Черговий рік несповнених надій

На телеканалах проходить опитування на тему, чого українцям чекати під новий рік від Путіна. Традиційний спосіб відволікти увагу населення від власних проблем. Оскільки однією з провідних інформаційних тез останніх років є та, що «Путін – непередбачуваний», слід бути готовими до будь-яких несподіванок від нашої влади. Якби Путін раптом десь зник, наше керівництво впало б у глибокий шок. Зруйновано було б головну ідеологічну підпорку діючого режиму, який вже третій рік героїчно бореться з Путіним. От тільки втрати у цій епічній битві несе не російський президент, а пересічні українці.

Зрозуміло, що в цій ситуації людей не залишає почуття невдоволеності. У листопаді 2016 року 17% респондентів вважали, що події розвиваються в правильному напрямку, 67% — навпаки. У жовт­ні 2013-го перших було 15%, других — 65%. Таким чином суспільні настрої залишаються незмінно негативними. Змінилася лише риторика керманичів, котрі переконують нас у революційних змінах і побудові якісно нової України. Такої України ми дійсно ще не бачили, але не такої новизни, звісно, прагнули ті, хто виходив на Майдан.

Держава не стала ближчою до суспільних очікувань. Вона спекулює на виграшних темах патріотизму і європейських реформ. Але за гарними словами криються цинічні дії. Не зважаючи, що практично вся інформаційна машина працює в інтересах влади, розчарування українці відчувають у своїх кишенях та у щоденному побуті.

2016 рік не приніс нам ні миру, ні перемоги. Звичайно, цьому сприяли також дії наших ворогів. Проте, якось непомітно тане у повітрі постать «великої міжнародної коаліції» на нашу підтримку і Україна залишається сам на сам зі своїми проблемами. При цьому, мова іде не лише про зброю, але й реабілітацію військовослужбовців та відбудову постраждалих регіонів. Після оприлюднення е-декларацій важко сподіватися на бажання закордонних партнерів надавати Україні нові кредити, не говорячи вже про істотну безпроцентну допомогу. Риторику про те, що наша влада «захищає від Росії весь цивілізований світ», не вдасться більше так вдало використовувати для особистого збагачення.

Чи існують шанси на виправлення ситуації правовими методами? У цьому контексті красномовним є наведений Головою Верховного суду України Романюком факт, що «з тих судових рішень, які передбачають стягнення з держави на користь громадян, виконано лише 2,2%, а заборгованість держави перед нашими громадянами щодо виконання рішень національних судів досягла 450 млрд гривень.» Отже наша держава перебуває у неоплатному боргу перед власним народом як у переносному, так і прямому сенсі. Сьогодні краще було б визнати власне банкрутство та розпочати історію Української держави з чистого листа. З кожним наступним роком шансів на це буде все менше.