Сполучені Штати vs. Північна Корея: безкінечна історія?

Дві Кореї, два різні світи, дві різні системи економічних координат, Корейський півострів був розділений наприкінці Другої світової війни. В історичній ретроспективі Корейська війна 1950-1953 рр. стала остаточною крапкою у розподілі сфер впливу між наддержавами на півострові. Прагнучи об'єднати Корею під егідою тої чи іншої політико-економічної формації, учасники конфлікту втратили свій історичний шанс. 

Чергове загострення ситуації у Східній Азії, яке пов'язано з активністю Корейської Народно-Демократичної Республіки (КНДР) в контексті розвитку ракетної і ядерної програм, викликало неабияке занепокоєння не тільки у країн регіону, але й мало наслідком навіть деяку радикалізацію риторики глобальних гравців. Градус напруженості підскочив на минулому тижніпісля того, як з'явилася інформації про ймовірну підготовку КНДР до свого шостого ядерного випробування. Підклала дров до багаття і інформація про військові кораблі і бомбарбувальники США поблизу Корейського півострову, які готові завдати удару по Північній Кореї у разі необхідності.

Варто відзначити, що північнокорейське питання є складовою глобального порядку денного, пов'язаною з перспективами остаточного ядерного роззброєння, збереження режимів нерозповсюдження зброї масового ураження.

Візит в регіон Віце-президента США Майка Пенса після невдалого ракетного випробування у Північній Кореї, ознаменувався заявою про те, що "ера стратегічного терпіння" Сполучених Штатів щодо діяльності режиму Північної Кореї закінчилася. Нещодавні ракетні удари США по Сирії, а також використання в Афганістані найбільшої неядерної бомби GBU-43/B (важкий боєприпас фугасної дії), яку ще називають "матір'ю всіх бомб" (MOAB), мали конкретних політичних адресатів на міжнародній арені, проте, в загальному сенсі підвищили рівень побоювання і світової спільноти, що зростання напруженості в регіоні може перерости у повномасштабний військовий конфлікт. Більш того, що такий конфлікт буде мати ядерний компонент. До слова, ядерна зброя ставала зброєю поля бою тільки один раз в історії. Після бомбардування японських міст Хіросіми і Нагасакі наприкінці Другої світової війни, надалі жодна з країн т.зв. "ядерного клубу", до якого зараховують постійних членів Ради Безпеки ООН з виключним правом вето - Сполучені Штати Америки, Китай, Росія, Франція, Сполучене Королівство, - не використовували власні ядерні арсенали для ведення військових кампаній.

КНДР стоїть поза режимом нерозповсюдження ядерної зброї, фундаментом якого є Договір про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року (ДНЯЗ). У 2003 році КНДР офіційно вийшла з ДНЯЗ, скориставшись положеннями Статті 10, чим створила небезпечний міжнародний прецедент. Справа в тому, що перебуваючи в рамках вищезазначеного Договору, неядерні країни мають можливість розвивати цивільну атомну енергетику за підтрики як Міжнародного агентства з ядерної енергії (МАГАТЕ), так і ядерних країн. Однак, цивільна і військова ядерні програми мають спільні технологічні ланки, що містить перманентну загрозу переключення ядерного циклу на військові потреби. Технології "подвійного призначення" дозволяють збагачувати і напрацьовувати ядерні матеріали (зокрема, збройовий уран і плутоній) на об'єктах атомної енергетики, які в перспективі придатні до виробництва ядерних боєзарядів. Цим фактично і скористалося керівництво Північної Кореї, маючи на меті забезпечити консервацію не тільки існуючого політичного режиму, а й зберегти статус-кво на Корейському півострові. В міжнародному плані, КНДР сприяла остаточній ерозії режиму нерозповсюдження. З іншого боку, цей факт можна розглядати як моральний аргумент для обгрунтування будь-яких дій з боку США, метою яких є ліквідація загрози миру, стабільності та безпеці в регіоні і світі, що є невід'ємною складовою величі Америки, яку бажає відновити чинний президент. 

Варто відзначити, що ракетні випробування, як і випробовування ядерних зарядів в КНДР, також слід розглядати в контексті внутрішніх і зовнішніх адресатів. Для політичного режиму КНДР успішність цих випробувань є інструментом державної пропаганди, яка покликана надати привід для національної гордості, підтвердити обраний шлях і легітимність існуючої політичної влади в країні. Для ворогів режиму - чіткий меседж-застереження від спроб його змінити насильницьким шляхом. В цьому випадку, наявність ядерного арсеналу варто сприймати як своєрідну страховку від зовнішнього втручання. Тож, ситація виглядає патовою. 

Денуклеаризація і демілітаризація Корейського півострова є спільним інтересом США і КНР в регіоні. Проте, економічний і політичний вплив Китаю на режим Кім Чем Ина навряд сприятиме зрушенню з мертвої точки процесу роззброєння КНДР. Варто визнати, що дії Президента Трампа мають враховувати китайський інтерес. В іншому випадку, будь-які домовленості з Кім Чем Ином не матимуть довготривалого ефекту. Серед логічних опцій для Адміністрації Трампа варто виокремити наступні: 

Ймовірність рішення щодо повернення ядерної зброї до Південної Кореї, яка була вивезена звідти у 1990х рр., викликає сумніви, як і реальність повномасштабного вторгнення до Північної Кореї з реальною загрозою розв'язання ядерної війни. Наслідки ядерних ударів навіть малої потужності будуть катастрофічними як для північнокорейського населення, так і для американських союзників. Наявність атомних електростанцій в Південній Кореї є ще одним аргументом проти подальшого загострення ситуації. Адже АЕС не проектуються з урахуванням подібних обставин. Ані США, ані Китай явно не готові нести на собі політичну відповідальність за гуманітарну та екологічну катастрофу в регіоні. 

Парадокс даної ситуації в тому, що всі сторони зацікавлені у збережені існуючого стану справ. У той же час, соціально-економічні, фінансові, технологічні потреби режиму Кім Чем Ина обгрунтовують подібну політичну поведінку з його боку. Невдача з випробуванням балістичної ракети, яка спідкала режим у період святкування одного з найважливіших національних свят - Дня Сонця, 105-ї річниці дня народження засновника і першого президента КНДР Кім Ір Сена (15 квітня), має бути компенсована в ідеологічному плані, тим паче, що 25 квітня Північна Корея святкує День Армії.

Ворожа риторика, подальша мілітаризація, самоізоляція, непередбачуваність дій режиму Північної Кореї не залишає ілюзій на вирішення північнокорейського питання у довгостроковій перспективі. Закриття корейського питання у міжнародній політиці стане можливим тільки у випадку об'єднання Корейського півострову під одним прапором. Тим не менш, існують великі сумніви, що гіпотетична можливість до ініціювання процесу обговорення перспектив об'єднання з'явиться в контексті дипломатичних перемовин за таких напружених обставин. На данному етапі, шансів на реалізацію політичного сценарію, нашквалт німецького кейсу, абсолютно не має. Інший шлях - розв'язання локальної війни, наслідки якої важко передбачити, є занадто ризикованим рішенням, яке може перерости у довготривалу зовнішньополітичну авантюру. Очевидно, що американське керівництво розуміє, що існуючі ризики перевищують ймовірні репутаційні чи/або політичні вигоди. Тож, північнокорейська проблематика навряд чи зникне з порядку денного зовнішньої політики США у пост-трампівський період.