Необхідна оборона: практика ВС

Аналіз практики ККС ВС про необхідну оборону

Захист — фундаментальне право, але вимагає відповідальності та розуміння меж, щоб захист не перетворювався на агресію.

ЗМІСТ

I. Сутність права на необхідну оборону

II. Критерії умов необхідної оборони

III. Межі необхідної оборони

IV. Розмежування з іншими злочинами

V. Загальна практика

I. СУТНІСТЬ ПРАВА НА НЕОБХІДНУ ОБОРОНУ

1.1. ККС ВС, 03.11.2022, № 953/21580/19 – суть: кожна людина має право на необхідну оборону для захисту свого життя та здоровʼя, а також життя та здоровʼя інших людей від неправомірних дій, за Конституцією та ККУ.

Закріплене в ст. 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення …, що кожний має право захищати своє життя і здоровʼя, життя і здоровʼя інших людей від протиправних посягань (ст. 27 ч. 3 Конституції України).

Аналогічні висновки: ККС ВС, 27.02.2024, № 674/1521/22; 06.02.2024, № 295/4942/20; 19.12.2023, № 334/3443/21.

1.2. ККС ВС, 13.12.2023, № 288/761/21 – суть: кожен має право на оборону, незалежно від можливості уникнути атаки або звернутися по допомогу.

Безпідставними є твердження прокурора …, що апеляційний суд не дав оцінки обстановці захисту, тобто чи мав … реальну можливість протидіяти небезпечному посяганню в інший спосіб. Адже таке тлумачення цілком суперечить змісту ч. 2 ст. 36 КК, згідно з якою кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 11.03.2020, № 661/1182/17; 22.03.2023, № 276/1922/20.

1.3. ККС ВС, 24.01.2024, № 288/445/19 – суть: необхідна оборона – дії на захист життя, здоровʼя, особистих, суспільних чи державних інтересів від небезпечного посягання, якщо ці дії необхідні та достатні для зупинення чи запобігання посяганню і не перевищують межі цієї оборони.

За приписами ст. 36 КК, які втілюють гарантоване ст. 27 Конституції України право кожного захищати своє життя і здоровʼя від протиправних посягань, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 28.02.2024, № 473/1209/22; 17.11.2021, № 559/2530/19.

1.4. ККС ВС, 25.01.2023, № 243/9755/20 – суть: право на необхідну оборону виникає тільки коли існує безпосередня загроза або напад, що вимагає негайної реакції для захисту. Не тільки під час нападу, а й при реальній загрозі шкоди. Важливо оцінити поведінку нападника, наміри, інтенсивність та характер дій, для оцінки серйозності загрози. Суд аналізує: чи був напад або загроза реальними, чи дії людини, яка захищалася, були відповідними обставинам та не перевищували межі необхідної оборони.

Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає в того, хто захищається, невідкладну необхідність у заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Втім стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. Під час зʼясування наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

…, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, повʼязаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 06.02.2024, № 295/4942/20; 19.12.2023, № 334/3443/21; 13.06.2023, № 318/1011/19; 29.05.2023, № 761/32471/18.

1.5. ККС ВС, 18.12.2023, № 199/8894/21 – суть: право на необхідну оборону виникає, коли є реальна загроза заподіяння серйозної шкоди життю чи здоровʼю, і триває до моменту, коли ця загроза припиняється і людина, що захищається, може це усвідомити.

… право на необхідну оборону виникає з моменту створення особою, яка здійснює посягання, реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоровʼю), і діє до припинення таких дій особою, яка посягає, та усвідомлення (реальної можливості усвідомити) особою, яка здійснює захист, факту остаточного припинення особою, яка посягає, суспільно небезпечних дій.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 12.07.2023, № 446/837/21.

1.6. ККС ВС, 03.12.2020, № 286/4468/18 – суть: право на самооборону діє тільки тоді, коли є реальна загроза або суспільно небезпечна дія. Для визначення необхідності оборони важливо оцінити дії нападника, його наміри та наскільки серйозна загроза.

Водночас право на необхідну оборону виникає лише за певних умов, визначених законом. Необхідна оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання або за наявності реальної загрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється. Для зʼясування цього необхідно врахувати поведінку нападаючого, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають підстави особі, яка захищається, сприймати загрозу як реальну.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 10.12.2020, № 754/1106/18.

1.7. ККС ВС, 09.09.2021, № 335/2105/18 – суть: дії, здійснені в стані самооборони без перевищення її меж – законні та не підстава для кримінального переслідування. Щоб визначити, чи діяла людина в стані необхідної оборони, слід довести неправомірність дій агресора.

Дії, вчинені у стані необхідної оборони, якщо при цьому не було перевищено її межі, вважаються правомірними і не можуть бути підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

…, для того, щоб визначити чи перебувала особа в стані необхідної оборони, тобто, яка захищалася від суспільно небезпечного посягання, потрібно встановити неправомірність дій іншої особи, яка посягає.

1.8. ККС ВС, 22.11.2023, № 461/2310/22 – суть: необхідна оборона виключає кримінальну протиправність діяння. Якщо людина вчиняє дії для захисту своїх прав, інтересів або суспільних інтересів, завдаючи шкоди агресору лише настільки, наскільки це необхідно для захисту, такі дії не вважаються кримінальним правопорушенням. Це означає, що людину можна виправдати за відсутністю складу злочину.

…, такий висновок суперечить резолютивній частині вироку, який був залишений без змін судом апеляційної інстанції, оскільки … був виправданий на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК за недоведеністю в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, а вчинення дій з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання (необхідна оборона) є обставиною, що виключає кримінальну протиправність діяння, і її встановлення тягне за собою виправдування за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК та ч. 1 ст. 373 КПК, тобто за відсутністю (а не недоведеністю) в діянні складу кримінального правопорушення.

1.9. ККС ВС, 19.09.2019, № 336/2036/16-к – суть: існують винятки з правила про необхідну оборону, коли обмеження щодо завдання шкоди нападнику не діють. Це стосується ситуацій нападу озброєної людини, групи осіб, або коли хтось проникає в житло. У таких випадках дозволяється заподіяння будь-якої шкоди, включно з позбавленням життя нападника

Дійшовши висновку, що не можна вважати єдиним порятунком від посягаючого, який спричинив легкі тілесні ушкодження, заподіяння йому смерті, апеляційний суд не перевірив, що закон передбачає винятки із загального правила …, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Цими винятками є напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 16.03.2021, № 627/1021/17; 11.03.2020, № 661/1182/17; 12.09.2019, № 758/13891/14-к; 26.04.2018, № 342/538/14-к.

1.10. ККС ВС, 06.08.2023, № 279/4057/17 – суть: у випадках нападу озброєної людини, групи людей або насильницького вторгнення у приміщення, людина має право захищатися без обмежень, включаючи завдання шкоди нападнику, аж до позбавлення життя.

… закон передбачає, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Однак у разі нападу озброєної особи, нападу групи осіб або протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, який виконав зазначені вище вимоги закону, провівши розгляд кримінального провадження щодо … згідно з положеннями ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також принципу диспозитивності.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 13.09.2023, № 334/742/19.

1.11. ККС ВС, 09.10.2019, № 755/190/15-к – суть: при нападі групи людей, людина може захищатися від усієї групи, а не лише від одного нападника.

При вчиненні посягання групою осіб, той хто обороняється, вправі застосовувати до будь-якого члена групи такі заходи захисту, які визначаються небезпекою та характером дії усієї групи, враховуючи, що особа, яка обороняється прагне відвернути не дії окремих учасників групового посягання, а захищається від посягання в цілому. У такому випадку необхідною є оборона, яка здійснюється шляхом заподіяння шкоди будь-якому учаснику групи, якщо такі дії необхідні для припинення спільного посягання групи осіб.

1.12. ККС ВС, 22.03.2023, № 276/1922/20 – суть: у випадках нападу озброєної людини, групи людей або при проникненні у житло, використання зброї або інших засобів для самооборони не вважається перевищенням і не тягне кримінальної відповідальності.

