и добавили, что, кроме того, многие крупные промышленные предприятия разделились на автономные самостоятельные производства и все вопросы управленцам нужно решать теперь с каждым в отдельности. Спросил, почему бы вместо злой бабки не прибегнуть к диверсификации. Ответили, что это волшебство им неизвестно и попросили не морочить им головы. Но почти пионерская песня и танцы треугольника никак не заканчивались, я никак не мог проснуться, и кто-то во сне успел напомнить мне, что в Европе, с использованием диверсификации, прекрасно развивается предложенная в Калундберге (Дания) молодыми специалистами программа Европейского индустриального симбиоза. Все предприятия этого города (их по-моему 8) без каких-либо командных органов, только на основе индивидуальной заинтересованности предприятий закольцевали все твердые и жидкие отходы с учетом возможности по полной переработке и энергетические потоки в единую систему, что позволило полностью остановить все дымовые трубы в этом курортном морском городе, получить огромные экономические эффекты и даже открыть теперь в этом городе Европейский институт индустриального симбиоза, который переносит этот опыт не только на всю Данию, но и на всю Европу. Между прочим, песня и танец треугольника во сне подходили к концу, но успел вспомнить, что в Крыму есть Армянско - Красноперекопский промузел, в котором еще при Союзе был ряд крупных заводов разных министерств, производивших большую гамму крайне нужных стране химических продуктов, используя в качестве сырья раствор из соляного. озера. Каждый из заводов имел свой забор исходного сырья. Министерства не додумались закольцевать забор сырья, а заводы не договорились об этом и не стали извлекать из жидкости каждый - свой компонент. Каждый отбирал свою часть сырья из одного источника и его быстро исчерпали... А запасов сырья, если считать покомпонентно, было на  несколько веков.

Прокинувся, настав час перейти на державну мову і розповісти про те, що наснилося, раднику міністра, може, він любить переказувати сни своєму шефу. Вирішив додати до сну приклад про використання ацетилену, одержуваного через карбід кальцію з вугілля і вапняку, яких у нашій країні вистачає, як сировини для широкої номенклатури продуктів основної хімії та полімерних матеріалів замість скандального природного газу, . Перші 10 років життя я пропрацював на подібному підприємстві в Теміртау (Казахстан). Воно успішно працює досі.

У конструктивній частині цього посту  мені хотілося б написати, про що я хотів би прочитати у статті радника міністра. Насамперед у статті про Програму відродження країни мені хотілося б прочитати щось чітке та зрозуміле про стратегію та тактику відновлення та забезпечення подальшого сталого розвитку країни. Стратегія і тактика розвитку країни - це теж війна інтелекту і тут нам час використовувати не тільки позиковий інтелект, а включити інтелект нашого ще недавно високоінтелектуального народу, що залишився.

Вже багато хто сходиться  на тому, що стратегія в цьому випадку – це реалізація. концепції сталого розвитку (скоріше за все, це і є національна ідея) і технологічне перетворення її в реальній економіці. А тактика, на мою думку, передбачає забезпечення комплексного вирішення екологічних, економічних та соціальних проблем не тільки за рахунок великих підприємств різних форм власності, але (а, можливо, насамперед) за рахунок орієнтації на розвиток середнього та малого бізнесу, створення сприятливого інвестиційного клімату, використання високого інтелектуального та інноваційного потенціалу народу, ринкових механізмів господарювання на основі синергетичних підходів, використання системного аналізу, проектного менеджменту та сучасних інформаційних технологій. Цікаво, чи згоден із цим радник міністра?

Може використовувати для реалізації цієї стратегії ще такий тактичний прийом: створити стільки, скільки необхідно,– кластерів державного рівня, а промислові Міністерства розпустити без вихідної допомоги, залишивши принаймні у сфері реальної економіки одне нове – Міністерство синергетики. Ну, можна ще додати "і системного аналізу". А втім, можна і не додавати, і так ясно.

А, може, й корупцію задіяти не як об'єкт для залякування надмірно зажирілих чиновників, а як один із тактичних прийомів. Адже корупція – це досить прогресивна форма управління бізнесом, метод менеджменту, прийнятий у багатьох розвинених країнах. Боротися з нею, схоже, марно. На мою думку ні в якій країні, крім Сінгапуру, не вдалося її подолати. Проше її використати, запровадити високі податки на корупційні угоди, причому для всіх співучасників жорстко стежити за їх виконанням, і все стане на свої місця.

