Персональний портал до Господа або читайте Божі заповіді

Так вже сталося, що більшість заможних людей, до яких можна віднести суддів, чиновників, прокурорів, включаючи вище керівництво країни, стало звертатися до Господа. Тут нема нічого ні дивного, ні поганого, люди починають розуміти, що духовне вище матеріального. Ну і про всяк випадок забезпечують собі додаткові бонуси для можливого суду на потойбічному світі. Як казав мій товариш «Багато людей не вірять в Бога, але всі його бояться». Але чомусь віра стає дуже атрибутивною і статусною. Стояння на молитвах під телекамерами, коштовні подарунки ієрархам церкви, будівництво храмів. Також набула мода персональних молебних місць – від домашніх капличок до розкішних церков на території маєтків.

Складається враження, що ті у кого гроші і влада намагаються організувати персональний зв'язок з Господом, щоб щось йому розповісти і про щось домовитись.

Звісно у кожного до Господа свій шлях і свої молитви. Це святе. Але чомусь слова з пісні Вітрів про Небесну сотню «Не успев помолиться, но исполнив свой долг, відлітала додому наша сотня Небесна» хапають за душу до сліз, а фотографія персональної церкви навіває сум і роздуми про бездуховність. Сповідання у старого сільського священника має сакральний зміст, а привселюдна молитва має присмак «договорняку».

Коли наші хлопці хрестяться, ідучи в бій – це святе дійство, котре розриває душу. А накладання на себе христа чиновниками, приїхавших на мерседесах, викликає гіркий посміх. У деяких людей немає розуміння, що з Господом не домовляються, з ним нема посередників, жертвування мають бути з чистим незаплямованим серцем, а десятина з вкраденого і відкатів не зараховується.

Треба пам’ятати, що все, про що Господь хоче сказати – його закони записані у Заповідях Божих. Тільки виконуючи їх, людина може звертатися про поміч своїй душі. Все інше не працює і не має ніякого сенсу. Але Заповіді треба вміти читати і розуміти. Вони відкриваються тільки при чистоті намірів, щирокого прагнення кращого для оточуючих. Вони відкриваються для тих, хто вичавив егоїзм зі своєї душі і почав жити світлим альтруїзмом.

Про це написано дуже багато. Не будемо нікого вчити, як треба жити, а подивимося на життя деяких людей в Україні з точки зору хоча б поверхневого виконання Заповідей.

В Україні пройшла революція Гідності. Був Майдан, а потім була війна. Люди зібрали мільйони на забезпечення військових самим необхідним і віддали це державі. Держава передала кошти в руки чиновників. Хтось чув про звіт в витратах цих коштів? Хто винен в тому, що кошти не були використані за призначенням, а перетворилися майже в ніщо за рік? Навіть якщо вони не були вкрадені, а просто не використані, заповідь «Не вкради» була порушена і відповідальні за це понесуть кару.

А яким чином судді, прокурори, чиновники примудрились за декілька років збудувати собі маєтки, купити дорогущі авто, накупити нерухомість за кордоном. Те, що часто все це записано на родичах (які раптово стають успішними бізнесменами) або дарується коханкам, нічого не міняє, бо крім заповіді «Не вкради» порушуються заповіді «Не твори собі кумира», а заповідь «Не свідчи неправдиво» в одній своїй іпостасі дуже добре звучить українською мовою – «Не бреши». А вони всі поголовно брешуть. Коли наші хлопці мерзнуть в окопах, а чиновники від Міністерства оборони організовують тендери, в результаті яких в війська йде неякісний одяг – це не просто крадіжка, це святотство. І ніякі відкати Господу не допоможуть. Тому, що ці відкати, як і молитви цих людей не дістануть Небес і судити їх будуть два рази. Спочатку їх прокляне власний народ, а потім це прокляття додадуть до Вищого вироку.

І хай будуть впевнені всі – Господь милосерден але його вирок остаточний і оскарженню не підлягає.