…, згідно з ч. 5 ст. 36 КК незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.

… закон передбачає винятки із загального правила …, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Цими винятками є – напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 11.03.2020, № 661/1182/17; 26.04.2018, № 342/538/14-к; 16.03.2021, № 627/1021/17.

II. КРИТЕРІЇ УМОВ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ

2.1. ККС ВС, 22.02.2024, № 331/3020/17 – суть: право на необхідну оборону має чіткі умови. Оборона можлива для захисту прав. Допустима лише від діянь, що загрожують і визначені як злочини. Оборона повинна бути актуальною – після припинення загрози право на оборону втрачається. Потрібна реальна загроза, а не уявну. Шкода може бути нанесена тільки агресору й обмежена необхідним рівнем для захисту.

… виходячи з наведеного, право на необхідну оборону виникає лише за певних умов, визначених законом. Згідно з положеннями ст. 36 КК ці умови полягають у такому:

1) оборона визнається необхідною лише у випадку, якщо дії, що становлять її зміст, вчинено з метою захисту охоронюваних законом: а) прав та інтересів особи, яка захищається; б) прав та інтересів іншої особи (фізичної чи юридичної); в) суспільних інтересів; г) інтересів держави;

2) оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені КК;

3) за загальним правилом необхідна оборона має бути своєчасною – право на неї втрачається після того, як посягання було припинено або закінчено, і необхідність застосування засобів захисту відпала;

4) посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві того, хто захищається;

5) шкода при необхідній обороні може бути заподіяна тільки тому, хто посягає;

6) при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 19.04.2018, № 722/1981/16-к; 21.02.2019, № 755/4752/15-к; 17.10.2019, № 639/7612/16-к; 23.01.2020, № 191/1778/17; 09.12.2020, № 562/4081/17.

2.2. ККС ВС, 28.11.2019, № 682/1731/18 – суть: право на самооборону зʼявляється, коли є дві умови: потрібно, щоб хтось вчинив дію, яка загрожує, і цю загрозу потрібно одразу зупинити або не допустити. Якщо хтось робить щось небезпечне не тільки для людини, але й для інших, – можна захиститися чи захистити інших без очікування.

Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього підстави. Така підстава, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України характеризується двома елементами: вчинення особою суспільно-небезпечного посягання та необхідністю його негайного відвернення або припинення.

Перший елемент підстави необхідної оборони це наявність суспільно небезпечного посягання. При цьому обʼєктом суспільно небезпечного посягання можуть бути також охоронювані законом права та інтереси іншої особи, тобто особи, яка хоча і була піддана посяганню, але сама їх не захищає і на захист стала інша особа. Істотною характеристикою суспільно небезпечного посягання є його наявність, тобто тривалість у часі, протягом якого тільки і можлива необхідна оборона.

Другий елемент, що характеризує підставу необхідної оборони, – це наявність у того, хто захищається, потреби в негайному відверненні чи припиненні наявного суспільна небезпечного посягання.

Існування підстави для необхідної оборони свідчить …, що особа знаходиться у стані необхідної оборони, тобто у неї виникло право на захист правоохоронюваних інтересів шляхом завдання шкоди тому, хто посягає. Таке право існує у особи лише протягом часу, коли вона знаходиться в стані необхідної оборони. У разі, якщо такий стан закінчився, то право на необхідну оборону припиняється. Якщо не зважаючи на це, особа все ж таки заподіює шкоду особі, що здійснювала суспільно небезпечне посягання, то вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 14.11.2019, № 607/17545/14-к; 27.02.2020, № 699/236/16-к; 22.09.2020, № 438/656/17; 12.09.2023, № 676/1214/21.

2.3. ККС ВС, 20.10.2021, № 369/10141/15-к – суть: стан необхідної оборони може виникати не тільки під час атаки, але й коли при реальній загрозі шкоди. При оцінці такої загрози важливо брати до уваги поведінку нападника, його наміри та як він діє, щоб визначити, чи є загроза достатньо серйозною.

Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і в разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При зʼясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 06.02.2024, № 295/4942/20; 19.12.2023, № 334/3443/21; 01.11.2023, № 608/944/22.

2.4. ККС ВС, 14.06.2021, № 219/13671/18 – суть: необхідною обороною вважають дії, спрямовані на захист прав і інтересів від агресії, з заподіянням агресору шкоди, що є адекватною обставинам, без перевищення меж оборони. Не слід плутати з уявною обороною, коли людина помилково вважає, що є агресія, і завдає шкоди без реальної загрози.

За статтею 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи,

а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (ст. 37 КК).

Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, повʼязаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної або уявної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та обʼєктивна реальність, межі захисних дій, які би не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала би ту, яка для цього необхідна.

2.5. ККС ВС, 17.02.2022, № 362/3503/20 – суть: необхідна оборона спрямована на захист прав та інтересів від суспільно-небезпечного посягання, яке не перевищує межі необхідності та достатності у даній ситуації. Право на необхідну оборону має місце тільки при наявності реальної загрози або шкоди правам та інтересам особи чи суспільства. Щоб визнати дії оборони правомірними, суд перевіряє: наявність суспільно небезпечного посягання, реальність та обʼєктивність цього посягання, чи дії оборони відповідають межам необхідності, без перевищення шкоди.

Вирішуючи питання про наявність необхідної оборони, суд оцінює конкретні обставини: чи було посягання, чи дії були відповідною реакцією на загрозу та чи не мали особи наміру завдати шкоди під виглядом оборони. Стан необхідної оборони припускається лише протягом тривалості посягання і при невідкладній потребі його припинення.

Згідно із ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Тобто, право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певної підстави (юридичного факту), і такою підставою є вчинення особою суспільно небезпечного посягання.

Посяганням визнаються дії особи, якими вона вже заподіює шкоду або створює реальну і безпосередню загрозу заподіяння такої шкоди певним обʼєктам. Посягання є суспільно небезпечним, якщо його обʼєктами виступають охоронювані законом права та інтереси особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільні інтереси чи інтереси держави. Найбільш типовим виявленням суспільно небезпечного посягання є вчинення злочину (наприклад, замах на вбивство, умисне завдання тілесних ушкоджень або вчинення дій, спрямованих на знищення чи пошкодження майна тощо).

Таким чином, право на необхідну оборону виникає не за будь-якого суспільно небезпечного посягання, а лише за такого, яке відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 КК України викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання. Тобто, при розгляді справ даної категорії суди повинні зʼясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та обʼєктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, повʼязаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити:

1) наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту;

2) встановити їх співвідношення;

3) відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Крім того, стан необхідної оборони існує лише протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.

Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоровʼя) та інші обставини.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 20.02.2024, № 204/7957/21; 05.12.2023, № 125/2136/20; 14.09.2023, № 183/3532/21.

2.6. ККС ВС, 22.04.2021, № 698/8/18 – суть: кожна особа має право захищатися від реальної загрози чи суспільно небезпечних дій. Суд має оцінювати цю загрозу, враховуючи дії нападника та їх серйозність. Захист дозволений тільки від дій, що вважаються злочинними за законом. Вирішуючи, чи була дія захисту в межах закону, суд аналізує обставини і порівнює дії нападника та відповідь на них.

Суд касаційної інстанції у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання. Стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При зʼясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Слід звернути увагу на те, що оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені КК України.

Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, зокрема, щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 20.01.2022, № 398/2255/19; 09.12.2021, № 263/18957/19.

2.7. ККС ВС, 30.01.2024, № 308/9492/22 – суть: суд має аналізувати і порівнювати акт захисту та акт посягання, щоб визначити, чи було діяння в межах необхідної оборони. Право на необхідну оборону виникає тільки коли є невідкладна потреба заподіяти шкоду агресору для зупинення його суспільно небезпечної дії.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу кримінального правопорушення, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях вказував на те, що право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 27.01.2022, № 648/3814/18; 02.12.2021, № 263/11142/19; 08.06.2021, № 759/18306/18; 18.02.2021, № 295/652/18; 20.08.2020, № 756/16785/18.