Було б дивно, якби ми не згадали також про сьогоднішню деолігархізацію. У країні багато олігархів. З ними зараз розпочалася жорстка (не жорстока!) боротьба. Але, адже, вони найбільш талановиті, цілеспрямовані, професійні фахівці. Звичайно, олігархи мають працювати на країну, а не лише на свою кишеню. Тому, можливо, варто деолігархізацію запровадити в законне поле та замінити створенням для зовнішніх інвесторів та внутрішніх олігархів позитивного інвестиційного клімату у поєднанні з кластерною побудовою виробництва та рівнем кластерів. Верхній рівень галузевої кластерізації  - щось на кшталт главків чи об'єднань у СРСР. Такими кластерами змогли б чудово керувати кваліфіковані олігархи, якщо забезпечити прозорість та контроль їхньої діяльності. Нижній рівень кластерів – дрібніший, регіональний. Для них Міністерства не потрібні – вони несприйнятливі до синергетичних правил. А керувати регіональними кластерами змогли б корупціонери різного рівня. Уявіть: корупціонер першого або другого рівня – керівник кластера відповідного рівня. Або Генеральний олігарх – керівник національного кластеру, наприклад, машинобудування.

Тоді дворівнева кластерна система реальної економіки могла б виглядати так:

Кластери верхнього державного рівня. Можуть очолюватися лише українським профільованим олігархом, який зарекомендував себе професійним фахівцем, з правами міністра (можливо, як було запропоновано вище, колишнім українським олігархом). Наприклад, Д.Фірташ – неорганічна хімічна промисловість і добрива, В.Пінчук - металургія, П.Порошенко - харчова промисловість тощо. У кожен кластер входять усі виробництва одного напряму бізнесу, незалежно від форми власності, відповідний технічний університет, профільний НДІ (не виключаючи академічний), фінансова установа – державний банк, тощо, . "Приліпали" - несамостійні кластери 2-го рівня (вузькопрофільні виробничі підприємства, СМБ, навчальні центри профілювання кадрів, логістичні організації та ін.)

Кластери регіонального рівня - могли б очолюватися професійно підготовленими атестованими (сертифікованими) підприємцями чи корупціонерами того  чи іншої рангу, включають інноваційних фахівців чи наукові підрозділи, інженерний персонал та виконавців, інвесторів, фінансових працівників. можуть бути “приліпалами”, тобто. обслуговувати конкретний кластер верхнього рівня. Приклад - індійське підприємство типу СМБ для виробництва вугільно-срібних електричних контактів для всіх кластерів, що їх потребують, або невеликі виробництва інноваційних мікросхем в Китаї, або виробники окремих вузлів для смартфонів та іншої сучасної побутової електроніки, хімічні та фармацевтичні мінізаводи, міжгалузеві підприємства, індустріально - аграрного симбіозу,

Важливим кутом у розглянутому синергетичному трикутнику є гнучка система освіти. Саме система:
• дошкільна освіта,
• професійно орієнтована школа, наприклад, політехнічна,
• перший ступінь вищої освіти (бакалаврат) в одному з вузів кластерів верхнього рівня,
• магістратура, ординатура, інтернатура, аспірантура паралельно з роботою за обраним профілем у відповідному кластері того чи іншого рівня з використанням методів дуальної, дистанційної, самостійної освіти.

Бажано, щоб сертифікація за підсумками другої стадії освіти була обов'язковою та проводилася спільно кластерами та навчальними організаціями. При реформуванні освіти дуже важливо, на мій погляд, врахувати необхідність переходу на проблемну освіту, що розвиває свідомість, а також усунення дискримінації найбільш кваліфікованого старшого покоління та використання замість усунення від роботи аксакалів концепції спадкоємності поколінь, а також наставництва в освітніх центрах і поза ними. Щодо Міносвіти, то для нього найбільш центральною щодо вищої освіти добре було б залишити одне завдання – забезпечення та контроль високої якості цієї освіти.

Давно час повернути на землю найбільш відчужену від земних справ сферу життя  науку. Без інтелекту вчених не зможуть успішно діяти ні кластери верхнього, ні регіонального рівнів., бо, як відомо, будь-який вид бізнесу не може бути успішним без науки, а наука має бути найактивнішим учасником технологічного бізнесу. Це справедливо і для галузевої, академічної та для університетської науки незалежно від форм власності організацій.

І, нарешті, щодо управління відродженням та розвитком реальної економіки за державними структурами влади було б доцільно залишити функції фінансового та стратегічного планування, стимулювання, за необхідності, фінансового та антикорупційного контролю Національним банком через фінансові підрозділи кластерів, які забезпечують антикорупційну безпеку, прозорість та законність усіх фінансових. операцій. Мабуть, лише Центральна влада може і повинна забезпечити синергетичний зв'язок як між виробничими кластерами вищого рівня, так і зв'язок з невиробничими системами діяльності при суворому дотриманні принципу народовладдя над владою.

От би все, що написано вище, стало б не сном, а дійсністю, або хоча б було прочитане владою.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи