Посвідчення про банкрутство

Якщо винести за дужки істеричну заяву генпрокурора Луценка, допит свідка Януковича нагадував один з перших радянсько-американських телемостів часів перебудови. Не вистачало лише Володимира Познера з мікрофоном і сенсаційних заяв учасників процесу, на зразок, що «у нас, в Ростові, сексу не існує».

Приязне та підкреслено ввічливе спілкування між суддями Святошинського та Ростовського судів у чомусь символізувало відкриття нової сторінки українсько-російських відносин в умовах війни. Адже вже майже три роки українське суспільство практично нічого не знає про будь-які офіційні контакти між Києвом і Москвою у двосторонньому форматі. А такі безумовно мають місце десь під килимом, попри підкреслено ворожу риторику, особливо у виконанні драматичного театру під художнім керівництвом Петра Порошенка.

Свідок Янукович не сказав нічого нового. Усе, що могло б внести новизну в уявлення загальної ситуації, він принципово забув. Колишній президент блиснув непоганою українською мовою. Видно, що часу для самовдосконалення він тепер має багато. Лише чомусь регулярно плутав слова «свідчення» і «посвідчення». Важко сказати, яке таке посвідчення виринало у його підсвідомості – пенсійне чи героя Майдану? Хоча, і на тому спасибі. Міг же, за його словами, і зовсім «відморозитись».

Неприємно вразила метушня, пов’язана з цим «історичним» телемостом. Перенесення засідання засвідчило про невпевненість української влади та її страх не стільки перед «тінню» бувшого лідера, скільки перед власним народом.

Загалом допит лише підтвердив повне політичне та ідеологічне банкрутство української верхівки та відсутність очікуваних суспільством змін у третю річницю революційних подій. В умовах, коли ніхто не зацікавлений встановити істину така ситуація є природною.

Варто відзначити також і те, що ні представники діючої влади, ані колишній її лідер не оцінюють критично так званий «європейський вибір», нібито зроблений три роки тому на крові героїв Небесної сотні. Янукович навіть чомусь знову виправдовувався, що невідворотно рухався у напрямку ЄС і лише прикрі обставини та нетерпіння майданівців не дозволили саме йому підписати Угоду про асоціацію та увійти таким чином в історію. Отже питання суб’єктності нашої держави та її дійсно самостійного цивілізаційного вибору ні старі, ні «нові» еліти не цікавить. А дарма. Адже те, що ми бачимо зараз в Україні, ні Брюссель, ні Пекін і, навіть, Ростов не нагадує. Це – клептократична руїна без шансів на відродження.