2.8. ККС ВС, 12.12.2018, № 707/2595/15-к – суть: суд оцінює, чи були дії людини під час самозахисту виправданими, враховуючи багато факторів. Це включає: якими засобами захищались і нападали, обставини нападу, як от, час, місце, несподіваність, кількість нападників проти захисників, а також їх фізичні характеристики. Якщо встановлено, що дії людини перевищили межі необхідної оборони, суд у вироку вказує, в чому саме полягало це перевищення.

Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суд ураховує не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоровʼя) та інші обставини. Якщо суд визнає, що в діях особи є перевищення меж необхідної оборони, у вироку зазначається, в чому саме воно полягає.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 21.02.2024, № 720/785/21; 05.12.2023, № 125/2136/20; 22.03.2023, № 276/1922/20.

2.9. ККС ВС, 19.03.2024, № 159/4828/18 – суть: суд має ретельно аналізувати всі обставини вчиненого злочину, щоб вирішити, чи був умисел. Важливо враховувати деталі, як от спосіб вчинення злочину, характер та місце поранень, поведінку обох сторін до та під час злочину, та визначити, чи була мета дій винного спрямована на захист чи на шкоду потерпілому. Якщо дії мали на меті завдати шкоди, вони вважаються протиправними і не можуть розглядатися як необхідна оборона.

Питання про умисел необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є субʼєктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, повʼязаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Отже, для правильної кваліфікації дій особи необхідним є встановлення та перевірка судом усіх обовʼязкових ознак обʼєктивної та субʼєктивної сторони складу кримінального правопорушення, які конкретно дії винної особи містять відповідні ознаки та якими доказами це підтверджується.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 20.02.2024, № 204/7957/21; 31.08.2022, № 734/2334/20; 20.01.2022, № 398/2255/19.

2.10. ККС ВС, 20.02.2024, № 204/7957/21 – суть: суд має визначити, чи діяла людина в межах самооборони при умисному позбавленні життя іншої людини. Для перевіряє, чи був суспільно небезпечним напад. Якщо так – чи відповідали дії людини ступеню небезпечності цього нападу, не перевищуючи межі необхідного для захисту.

Отже, у разі умисного позбавленням життя особи для правильного визначення, чи діяла особа в стані оборони та чи залишалися її дії в межах необхідності для оборони або перевищили ці межі, суд має оцінити наявність чи відсутність суспільно небезпечного посягання і, в разі його наявності, – якщо характер посягання не підпадає під ознаки, зазначені у частині 5 статті 36 КК України, – оцінити відповідність захисту небезпечності посягання.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 19.09.2023, № 204/647/20.

2.11. ККС ВС, 09.04.2019, № 712/2759/17 – суть: необхідна оборона правомірна, якщо спрямована на захист від суспільно небезпечного посягання, яке є реальним та обʼєктивно існуючим. Обсяг захисту не має перевищувати необхідного для відбиття посягання, а шкода нападнику – не більша ніж треба для захисту. Не допускається проти правомірних дій інших осіб, навіть якщо вони шкодять захищеним інтересам. Дії, що виходять з бажання спричинити шкоду, а не захистити себе, вважаються протиправними.

Верховний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо правозастосування ст. 36 КК (справи № 5-31кс14, № 5-34кс14, № 5-125кс15). У цих справах Верховний Суд України зазначав, що сутність необхідної оборони полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання.

Протиправність у кримінально-правовому розумінні є однією з ознак злочину поряд із суспільною небезпечністю, караністю, винністю і субʼєктом. Протиправність розуміється як юридичне втілення суспільної небезпечності. В теорії кримінального права загально визнано, що суспільно небезпечне посягання, щодо якого можлива необхідна оборона, це діяння, що передбачене як злочин однією зі статей Особливої частини КК.

…, необхідна оборона не допускається проти правомірних дій інших осіб, навіть якщо ними заподіюється шкода інтересам, що охороняються законом.

…, у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 06.02.2024, № 717/824/22; 26.01.2023, № 147/405/18; 03.08.2021, № 642/1503/20; 28.01.2020, № 336/311/17.

2.12. ККС ВС, 14.11.2019, № 595/985/15-к – суть: при визначенні, чи перевищені межі необхідної оборони, треба оцінювати не тільки як зброя нападу співвідноситься зі зброєю захисту, але й враховувати загальні обставини нападу (наприклад, час, місце, як несподівано це сталося, фізичні можливості обох сторін, кількість нападників проти кількості захисників і т.д.).

При вирішенні питання про наявність перевищення меж необхідної оборони слід враховувати не лише відповідність або невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил (місце, час, раптовість нападу, фізичні дані, кількість нападників та тих, хто захищається, тощо).

Аналогічні висновки: ККС ВС, 21.02.2024, № 720/785/21; 05.12.2023, № 125/2136/20; 22.03.2023, № 276/1922/20.

2.13. ККС ВС, 12.07.2023, № 446/837/21 – суть: перевищення меж необхідної оборони відбувається, коли людина, яка захищається, умисно завдає тяжкої шкоди агресору, яка явно не відповідає рівню загрози чи обстановці. Таке перевищення вважається злочином, передбаченим ст. 118 КК, лише якщо відбувається захист законних прав та інтересів від агресії, але з діями, які перевищують необхідність оборони. Право на оборону настає з моменту, коли агресор створює реальну загрозу істотної шкоди, і триває до припинення його небезпечних дій.

На відміну від умисного вбивства (ст. 115 КК) обовʼязковою ознакою субʼєктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК, є мета – захист охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої для припинення або відвернення посягання. При цьому відповідальність настає лише у випадку перевищення особою, яка захищається, меж необхідної оборони, за наявності підстав до її здійснення.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК). Явність такої невідповідності перш за все означає, що заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода обʼєктивно перебуває в очевидній, різкій невідповідності або з небезпечністю вчиненого посягання, або з обстановкою захисту, що склалася для того, хто захищається. Особа, що захищається, повинна субʼєктивно усвідомлювати явну невідповідність тяжкої шкоди, яку вона заподіює тому, хто посягає.

При цьому право на необхідну оборону виникає з моменту створення особою, яка здійснює посягання, реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоровʼю), і діє до припинення таких дій особою, яка посягає, та усвідомлення (реальної можливості усвідомити) особою, яка здійснює захист, факту остаточного припинення особою, яка посягає, суспільно небезпечних дій.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 01.12.2021, № 303/6992/19.

2.14. ККС ВС, 11.03.2020, № 661/1182/17 – суть: необхідно ретельно аналізувати три аспекти для визначення правомірності захисту: чи було суспільно небезпечне посягання (напад) з боку потерпілого; чи була оборона своєчасною та співмірною з небезпекою нападу. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути нападу або звернутися за допомогою, критикуючи раніше судове рішення, яке вказувало на інші можливі способи реагування засудженого, які не відповідають нормам закону.

Для вирішення такого питання, з урахуванням обставин цього кримінального провадження, наявних наслідків діяння у виді смерті потерпілого та висловленої засудженим мети його дій – захисту, необхідно було, по-перше, зʼясувати чи мав місце напад (суспільно небезпечне посягання як підстава необхідної оборони) з боку потерпілого, про який стверджує сторона захисту. У разі наявності такого, по-друге, проаналізувати обставини на предмет своєчасності дій …, тобто, чи перебували вони у межах між початковим і кінцевим моментами посягання. А лише потім за існування підстав для висновків про наявність суспільно небезпечного посягання та своєчасності оборони, по-третє, вирішити питання щодо її співмірності, тобто певної відповідності захисту небезпечності та характеру нападу. Саме ретельний і докладний аналіз зазначеного, а також ознак субʼєктивної сторони діяння є необхідною передумовою правомірної кваліфікації дій засудженого.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає необхідним звернути увагу і на те, що тези в оскарженому судовому рішенні про іншу можливість обвинуваченого швидко відреагувати на поведінку потерпілого, яка не являла для нього реальної небезпеки, а обстановка дозволяла йому припинити дії потерпілого іншим способом, у світлі питання про необхідну оборону, за умови наявності суспільно небезпечного посягання, прямо суперечать нормі ч. 2 ст. 36 КК, згідно з якою кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

2.15. ККС ВС, 15.09.2022, № 446/244/14-к – суть: відбиття нападу відразу після агресії – може свідчити про необхідну оборону.

