Чому ми неконкурентні та як українській промисловості здійснити прорив?

За даними Світового банку українська продукція конкурентною є лише в галузях з високою сировинною складовою. Чи змінить Україна своє становище наступного року?

Нещодавно стало відомо, що китайська компанія Xiaomi планує інвестувати понад $1,5 млрд в Інтернет речей і штучний інтелект протягом наступних п'яти років. Компанія, що спеціалізується на виробництві електронної техніки, вкладе чималі кошти в цифровізацію побутових приладів та інших предметів повсякденного використання, завдяки чому вони краще розумітимуть потреби своїх власників та зможуть задовольнити їх. 

І такий крок якнайточніше ілюструє сучасні реалії, коли поєднання промисловості, інновацій та цифрових технологій веде до розвитку конкретної компанії та зміцнення економіки країни в цілому. За даними Світового банку, на превеликий жаль, сьогодні українська продукція конкурентною є лише в галузях з високою сировинною складовою. 

Про це свідчать, зокрема, попередні підсумки 2018 року, які підбив Національний банк України. У січні-липні експорт українських товарів збільшився на 11,8%, в першу чергу, завдяки металургії, продукції хімічної промисловості, деревини. 

У структурі експорту товарів найбільшу частку склали агропромислова продукція та металургія (39,9% та 28,8% відповідно).  

Існує прямий зв’язок між рівнем розвитку промисловості та економічним зростанням країни. ВВП прямо залежить від такого розвитку. 

Зараз Україні необхідно активно виходити на нові великі та складні ринки. Наша продукція має бути конкурентною, щоб успішно їх освоювати. 

Вкрай негативно позначилася на експортних можливостях українських виробників торгова політика президента США. Під гаслом захисту американських виробників Сполучені Штати ввели мита на імпорт деяких груп товарів. Під антидемпінгові мита потрапив імпорт українських сталі й алюмінію.  

За рівнем розвитку промисловості Всесвітній економічний форум (ВЕФ), який організовує щорічні зустрічі політичних та бізнес-лідерів у швейцарському Давосі, помістив Україну на 43-тє місце у світі. Загалом експерти аналізують ситуацію в 100 країнах. Україна належить до переліку держав із рівнем розвитку промислового потенціалу нижче середнього. 

ВЕФ підрахував, що частка технологічних та високотехнологічних галузей у доданій вартості переробної промисловості України складає трохи більше 30%.  

Ми спостерігаємо технологічне відставання України тоді, як у світі формується нова науково-технологічна хвиля. 

Саме вона веде до інноваційних зрушень у світовому виробництві на основі Індустрії 4.0, іншими словами – Четвертої промислової революції, яка передбачає поєднання автоматизованих систем, цифрових технологій та виробництва.  

Я більш детально поясню, чому Україні поки не вдається долучитися до Четвертої промислової революції. 

Одна із ключових причин такого становища – низька інноваційна активність підприємств. 

За рівнем витрат на дослідження і розробки в даній галузі Україна не може похвалитися успіхами. Вона посідає 50-те місце. За обсягом впровадження бізнесом нових технологій наша країна перебуває на 71-му місці. Такий рейтинг склав Всесвітній економічний форум. 

Через брак фінансування інновацій українські компанії позбавлені можливості виготовляти конкурентну промислову продукцію, а економіка не має модернізованої технологічної структури. 

Інноваційний розвиток промисловості гальмується через недостатній обсяг іноземних інвестицій (тут Україна на 46-му місці). 

Відповідно, нестача інвестицій – основна причина того, що Україні не вдається модернізація виробництва та впровадження Індустрії 4.0. 

І хоча зусиллями чиновників висловлювання про необхідність залучати інвестиції в українську промисловість перетворилися на заїжджені штампи, це не применшує актуальність даної проблеми. Українська промисловість вкрай потребує інвестицій. І залучити їх можна, лише створивши прийнятний клімат. 

А з цим в країні є серйозні проблеми. 

Процедури при відкритті та веденні бізнесу надмірно бюрократизовані, ускладнилася ситуація із реєстрацією власності (це пов’язано із питанням земельної реформи, яка досі не проведена), не до кінця вдосконалені процедури банкрутства. 

Все це призвело до того, що протягом 2014-2016 років на 6,9 тис. скоротилася кількість суб’єктів господарювання. Проте вже у 2017 році їхня кількість дещо збільшилася. 

Загалом держава інертна у ставленні до промислового сектору. 

Серед факторів інституційного характеру, які гальмують промисловий розвиток нашої країни, особливої уваги потребує політична нестабільність. 

У 2015 році вона призвела до суттєвої втрати іноземних інвестицій у промисловості. Лише за той рік українська промисловість втратила $3,2 млрд, що становило понад 65% всього відпливу інвестицій в період 2011–2015 років. 

В Україні існує величезна проблема із захищеністю прав власності через недосконалу законодавчу базу. Відповідно до Міжнародного індексу прав власності у 2018 році Україна посіла 110-те місце у світі та 23-тє в регіоні. 

Державна промислова політика законодавчо недостатньо врегульована, частина законів та підзаконних актів застаріла. Рівень корупції зашкалює, попри те що влада декларує боротьбу з нею. І тут видається логічним, що рівень довіри до уряду та судової влади дуже низький. 

Все це в сукупності й гальмує країну у впровадженні Індустрії 4.0.  

Тепер про те, з чого можна почати, аби виправити ситуацію. 

Розв'язання проблеми можна знайти лише в ефективній взаємодії держави, бізнесу та науки. 

В супровідних документах до Державного бюджету-2019 уряд прогнозує на наступний рік темпи зростання промисловості на рівні 3,9% з поступовим збільшенням частки високотехнологічної продукції в структурі виробництва. 

За прогнозом уряду, в 2019 році зростуть інвестиції та споживчий попит на товари української промисловості, а державна політика буде спрямована на подолання технологічного відставання та на створення конкурентоспроможних виробництв. 

Непоганий план, проте є одне, але суттєве зауваження. 

Спочатку має з’явитися промислова політика держави з чітким планом її втілення і механізмами стимулювання. 

Держава повинна визначити пріоритетні галузі промисловості. В першу чергу, це мають бути високотехнологічні сфери, які потребують кваліфікованої робочої сили та новітніх технологій.

Завдання держави – створити умови для розвитку цих галузей, перш за все, для залучення інвестицій.