Цей текст не про те, під яким кутом С. Стерненко завдав удару Кузнезову, чи скільки метрів той міг пробігти з ножевим пораненням. Питання і не в Стерненку. Питання: кого ми можемо називати вбивцею?
Стерненко – просто хрестоматійний приклад. Усі щось чули про сумну історію 24 травня 2018 року, коли відбувся третій напад на одеського активіста Сергія Стерненка: він смертельно поранив одного з нападників Івана Кузнецова. Попри очікування, СБУ кваліфікувала дії Стерненка навіть не як перевищення необхідної оборони, а як умисне вбивство. Кримінальна справа нині розглядається Приморським районним судом Одеси.
Не лише проросійські політики, а й деякі високопосадовці України поспішили публічно оголосити С. Стерненка вбивцею, не чекаючи вироку Приморського суду. Поступово правосуддя добирається до них. 30 листопада 2021 р. Київський апеляційний суд встановив, що «Офіційне повідомлення СБУ щодо справи Сергія Стерненка» не є ствердженням про існуючі та доведені факти, а лише відображає версію слідства. Сьогодні, 14 липня 2022 року, той же суд постановив, що поширена Оленою Лукаш та каналом «NewsOne» інформація про вчинення С. Стерненком убивства є недостовірною.
Про О. Лукаш – то окрема історія. Вона з усієї своєї інтелектуальної висоти чомусь звинуватила Стерненка у вбивстві одесита Ігоря Іванова. А це товариш Стерненка, десятник «Правого сектора». Був застрелений в Одесі проросійськими сепаратистами 2 травня 2014 року. Мабуть, пані Лукаш переплутала Ігоря Іванова та Івана Кузнецова: імена починаються на «І», прізвища закінчуються на «ов»… Після такого ляпсуса ця Заслужена юристка України жодної участі у судовому процесі за позовом Стерненка не брала, адвокати «NewsOne» віддувалися за двох. Солом’янський райсуд Києва (суддя Калініченко О.Б.) також не побачив різниці між іменами Ігоря Іванова та Івана Кузнецова: у позові про спростування відмовив, та ще й від себе дописав, що причетність Стерненка до вбивства Іванова – «загальновідома» обставина (як добре, що Бог створив апеляційні суди :)
Але і значно серйозніші люди часто не добирають слів, характеризуючи «Справу Стерненка». До когось позови про спростування подано ще до повномасштабного вторгнення, але на всіх мені просто не вистачить 24 години на добу. Позови не здатні вилікувати низький рівень загальної правової культури.
Насправді чіткі правила коментування кримінальних процесів закріплено і в Конституції, в інших закони України, у практиці Європейського Суду з прав людини, рішенняхВерховного Суду. Стаття 62 Конституції недвозначно говорить, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
А згідно ст. 296 Цивільного кодексу України, ім'я фізичної особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, може бути обнародуване лише в разі набрання чинності обвинувальним вироком. Чи означає це, що прізвище Стерненка ніхто не може називати, говорячи про цю кримінальну справу?
Хтось скаже, що Стерненко вже став публічною особою, до якої прикутий підвищений інтерес громадськості. Це правда. Але Верховний Суд вважає, що розкриття імені підозрюваного до набрання законної сили обвинувальним вироком суду є прямим порушенням статті ст. 296 ЦК України незалежно від того, чи є така особа публічною.
На мою думку, згадувати ім’я Стерненка у цьому контенксті ми можемо тому, що він ще раніше за правоохоронні органи розкрив у соцмережах і обставини того трагічного вечора, і всі наступні процесуальні дії. З огляду на практику Верховного Суду, можна вважати, що інформація «перестала бути конфіденційною» і стала загальновідомою».
Отже, називати прізвище Стерненка в контексті кримінального провадження ми можемо. Насправді йдеться саме про підбір правильних слів. Не «вбив», а «підозрюється у вбивстві»; не «Стерненко наздогнав», а «за версією слідства, Стерненко наздогнав» тощо. Шкода, що в СБУ цього не зрозуміли навіть після фактично програної в апеляції справи і вважають, що адвокати Стерненка чіпляються до слів.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Корбан проти України» зазначено, що частина друга статті 6 Європейської Конвенції не дозволяє посадовим особам оголошувати особу винною до засудження цієї особи судом. Посадовці повинні повідомляти громадськість про кримінальні розслідування шляхом, наприклад, інформування про підозри, затримання та зізнання, якщо вони роблять це обережно: має значення обране ними формулювання (рішення у справі «Турьєв проти Росії», п. 19). Як наголошує Європейський суд, вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (рішення у справах «Бемер проти Німеччини», п.п. 54, 56; «Нештяк проти Словаччини», п.п. 88-89).
Наш Верховний Суд також наголошує: презумпція невинуватості «забороняє формування передчасної позиції суду, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина була доведена відповідно до закону».
Адже коли ми, не чекаючи вироку суду, називаємо Cтерненка вбивцею, злочинцем, - ми завдаємо шкоди не лише його честі та гідності, а й інтересам неупередженого правосуддя. Судді Приморського суду Одеси – теж люди, які читають газети, дивляться ток-шоу на ТБ та можуть переглядати офіційні повідомлення СБУ. Їм вкрай важко буде в нарадчій кімнаті зосередитись лише на доказах у справі, коли навколо з кожної праски тиражується офіційне повідомлення СБУ про 100%-ну доведеність вини Стерненка у скоєнні вбивства. Фактично здійснюється непроцесуальний тиск на суд з боку слідства.
Отже, ось відповідь на запитання в заголовку: на сьогодні С. Стерненко не є вбивцею. І для відповіді на це питання не обов’язково читати висновки проведених у справі експертиз або протоколи допиту свідків. Достатньо розуміти принцип презумпції невинуватості.