… поведінка потерпілого, який не реагував на зауваження сусідів та землевпорядника і безпричинно застосував фізичну силу до іншої особи, свідчить …, що він вів себе некоректно, а обвинувачений цілком реально сприймав його поведінку як таку, що загрожує здоровʼю його близької людини.

На переконання колегії суддів касаційного кримінального суду, у цьому кримінальному провадженні є підстави констатувати, що … перебував у стані необхідної оборони, оскільки його дії:

- вчинялися з метою захисту своєї дружини, так як поведінка … давала підстави побоюватися за її здоровʼя;

- були своєчасними та необхідними, оскільки … миттєво відреагував на ситуацію та завдав потерпілому удар відразу після протиправних дій останнього;

- не може вважатися перевищенням меж необхідної оборони, оскільки … було завдане тілесне ушкодження середньої тяжкості, а не тяжке тілесне ушкодження, що є необхідним для кваліфікації дій особи у разі перевищення меж необхідної оборони.

2.16. ККС ВС, 28.09.2022, № 556/1269/20 – суть: людина може захищати лише законні права та інтереси і не може посилатися на необхідну оборону, якщо сама спровокувала насильство.

Посилання прокурора та потерпілого у касаційних скаргах на те, що обʼєктом захисту під час необхідної оборони можуть бути лише охоронювані законом права та інтереси, а також на те, що особа, яка завдала шкоду, не може посилатися на стан необхідної оборони, якщо саме насильство було спровоковано нею ж самою, тобто було передбачуваним наслідком її поведінки, є правильними й такими, що відповідають чинному законодавству та усталеній судовій практиці, проте жодним чином не спростовують висновків судів у даному провадженні, зроблених на підставі досліджених доказів та встановлених обставин.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 15.09.2020, № 463/4619/18.

2.17. ККС ВС, 26.06.2018, № 672/1388/16-к – суть: за відсутності атаки не виникає права необхідної оборони.

З урахуванням наведеного не вбачається підстав, що скоєне засудженою діяння вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, оскільки не було посягань на її життя та здоровʼя, як і відсутні її доводи у касаційній скарзі з приводу такої кваліфікації.

2.18. ККС ВС, 25.04.2023, № 309/1136/21 – суть: людина не діяла у стані необхідної оборони, якщо після нападу не звернулася за медичною допомогою або до правоохоронців.

До того ж суду не було надано жодного доказу того, що засуджений після настання інкримінованих йому подій, звертався до правоохоронних органів або до медичних закладів з приводу отриманих ним травм або тілесних ушкоджень, які були спричинені йому потерпілим у результаті бійки.

Отже, наведені вище обставини заподіяння засудженим тілесних ушкоджень потерпілому свідчать …, що засуджений під час інкримінованих йому подій у стані необхідної оборони не перебував, а кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 125 КК України, тобто умисне заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоровʼя є правильною.

III. МЕЖІ НЕОБХІДНОЇ ОБОРОНИ

3.1. ККС ВС, 05.04.2023, № 946/2971/21 – суть: суспільно небезпечне посягання — це дії, що загрожують правам та інтересам людей, таким як життя, здоровʼя, свобода, честь, власність тощо. Необхідна оборона полягає в активних діях для захисту цих цінностей від таких посягань, але не повинна включати дії, що завдають непропорційної шкоди нападнику. Якщо дії виходять за рамки захисту і спрямовані на нанесення шкоди, вони вважаються протиправними. Необхідна оборона можлива лише під час тривання посягання і закінчується, коли зникає загроза.

Під суспільно небезпечним посяганням необхідно розуміти спробу заподіяти шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, або іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави. До таких інтересів належать: життя, здоровʼя, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи.

Кінцевою метою дій того, хто захищається, є захист вищезазначених цінностей. Ця мета досягається шляхом відвернення чи припинення посягання. Захист при необхідній обороні виявляється тільки в активних діях, які за зовнішніми ознаками можуть співпадати з ознаками тих діянь, які передбачені КК (наприклад, заподіяння тілесних ушкоджень).

Перевищенням меж необхідної оборони є умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).

Особливістю необхідної оборони є специфіка мотиву діяння, прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоровʼя чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання.

Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж.

Стан необхідної оборони існує лише протягом наявності суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент. Право на необхідну оборону виникає з моменту створення особою, яка здійснює посягання, реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоровʼю), а його кінцевим моментом є припинення таких дій і усвідомлення (реальна можливість усвідомлення) особою, яка здійснює захист, факту остаточного припинення особою, яка здійснює посягання, суспільно небезпечних дій.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

3.2. ККС ВС, 19.04.2018, № 722/1981/16-к – суть: момент, коли людина перестає діяти в рамках необхідної оборони, залежить від ситуації. Це визначається аналізом поведінки обох сторін. Основне — чи могла людина розуміти, що загроза минула. Якщо не могла – вважається, що діє в межах необхідної оборони. Якщо атака призупинена, але існує реальний ризик її відновлення, посягання все ще активне.

Визначення конкретного моменту, з якого особа перестала перебувати в стані необхідної оборони з огляду на закінчення злочинного посягання, має відносний характер і залежить від конкретних обставин справи, оцінка яких має включати аналіз обʼєктивних і субʼєктивних аспектів поведінки як нападника, так і того, хто обороняється. При цьому важливо зʼясувати, чи могла особа, яка обороняється, з огляду на обʼєктивну обстановку та поведінку нападника усвідомлювати, що посягання припинилося, тобто чи було для такої особи за даних обʼєктивних обставин очевидним, що у застосуванні заходів захисту відпала необхідність. Якщо ж у ситуації, яка склалася, особа не мала можливості усвідомити факт припинення злочинного посягання, слід вважати, що вона діяла в стані необхідної оборони. Крім того, посягання вважається наявним і тоді, коли воно зупинене, однак може відновитися у будь-який момент.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 21.02.2019, № 755/4752/15-к.

3.3. ККС ВС, 12.05.2020, № 748/1226/18 – суть: якщо людина сама спровокувала насильство – не може посилатися на необхідну оборону, особливо, якщо це сталося у бійці. Якщо ситуація різко загострилася до рівня, який провокатор не міг передбачити (як от, застосування значно вищого ступеня насильства або зброї) – це може вважатися посяганням, що дозволяє провокатору захищатися в рамках необхідної оборони.

… вирішення питання, чи перебував засуджений у стані необхідної оборони, залежить від сукупності обставин, установлених під час розгляду справи. Зокрема, на підставі всієї сукупності обставин має бути встановлено, чи зазнала особа посягання та чи були її дії зумовлені захистом від такого посягання. Особа, що завдала шкоду, не може посилатися на стан необхідної оборони, якщо саме насильство було спровоковано нею ж самою, тобто було передбачуваним наслідком її власної поведінки. Окремим випадком такого спровокованого насильства є бійка, під час якої учасники застосовують один до одного насильство певного ступеня. Таке спровоковане насильство не можна вважати «посяганням» у тому значенні, яке цьому терміну надається статтею 36 КК.

Це не виключає можливості, що особа, яка спровокувала насильство, опиниться в ситуації необхідної оборони, якщо ступінь спровокованого насильства очевидно перевищить той, який особа могла передбачити, наприклад, якщо в ситуації обопільної бійки один з учасників застосує або виявить намір застосувати значно вищий ступінь насильства, зброю або до його насильницьких дій приєднаються інші особи. У таких випадках насильство може перетворитися в «посягання», що дає право на необхідну оборону.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 16.05.2023, № 335/2588/20; ККС ВС, 23.02.2021, № 742/642/18.

