Підсумки перемовин у Берліні: прорив чи компроміс?

Історія міжнародних відносин неодноразово доводила, наскільки важливою є вдала конфігурація сил. Переговорний процес щодо врегулювання ситуації на сході України, який триває останній рік з моменту підписання Мінську-2, характеризується неоднозначними результатами. Зустріч на найвищому рівні , яка відбулася в Берліні 19 жовтня ц.р., передували кілька подій, які мали прямий і опосередкований вплив на позиції сторін. З обережним оптимізмом можна говорити, що для України вдалий момент настав. Головування Німеччини в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), представництво України в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй (РБ ООН), наявний прогрес в реформах, пролонгація санкцій з боку європейських партнерів до повного виконання Росією Мінських угод, зміцнення іміджевої складової України як конструктивного і прагматичного партнера дає шанс здійснити прорив і перейти до стадії постконфліктного врегулювання.

На жаль, говорити про швидке закінчення військових дій на Донбасі передчасно. Домовленості, які були досягнуті під час переговорів у Берліні, ще мають бути виконані. Тим не менш, берлінське рандеву має шанси стати дійсно історичним. Від «норманської четвірки» пролунали заяви про відданість Мінському процесу зі збереженням наявного формату переговорів. Окреслені строки фіналізації «дорожньої карти» з імплементації Мінських угод відтерміновують наступні перемовини на найвищому рівні як мінімум до кінця листопада. Контроверсійним залишається питання щодо місцевих виборів на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей. Принциповою позицією України є проведення виборів після відновлення контролю за ділянкою українсько-російського кордону. Тож, забезпечення безпекового компоненту є першочерговим завданням. 

Пошук оптимальних інструментів відновлення контролю України над ділянкою власного кордону з державою-агресором стало справжнім викликом не тільки для української дипломатії, але й для європейських політиків. Від початку Мінського процесу розглядалося кілька варіантів забезпечення перманентного припинення вогню і відновлення контролю над кордоном: миротворча місія ООН, поліцейська місія ЄС і поліцейська місія ОБСЄ. Зі зрозумілих причин, миротворча місія під мандатом ООН стане можливою лише після обмеження права вето в РБ ООН країни - терориста. Україна не має стільки часу для реалізації цього сценарію. Ідея поліцейської місії ЄС мала процесуальну перевагу, але винесла на порядок денний багато супутніх питань, зокрема, щодо принципу фінансування, надання мандату, визначення формату тощо цієї місії. Тим не менш, повернення до цієї ідеї не виключається. Роль поліцейської місії ЄС у врегулюванні, скоріш за все, може мати лише технічний і кадровий контекст. Поліцейська місія ОБСЄ (ПМ ОБСЄ) є свого роду компромісним варіантом, перевагою якого є його беззаперечна легітимність. Визнання правомірності цієї ПМ ОБСЄ з боку Росії є критичною умовою для безперешкодного здійснення покладених на неї завдань.