Хочу закликати всіх принести 14 лютого до своїх місцевих бібліотек нові або вживані книжки. Будемо продовжувати традицію свята та приносити подарунки книгозбірням у День дарування книжок.
На початку 2018 року я приїхав на навчання до Великої Британії. Саме там дізнався про ще одне особливе свято, яке відзначають у всьому світі 14 лютого, на День закоханих. Цього дня я проходив повз якусь лондонську книгарню, у якій було людно, попри будній день. Виявилося, що всі відвідувачі поспішали купити рідним та друзям книжки в подарунок. А біля входу до самого магазину стояла табличка: «14 лютого – це також День дарування книжок». Так я відкрив для себе нову важливу подію, яку вже наступного року команда видавництва «Ранок» вперше провела в Україні.
Загалом у світі це свято почали відзначати ще у 2012 році. Ідея створити подію, коли люди могли б виражати свою любов до книг і ділитися нею з іншими, з'явилася із запитання маленького хлопчика: «Чому досі не існувало такого свята?». Завдяки соцмережам і книжковим блогам цю історію дізналися тисячі людей із різних куточків світу, і так на 14 лютого відсвяткували перший День книгодарування.
Вибір дати був невипадковим. Для багатьох 14 лютого асоціюється з коханням, вираженням своїх щирих почуттів через подарунки. Це була ідеальна дата, щоб книголюби з різних країн могли поділитися своєю любов'ю до книг з іншими. Адже головна ідея свята – спонукати людей обмінюватися книжковими подарунками одне з одним і популяризувати так читання.
Насамперед організатори Міжнародного дня книгодарування закликали цього дня дарувати книги дітям, щоб заохочувати їх читати та підсилювати їхню любов до літератури. Книги також можна було дарувати рідним і друзям, колегам, сусідам, простим перехожим на вулиці – з останнім пов'язаний цілий рух «Книжкові феї». А ще благодійним організаціям, школам і бібліотекам. Символічно, що засновницею Дня дарування книг також стала американська бібліотекарка Емі Бродмур: саме її син запропонував створити власне свято.
Для мене бібліотеки завжди були особливим місцем. Зі шкільної бібліотеки, куди мене постійно відправляла моя перша вчителька, почалася любов до книжок, що переросла в покликання та професію. Саме там я знайшов старенький підручник із фізики, завдяки якому в мене з'явилося ще одне захоплення – наука. Тож для мене бібліотеки – це, без перебільшення, безмежний простір знань і можливостей, що може змінити життя кожного.
На жаль, сьогодні ця їхня особливість поступово зникає. Новітні технології витіснили книгозбірні з позиції головного джерела інформації. Наш світ постійно змінюється, а тому змінюватися маємо й ми: або рухатися вперед у ногу з часом, або назавжди залишитися десь у минулому.
Модернізація потрібна й бібліотекам. Замість звичайного сховища книг вони мають ставати бібліохабами – культурним осередком свого району, міста чи селища. Місцем, де можна поспілкуватися, погратися з дітьми, провести якусь зустріч чи подію, попрацювати, повчитися, відпочити і, звісно, почитати книжки. Такі бібліохаби активно відкривають за кордоном, зокрема в сусідній Польщі. Наприклад, нещодавно побачив допис про оновлену бібліотеку у футуристичному стилі з мультимедійними кімнатами і VR-технологіями в Тухуві, маленькому польському містечку. Те, що стару бібліотеку оновили до такого рівня, вражає. Реконструйовані й модернізовані бібліотеки отримують другий шанс на життя та не втрачають своєї актуальності.
В Україні ж ситуація інакша. За браком фінансування спочатку на державному рівні, а потім на рівні громад, для більшості українських книгозбірень час зупинився, здається, ще 20-30 років тому. Менше половини українських бібліотек мають доступ до інтернету та комп'ютерної техніки, свідчать дані зі звіту Мінкульту «Мережа публічних бібліотек України у 2023 році: аналіз стану». Половина книжок з їхніх застарілих фондів залишилася в спадок ще з радянської епохи: тільки за два роки з початку повномасштабної війни бібліотеки списали понад 26 мільйонів видань російською мовою або таких, що вийшли до 1991 року. За останній рік це число, найімовірніше, зросло. Втім, нових видань у бібліотеках значно менше. Взяти лише дані за той самий 2023 рік: з фондів публічних книгозбірень вилучено близько 13 мільйонів книг, частка нових надходжень – 1,7 мільйона. Суттєва різниця, правда ж?
Тепер наведу дані з досліджень Українського інституту книги. У 2024 році тільки 42% громад України виділили кошти на оновлення фондів своїх бібліотек. Загальна сума сягнула 26,5 мільйона гривень, на які можна закупити приблизно 70-80 тисяч книжок. Ще більш цікавим виявився розрахунок до кількості населення: для читання українців у середньому громади витратили... 1-2 гривні за рік на кожного жителя.
У тому, що місцевим владам переважно байдуже на популяризацію читання та підтримку своїх бібліотек, а відтак і культурних осередків міст і селищ, команда нашого видавництва переконалася ще кілька років тому. Ми провели своєрідний експеримент і запропонували громадам покрити вартість половини книжкових закупівель для бібліотек. Умовно кажучи, книгозбірня отримує 100 книг, з яких 50 оплачує громада, а 50 – наше видавництво. На таку, здавалося б, чудову ініціативу пристало лише 12% громад, яким ми розіслали нашу пропозицію.
Наслідок такої байдужості до оновлення фондів книгозбірень ми побачили вже за кілька місяців. У грудні УІК опублікував нове дослідження, відповідно до якого 12% громадян відвідували бібліотеки протягом тижня, місяця чи хоча б останнього року, тоді як 87% не робили цього понад рік. Очевидно, що основною проблемою є брак якісної сучасної літератури: хтось натомість купує книги в книгарнях чи на сайтах видавництв, хтось шукає піратські версії, а дехто зовсім відмовляється від читання. До речі, великий внесок в оновлення фондів бібліотек робить сам УІК, у межах мистецького конкурсу якого торік для українських книгозбірень закупили та передали понад 137 500 книжок.
Видавництво «Ранок» також намагається всіляко підтримувати бібліотеки України та популяризувати читання. Торік наша команда передала до книгозбірень більш як 30 000 нових книг для дітей і дорослих. Це дріб'язок, зважаючи на те, скільки діє в Україні бібліотек і наскільки неукомплектовані їхні фонди. Але ми знаємо, як бібліотекарі щиро радіють навіть таким невеликим подарункам, бо хочуть розвивати свої книгозбірні та пропонувати читачам щось нове.
Тому, повертаючись до теми книгодарування, хочу закликати всіх принести 14 лютого до своїх місцевих бібліотек нові або вживані книжки. Будемо продовжувати традицію свята та приносити подарунки книгозбірням у День дарування книжок. Це може бути одне видання, яке ви придбаєте в книгарні, або стосик прочитаних книг у хорошому стані, що лише займають місце на ваших полицях, – кожна книжка знайде нових вдячних читачів та отримає шанс на друге життя. А колись, сподіваюся, коли їхню важливість і внесок зрозуміє держава, такий шанс випаде й усім українським бібліотекам.