3.4. ККС ВС, 04.10.2022, № 462/6066/16-к – суть: при визначенні, чи була дія в стані необхідної оборони при умисному вбивстві, важливо оцінити, чи пропорційність реакції загрозі. Якщо мета дій – не припинення агресії, а шкода іншій людині – це не необхідна оборона.

Вирішуючи питання про відсутність чи наявність у діях особи стану необхідної оборони у разі вчинення злочину, повʼязаного з умисним позбавленням життя особи, у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи слід оцінювати акт суспільно небезпечного посягання й акт захисту, встановлювати їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Якщо дії особи мають на меті не зупинити протиправне посягання, а завдати шкоди іншій (потерпілій) особі, необхідна оборона виключається.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 13.09.2023, № 334/742/19; ККС ВС, 15.02.2023, № 577/5131/21.

3.5. ККС ВС, 13.12.2022, № 676/1214/21 – суть: оборона має бути правомірною та спрямована на негайне припинення реального суспільно небезпечного посягання, і не має перевищувати межі оборони. Застосовується під час триваючого посягання, і не правомірна після його закінчення. Для покарання треба довести, що дії людини перевищували межі необхідної оборони та спрямовані на надмірне заподіяння шкоди.

Стаття 124 КК встановлює кримінальну відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Диспозиція цієї норми містить обовʼязкові ознаки складу злочину, які відрізняють його від діянь, відповідальність за які настає за ст. 121 КК.

Виходячи із законодавчого визначення необхідної оборони в ч. 1 ст. 36 КК, її сутність полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом. Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання.

Дії, спрямовані на зупинення суспільно небезпечного посягання, вважаються правомірними, якщо вони зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання.

До умов правомірності необхідної оборони відносяться умови, які характеризують суспільно небезпечне посягання: 1) наявність суспільно небезпечного посягання; 2) його дійсність (реальність), та умови правомірності необхідної оборони, що характеризують захисні дії: 1) можливість захищати лише цінності, безпосередньо названі в ч. 1 ст. 36 КК; 2) шкода має заподіюватись лише особі, яка вчиняє посягання, а не будь-якій іншій особі; 3) захист не має перевищувати меж необхідної оборони.

Наявність посягання передбачає, що посягання вже почалося (чи близьке до цього) і ще не закінчилося. Ця ознака наявності посягання визначає межі необхідної оборони в часі – початковий і кінцевий моменти суспільно небезпечного посягання, у межах якого можлива правомірна оборона.

… оборона не може вважатися правомірною, коли посягання закінчилося і небезпека вже не загрожує особі. Момент фактичного закінчення суспільно небезпечного посягання свідчить …, що в застосуванні заходів захисту явно відпала потреба.

… для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 124 КК має бути встановлено і доведено, що посягання почалося, триває і потребує негайного відвернення, обвинувачений застосовує заходи для припинення такого посягання на нього, проте зазначені заходи перевищують межі необхідної оборони, тобто він заподіює шкоду, яка є надмірною. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

3.6. ККС ВС, 01.10.2020, № 290/33/19 – суть: тяжка шкода при перевищенні меж оборони означає смерть людини або тяжке тілесне ушкодження. Якщо шкода, заподіяна нападнику, не відповідає небезпеці нападу або умовам захисту і це очевидно – вважається, що перевищені межі оборони. Відповідальність за такі дії відрізняється від умисного вбивства, оскільки ключовим є мотив захисту прав та інтересів від агресії, а не намір убивства.

Під тяжкою шкодою при перевищенні меж необхідної оборони слід розуміти смерть особи або заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження. Невідповідність тяжкої шкоди, заподіяної тому, хто посягає, небезпечності посягання або обстановці захисту слід визнавати явною тоді, коли це з урахуванням обставин справи є очевидним для кожної людини, а отже і для того, хто обороняється.

На відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК України, обовʼязковою ознакою субʼєктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК України, є мотив діяння захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 22.12.2022, № 389/766/20; 01.11.2022, № 686/7480/19

3.7. ККС ВС, 19.09.2023, № 204/647/20 – суть: застосування засобів оборони, які не відповідають ситуації – не спростовує факт оборони, але не дозволяє уникнути відповідальності за перевищення оборони.

Суд зазначає, що відповідно до статті 36 КК застосування для захисту засобів, що не відповідають обстановці посягання, не спростовує перебування особи у стані оборони, але виключає звільнення її від відповідальності, оскільки дає підстави для притягнення до відповідальності за перевищення меж необхідності при обороні у випадках, передбачених частиною 3 статті 36 КК.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 20.02.2024, № 204/7957/21; 05.12.2023, № 125/2136/20; 04.04.2023, № 544/73/20.

3.8. ККС ВС, 14.12.2021, № 526/2178/20 – суть: для визначення, чи було перевищено межі необхідної оборони, потрібно враховувати не тільки зброю оборони та нападу, а й характер загрози, час і місце нападу, його раптовість, кількість нападників порівняно з оборонцями, а також фізичні характеристики осіб, які захищаються (вік, стать, стан здоровʼя).

Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоровʼя) та інші обставини.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 21.02.2024, № 720/785/21; 05.12.2023, № 125/2136/20; 22.03.2023, № 276/1922/20.

3.9. ККС ВС, 16.06.2022, № 373/2362/17 – суть: перевищення меж необхідної оборони вважається злочином, коли це призводить до тяжкого тілесного ушкодження або умисного вбивства. Якщо заподіяна шкода менша, це не розглядається як злочин. Закон конкретно визначає, що перевищення оборони має бути значно неспівмірним з небезпекою атаки або ситуацією оборони, щоб воно вважалося перевищенням. Відповідальність за таке перевищення окреслено у статтях 118 і 124 КК.

Перевищенням меж необхідної оборони закон визнає умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Відповідальність за перевищення меж необхідної оборони настає лише при заподіянні шкоди двох видів, а саме: тяжкого тілесного ушкодження; умисного вбивства. Відповідальність за таке перевищення меж необхідної оборони передбачена статтями 118 і 124. В інших випадках перевищення меж необхідної оборони не є злочином.

3.10. ККС ВС, 05.12.2023, № 125/2136/20 – суть: стан необхідної оборони визнається лише тоді, коли існує безпосередня загроза та необхідність негайного реагування для запобігання або припинення агресії. Суд має враховувати усі обставини вчинення дій в оборону, порівнюючи небезпеку від агресії та адекватність відповіді на неї.

Стан необхідної оборони існує лише протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.

… для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, повʼязаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 28.02.2024, № 473/1209/22; 20.02.2024, № 204/7957/21; 24.01.2024, № 288/445/19.

3.11. ККС ВС, 27.02.2024, № 674/1521/22 – суть: суд вирішує, чи була оборона необхідною, чи перевищено її межі, аналізуючи всі обставини злочину. Важливі фактори: спосіб і знаряддя злочину, кількість і характер ушкоджень, поведінка винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим. Важливо визначити мотив захисту від злочинного посягання, незважаючи на наявність інших мотивів, як-от страх або намір розправитися з нападником.

Питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є і субʼєктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоровʼя чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

… для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 29.05.2023, № 761/32471/18; 12.07.2023, № 514/868/20; 19.09.2022, № 149/916/17; 01.02.2022, № 644/642/18.

3.12. ККС ВС, 27.10.2022, № 461/1440/21 – суть: стан необхідної оборони визначається наявністю реальної загрози та поведінкою нападника. Якщо людина вчиняє злочин, щоб захистити себе чи інші правові інтереси від загрози, але при цьому перевищує межі оборони, це вважається порушенням. У визначенні перевищення меж необхідної оборони важливо звернути увагу на інтенсивність, характер дій нападника та на те, як обороняючий сприймав цю загрозу.

Стан необхідної оборони виникає як в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При зʼясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Для кваліфікації злочину за ст. 124 КК України заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинно бути вчиненим з метою захисту охоронюваних правом інтересів від суспільно небезпечних посягань, але з перевищенням меж необхідної оборони. Перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони є обовʼязковою умовою.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 29.05.2023, № 761/32471/18.

3.13. ККС ВС, 28.02.2024, № 473/1209/22 – суть: перевищення меж необхідної оборони — це коли людина умисно завдає тяжкої шкоди нападнику, і ця шкода значно виходить за межі, необхідні для захисту.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, що тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК.

Обовʼязковою ознакою обʼєктивної сторони за статтями 118 та 124 КК є обстановка вчинення злочину – перебування винного під час вчинення цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 11.05.2021, № 336/4259/18; 20.10.2020, № 208/7801/15-к; 20.08.2020, № 756/16785/18; 28.02.2024, № 473/1209/22; 27.02.2019, № 756/12893/15-к; 11.08.2020, № 127/11469/18.

3.14. ККС ВС, 15.06.2021, № 570/1055/19 – суть: запобігання більшій шкоді та активність агресора – свідчить про необхідну оборону

На переконання колегії суддів, у розглядуваній справі є підстави констатувати, що … перебував у стані необхідної оборони, оскільки його дії:

- вчинялися з метою захисту як …, так і себе, так як поведінка … давала підстави його побоюватися;

- були своєчасними та необхідними, оскільки … намагався його вдарити та не припиняв свою агресивну поведінку;

- є достатніми за своїм характером, так як припинення агресивної поведінки … шляхом заподіяння підібраною біля порогу палкою одного удару по нозі свідчить …, що оборона, яку він застосував відповідала суспільній небезпеці посягання та обстановці захисту.

Тобто дії засудженого (кількість ударів, їх локалізація, знаряддя, яким заподіяно удар) у цьому кримінальному провадженні свідчать про спрямованість на відвернення протиправних дій потерпілого, а спричинені … легкі тілесні ушкодження заподіяні під час перебування останнього у стані необхідної оборони.

3.15. ККС ВС, 06.09.2018, № 273/906/16-к – суть: до обʼєктивних даних причин діяти в стані недобірної оборони також відносяться докази шкоди від дій потерпілого.

Виходячи із фактичних обставин кримінального провадження суд правильно встановив, що в діях потерпілого … суспільно небезпечного посягання не було, оскільки його дії не становили загрози для життя чи здоровʼя …, доказів спричинення останньому тілесних ушкоджень у судовому засіданні не здобуто. Отже, жодних обʼєктивних даних про перебування обвинуваченого у стані необхідної оборони в суді не встановлено.

3.16. ККС ВС, 13.09.2018, № 336/1844/16-к – суть: пауза після конфлікту для взяття зброї з метою помсти – не необхідна оборона.

Сам … давав пояснення …, що після конфлікту, який відбувся на вулиці, сходив додому, де взяв гумову палицю, якою і почав першим наносити удари по голові потерпілому …, зазначив, що коли потерпілий впав, то він ще вдарив його ногою у голову.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 17.11.2022, № 750/13728/19; 08.11.2018, № 536/1926/16-к; 31.01.2019, № 225/2841/16-к; 31.08.2022, № 734/2334/20.

3.17. ККС ВС, 09.11.2023, № 383/931/19 – суть: не можливо вийти за межі необхідної оборони, якщо людина не перебувала у стані необхідної оборони.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що в момент завдання тілесних ушкоджень потерпілим … та …, засуджений не перебував у стані необхідної оборони, а тому він не міг перевищити її межі, з чим погоджується й колегія суддів.

3.18. ККС ВС, 19.01.2022, № 404/2605/20 – суть: якщо поведінка людини спровокувала насильство, але не була суспільно небезпечною, це не виключає можливості захисту в рамках необхідної оборони.

Водночас у провадженні № 51-6185км19 Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано взяли до уваги той факт, що удару ножем з боку засудженого передувала обопільна бійка, під час якої засуджений і потерпілий завдали один одному ударів кулаками та після втручання інших осіб припинили бійку. Обставини тієї справи не свідчать …, що потерпілий мав намір застосувати більш небезпечне насильство (більшого ступеня), ніж те, що застосовувалося в попередньому епізоді бійки, і, таким чином, не доводять, що засуджений опинився в стані необхідної оборони, навіть якщо припустити, що потерпілий мав намір продовжити бійку.

З огляду на підстави необхідної оборони, визначені ст. 36 КК, віктимна поведінка, що виявляється у будь-якій іншій формі, відмінній від суспільно небезпечного посягання, а яка спровокувала насильство з боку інших осіб, не виключає того, що особа опиниться в обстановці необхідної оборони.

3.19. ККС ВС, 14.11.2022, № 168/35/21 – суть: свідоме завдання уражень на смерть та посмертна ампутація потерпілому кінцівок – не перевищення необхідної оборони та не необхідна оборона.

… Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що … умисно, усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх настання, невстановленим в ході досудового розслідування предметом з наявними ріжучими властивостями, заподіяв потерпілому різану рану шиї з пошкодженням гортані, підʼязикової кістки, обох яремних вен, лівої загальної сонної артерії. Після чого посмертно невстановленим в ході досудового розслідування предметом з наявними ріжучими властивостями заподіяв … травматичну ампутацію пʼятого пальця лівої кисті на рівні головки проксимальної фаланги.

3.20. ККС ВС, 22.12.2022, № 622/440/20 – суть: неспіврозмірна агресія – не необхідна оборона. Удар ножем – не співрозмірний удару тарілкою.

… та … мав місце обоюдний конфлікт, за обставин якого, з боку потерпілого не було акту суспільно небезпечного посягання, а відтак й необхідності захисту в …. У поведінці останнього в даному випадку було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду … (розправитися), про що свідчать дії … – нанесення трьох ударів, якими він спрямовував знаряддя злочину (ніж) безпосередньо у місце розташування життєво важливих органів потерпілого (грудну клітку), і такі дії за своїми ознаками не становили необхідної оборони, а були умисними, протиправними, спрямовані на заподіяння смерті ….

3.21. ККС ВС, 03.10.2023, № 127/25630/21 – суть: вбивство з метою помсти після конфлікту та словесної перепалки – не необхідна оборона.

… апеляційний суд правильно вказав, що мотивом спричинення тілесного ушкодження потерпілому була помста та … в цьому випадку не перебувала у стані необхідної оборони. При цьому, виникнення конфлікту, словесної перепалки не створюють в цих обставинах стану необхідної оборони. Тому висновки суду, що … умисно вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121, а не ст. 124 КК України, є вірними.

3.22. ККС ВС, 21.02.2024, № 720/785/21 – суть: сутичка, яка переросла в бійку для зʼясування стосунків зі смертю одного з учасників – не необхідна оборона.

… суди установили, що під час руху на автомобілі під керуванням … (сина), між батьком … та матірʼю …, які були пасажирами цього автомобіля, виник словесний конфлікт, у який, з метою захисту матері, втрутився засуджений, внаслідок чого, словесний конфлікт, відбувся у батька з сином. Намагаючись його уникнути, … зупинив автомобіль і вийшов з нього. Одночасно з ним із автомобіля вийшов і батько та між ними розпочалася сутичка під час якої …, не передбачаючи наслідків своїх дій у виді настання смерті, хоча повинен був і міг їх передбачати, діючи внаслідок злочинної недбалості у відповідь на активні дії батька завдав один удар останньому в обличчя, від якого той втратив рівновагу, впав на землю спиною та вдарився потиличною частиною голови, втратив свідомість.

З наведеного … слідує, що не було встановлено суспільно небезпечного посягання з боку …, а останній та … були учасниками сімейного конфлікту, під час якого батько хотів зʼясувати із сином стосунки.

Враховуючи конкретні обставини, місце, час події, взаємовідносини між засудженим та потерпілим, суди не встановили того, що … перебував у стані необхідної оборони, а в цій конкретній ситуації дії потерпілого не становили для засудженого реальної загрози його життю та здоровʼю.

3.23. ККС ВС, 25.09.2019, № 536/1465/17 – суть: при нападі без зброї – застосовування ножа – не необхідна оборона.

…, ні з показань обвинуваченої, потерпілого чи свідка, ні з письмових доказів, досліджених безпосередньо в судах першої та апеляційної інстанцій, не вбачається, що потерпілий … у ході бійки застосовував якісь предмети або значну силу для вчинення протиправного діяння щодо ….

Суди ретельно перевірили версію засудженої та її захисника щодо заподіяння потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони та визнали її безпідставною, оскільки в обстановці, яка склалася між потерпілим та засудженою, не було реальної загрози життю …, не відбулося такого посягання, яке б викликало у неї невідкладну необхідність заподіяти потерпілому шкоди здоровʼю, необхідної для негайного відвернення посягання. Тілесних ушкоджень, характерних для виникнення їх у результаті самооборони, у … не виявлено.

3.24. ККС ВС, 29.05.2018, № 203/3055/16-к – суть: розрив внутрішніх органів та странгуляційна борозна на шиї свідчить про використання надмірної сили.

Та кількість тілесних ушкоджень, що була виявлена на тілі потерпілого, включаючи розриви внутрішніх органів та странгуляційну борозну на шиї, свідчить …, що вони були заподіяні далеко за межами необхідної оборони та навіть їх перевищення. …, суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що засуджений під час події перебував у стані необхідної оборони або вийшов за її межі.

3.25. ККС ВС, 27.02.2020, № 699/236/16-к – суть: нехарактерні удари для самооборони – не необхідна оборона.

… засуджений, завдаючи удару металевим арматурним прутом в область голови та грудної кліки потерпілого, усвідомлював суспільно небезпечний характер такого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання. Вказане підтверджується також і висновком експерта судово-медичної експертизи …, згідно якого смерть потерпілого … настала від аспірації крові, яка розвинулася внаслідок травми голови, про що свідчать наявність дрібних рихлих крововиливів в мʼякі мозкові оболонки, перелом верхньої щелепи справа із розривом перехідної складки, розчавлення мʼяких тканин верхньої губи справа, розрив правої щоки, садно правої щоки, наявність крові і її тканин в порожнині роту, в трахео-бронхіальному дереві, набряк мʼяких мозкових оболонок, крапкові червоні крововиливи на слизовій оболонці надгортанника, крапкові крововиливи на поверхні серця та легень, повнокровʼя внутрішніх органів, гостра вогнищева емфізема легень, рідка темно-червона кров в порожнинах серця, зливні темно-фіолетові трупні плями. Відповідно до висновку експерта судово-медичного експертизи …, наявні у … тілесні ушкодження – травма голови у вигляді дрібних рихлих крововиливів в мʼякі мозкові оболонки, перелому верхньої щелепи справа із розривом перехідної складки, розчавлення мʼяких тканин верхньої губи справа, розриву правої щоки, садна правої щоки, які супроводжувалися кровотечею та аспірацією крові, у померлого могли утворитися від нанесення … ударів наданим на експертизу металевим прутом, при обставинах, вказаних ним під час проведення слідчого експерименту …. Аспірація крові, від якої помер … настала від нанесених йому тілесних ушкоджень у вигляді травми голови. При цьому допитаний у судовому засіданні експерт … показав, що виявлені тілесні ушкодження у … (ушкодження на обличчі і на стегні) не є характерними для самооборони, оскільки такими частинами тіла оборона, як правило, не здійснюється.

3.26. ККС ВС, 27.03.2023, № 185/1798/18 – суть: удари по нападнику, коли той лежить нерухомо на землі – не необхідна оборона.

Поза розумним сумнівом судами обох інстанцій було правильно встановлено, що дії потерпілого … не були тим суспільно небезпечним посяганням, а також не були безпосередньо спрямовані на заподіяння … тяжких тілесних ушкоджень або такої негайної та невідворотної шкоди, яка вимагала від засудженого діяти в стані необхідної оборони, тим більше наносити ногами удари потерпілому по тулубу коли останній лежав на землі та не створював будь-якої небезпеки для ….

Так, зокрема, потерпіла …, свідки … в судовому засіданні повідомили, що … завдав лежачому на землі … декілька ударів ногами по тулубу, незважаючи на те, що потерпілий ніяких протиправних дій не чинив, ніякої загрози для засудженого та оточуючих не проявляв, тобто підтвердили відсутність стану необхідної оборони для ….

3.27. ККС ВС, 28.03.2023, № 207/3801/19 – суть: 8 ударів ножем у життєво важливі органи свідчить про намір вбити, а не захиститися.

Суд вважає, що за встановлених судами попередніх інстанцій конкретних обставин справи, характеру, локалізації, кількості та механізму спричинення ран, нанесення … потерпілому 8 ударів ножем у життєво важливі органи (голову, шию та грудну клітку), свідчить про бажання засудженого вчинити умисне вбивство, а не про перебування останнього в стані необхідної оборони.

3.28. ККС ВС, 25.09.2018, № 645/1629/17 – суть: наздоганяння – не необхідна оборона.

Проте за встановлених місцевим та апеляційним судами обставин кримінального провадження факту перебування … у стані необхідної оборони не вбачається. Як встановлено судом у вироку, конфлікт між … і … відбувся на кухні, після чого … вийшов у іншу кімнату, при цьому … наздогнав його та завдав ударів ножем. З огляду на це, право на необхідну оборону, яке, на думку сторони захисту, виникло у … в момент конфлікту з потерпілим на кухні, під час розвитку подій в іншій кімнаті квартири вже не існувало. Тому, доводи касаційної скарги …, що засуджений діяв, захищаючи себе від протиправного посягання з боку потерпілого, є неспроможними.

3.29. ККС ВС, 19.09.2018, № 487/5687/16-к – суть: відсутність опору при ударах того, хто захищається означає відсутність необхідної оборони.

У колегії суддів не викликає сумнівів кваліфікація дій … за ч. 2 ст. 121 КК України з огляду на факт використання засудженим такого знаряддя злочину як ніж, та заподіяння ним послідовно чотирьох ножових поранень, у тому числі в життєво важливі органи. Окрім того, з показань самого засудженого вбачається, що ножові поранення … він завдавав тоді, коли потерпілий уже жодного опору не чинив, що свідчить про відсутність у діях … ознак необхідної оборони.

3.30. ККС ВС, 06.09.2018, № 372/940/15-к – суть: удари зверху вниз свідчать про відсутність необхідної оборони

Як правильно встановив апеляційний суд, у звʼязку із раптовістю нападу потерпілого …, обстановкою захисту (обмеження простору, недостатнє освітлення приміщення, нічний час), із урахуванням обставин та інтенсивністю нанесення ударів в область голови …, від яких останній присів навколішки, свідчить …, що … в даній обстановці діяв у стані необхідної оборони. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду …, що … буз значно розвинутішим за фізичними даними від …, що з урахуванням короткостроковості та травмуючої дії нанесених … ударів, у взаємозвʼязку з тим, що потерпілий у момент активних дій продовжував наносити удари … із положення зверху-вниз, свідчать …, що засуджений спричинив смерть … перебуваючи у стані необхідної оборони.

3.31. ККС ВС, 21.11.2019, № 190/409/17 – суть: удар нападнику ножем у серце очевидно призводить до смерті, тому не необхідна оборона.

… у матеріалах провадження відсутні докази на підтвердження того, що потерпілий … вчинив будь-які дії, які за своїм характером та обʼєктивними проявами могли бути розцінені як такі, що досягли ступеню суспільної небезпечності, властивого для злочину і викликали би у … стан необхідної оборони.

… засуджений, використовуючи ніж і завдаючи ним удар в ліву ділянку грудей, де розташоване серце, не міг не передбачити, що в результаті цих дій потерпілий отримає тілесні ушкодження від яких помре.

Отже, доводи захисників у касаційній скарзі про вчинення їх підзахисним умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони та необхідність кваліфікації його дій заст. 118 КК України, є безпідставними.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 10.09.2020, № 573/1717/18.

IV. РОЗМЕЖУВАННЯ З ІНШИМИ ЗЛОЧИНАМИ

4.1. ККС ВС, 02.07.2019, № 524/113/15-к – суть: для розмежування дій обвинуваченого – умисне вбивство чи необхідна оборона, слід враховувати конкретні обставини. Для цього аналізується, чи було дійсно суспільно небезпечне посягання на обвинуваченого та чи відповідали дії обвинуваченого межам необхідності для захисту. Якщо дії перевищували необхідність, це може не вважатися правомірною обороною.

… для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, повʼязаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та обʼєктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 14.03.2024, № 158/2468/22; 20.02.2024, № 204/7957/21; 06.02.2024, № 717/824/22; 19.10.2023, № 296/8528/17.

4.2. ККС ВС, 30.10.2019, № 296/11019/15-к – суть: для кваліфікації злочину за ст. 124 КК потрібно, аби ушкодження нанесли для захисту, але з перевищенням меж необхідної оборони. Тобто, особа мусила діяти в стані оборони, але вчинила дії, що вийшли за рамки цієї оборони.

Для кваліфікації злочину за ст. 124 КК заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинно бути вчинено з метою захисту охоронюваних правом інтересів від суспільно небезпечних посягань, але з перевищенням меж необхідної оборони. Перебування винного під час вчинення цього діяння у стані необхідної оборони є обовʼязковою умовою.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 13.12.2023, № 288/761/21.

4.3. ККС ВС, 10.09.2019, № 332/3757/17 – суть: основною умовою для визначення дій за ст. 124 КК – наявність необхідної оборони та мотиву захисту законних прав та інтересів. Відмінності у тому, що, на відміну від умисного вбивства або умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть, для ст. 124 КК ключовим – стан необхідної оборони і мотив захисту.

Так, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачено ст. 115 КК, а також на відміну від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), визначальним для кваліфікації дій особи за ст. 124 КК є відповідна обстановка вчинення злочину перебування винного, зокрема, у стані необхідної оборони. Крім того, обовʼязковою ознакою субʼєктивної сторони цього злочину є мотив діяння захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 25.05.2020, № 727/6539/18

4.4. ККС ВС, 25.01.2023, № 303/3450/20 – суть: необхідна оборона — це дії, спрямовані на захист прав і інтересів особи або держави від нападу, при цьому шкода, завдана нападнику, має бути необхідною і достатньою для зупинення чи відвернення нападу без перевищення меж оборони. Якщо дії особи мотивовані не захистом, а бажанням завдати шкоди, такі дії вважаються протиправними і не є необхідною обороною.

Приписами частини 1 статті 36 КК необхідною обороною визначено дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

На відміну від умисного вбивства, обовʼязковою ознакою субʼєктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК, є мотив діяння, який обумовлений захистом винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання. Таким чином для кваліфікації протиправних дій за статтею 118 КК важливим є встановлення факту наявності стану необхідної оборони, за обставин якої особа діяла при перевищенні її допустимих меж.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому, такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Аналогічні висновки: ККС ВС, 22.12.2022, № 622/440/20.

4.5. ККС ВС, 04.10.2018, № 501/1245/17 – суть: вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, вчиняється лише умисно.

Дії, передбачені ст. 118 КК України, а саме вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, вчиняється лише умисно. Даних …, що … бажав настання для потерпілого негативних наслідків саме у виді смерті, не встановлено. Разом із тим, виходячи з фактичних обставин, умисел … при завданні удару табуретом потерпілому охоплювався настанням будь-яких тілесних ушкоджень, у тому числі й тяжких. Тому діяння … правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 121 КК України, тобто за наслідками, які фактично настали.

4.6. ККС ВС, 11.12.2018, № 302/1246/15-к – суть: для звинувачення в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, важливо, що ця дія була зроблена у спеціальних умовах — наприклад, коли людина захищалася, вважала, що захищається, або намагалася затримати злочинця.

Відтак обовʼязковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 124 КК є відповідна обстановка вчинення злочину перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця.

4.7. ККС ВС, 10.05.2018, № 635/11608/14-к – суть: якщо хтось під час самооборони перевищив межі і це призвело до смерті людини (але без наміру її вбивати), то його дії мають кваліфікуватися як порушення ст. 124 КК. Злочин вважається вчиненим в момент завдання тяжкої шкоди.

Якщо при перевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, потерпілому умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, від якого настала смерть, за відсутності умислу на позбавлення життя дії винного слід кваліфікувати за ст. 124 КК України. Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження.

4.8. ККС ВС, 17.09.2019, № 744/884/17 – суть: закон зменшує тяжкість вбивства або тяжкого тілесного ушкодження, якщо скоєні в стані необхідної оборони. Це враховується при застосуванні помʼякшувальних обставин за ст. 69 КК.

… закон визнає такі обставини як сильне душевне хвилювання, особливий стан породіллі та стан необхідної оборони такими, що істотно знижують тяжкість вбивства або тяжкого тілесного ушкодження, у формулюванні складів злочинів в статтях 116 118, 123, 124 КК. Це визначає підхід законодавця й у визначенні обставин, які можуть прийматися до уваги при вирішенні питання про можливість застосування статті 69 КК.

V. ЗАГАЛЬНА ПРАКТИКА

5.1. ККС ВС, 20.03.2023, № 947/2882/20 – суть: посилання на необхідну оборону означає, що людина пробує ухилитися від кримінальної відповідальності за злочин.

… версія обвинуваченого …, що він перебував у стані необхідної оборони не знайшла свого підтвердження під час апеляційного розгляду та розцінена, як намагання обвинуваченого ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

5.2. ККС ВС, 27.12.2018, № 569/8506/15-к – суть: суд обовʼязково має досліджувати аргументи про необхідну оборону.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме наявність в діях … необхідної оборони, залишено без уваги та відповіді і відповідного обґрунтування.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

5.3. ККС ВС, 13.06.2023, № 318/1011/19 – суть: суди мають перевіряти, чи могла людина, яка захищалася, відбити атаку іншими способами, не завдаючи нападнику шкоди, яка була б достатньою для зупинення атаки.

При розгляді справ даної категорії суди також повинні зʼясовувати, чи мала особа, яка захищалась, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної й достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

5.4. ККС ВС, 14.11.2018, № 219/1410/16-к – суть: стан необхідної оборони треба детально досліджувати, а не просто перераховувати докази.

Суд апеляційної інстанції формально перерахував докази, які місцевий суд поклав в основу вироку, проте не навів мотивів свого рішення. Всупереч твердженню … про перебування його в стані необхідної оборони, апеляційний суд послався на показання свідків …, які стверджували, що потерпілий через стан сильного алкогольного спʼяніння фізично не міг напасти на …. Однак суд залишив поза увагою ряд інших доказів, зокрема протокол огляду місця події, де зафіксована слідові інформація як у кімнаті, так і на кухні, висновок експерта про можливе розташування обвинуваченого та потерпілого в момент спричинення тілесних ушкоджень, належної оцінки їм не надав.

5.5. ККС ВС, 12.07.2023, № 514/868/20 – суть: суд має аналізувати кожен випадок окремо, щоб вирішити, чи була дія у межах необхідної оборони, чи перевищено її. Він повинен порівняти дії захисту та нападу, визначити, чи відповідає захист загрозі, та перевірити наявність обставин, вказаних у законі.

… для вирішення питання про відсутність чи наявність стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання і акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання, а також перевірити наявність чи відсутність обставин, передбачених ч. 5 ст. 36 КК.