Україна на відстані

Кордон може відділяти територію, але не має відділяти громадянина від своєї держави

Сьогодні за межами України перебуває понад вісім мільйонів наших громадян. Це не статистика, а жива реальність, яка визначатиме майбутнє країни на десятиліття.

Хтось виїхав у пошуках кращого життя ще до війни. Більшість — рятуючись від російської агресії після 24 лютого 2022 року. Хтось на короткий час, хтось — із думкою залишитися надовго.

Але всі вони залишаються громадянами України. І всі вони стикаються з проблемами, до яких держава поки що не виробила системної відповіді.

Втрата зв’язку з державними інституціями, відсутність ефективних каналів комунікації та доступу до правової допомоги створюють ризик не лише соціальної ізоляції, але й втрати правового зв’язку з Україною – включно з виборчими правами, правом на власність та доступом до державних сервісів.

Об’єктивно, виникає потреба у створенні нових механізмів захисту прав громадян України, що вимушено перебувають за кордоном.

І тут виникає головне запитання: чи має держава стратегічне бачення того, як підтримати своїх громадян за кордоном? Чи ми й далі залишатимемо мільйони українців сам-на-сам із проблемами — від отримання документів і спадкових справ до реалізації виборчих прав?

Від громадських ініціатив до державних рішень

Ще у 2022 році я почав говорити про необхідність створення постійних представництв українських інституцій за кордоном, які б захищали права наших громадян і допомагали зберігати їхній зв’язок із Батьківщиною. Тоді ця ідея здавалася багатьом надто амбітною.

У 2023–2024 роках я долучився до створення Української Всесвітньої Асамблеї (УВА) — платформи, яка мала об’єднати українців за кордоном задля напрацювання спільних рішень. Ми підіймали питання врахування трудового стажу, набутого в ЄС, проблеми автоматичної заміни водійських посвідчень, необхідності змін до виборчого законодавства для забезпечення голосування мільйонів громадян, які перебувають за межами України. Ми також торкалися фундаментальних тем, як-от конституційна реформа.

Цей досвід показав: українці готові об’єднуватися попри ідеологічні розбіжності, якщо йдеться про захист базових прав.

Втім, щоб мою діяльність не асоціювали з публічними особами, позиції яких суперечать моїм принципам і можуть трактуватися суспільством як промосковські чи деструктивні, я залишив УВА, аби уникнути політичних асоціацій та присвятити свою діяльність виключно правозахисним і громадським ініціативам. Я завжди виступав і виступаю за незалежну, сильну Україну, за єдність суспільства і проти будь-яких маніпуляцій, що сіють розбрат.

Цей досвід підтвердив: українцям потрібні інституційні механізми, які гарантуватимуть захист їхніх прав за кордоном.

Одним із ключових інструментів є ідея формування мережі міжнародних представництв Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Чому саме інститут Представників Уповноваженого?

В Україні є орган, покликаний захищати права людини, — Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Це незалежна інституція, яка має міжнародний авторитет і вже інтегрована у світові та європейські мережі омбудсменів.

Але діяльність Уповноваженого досі зосереджена виключно в межах держави. Це анахронізм, враховуючи масштаби вимушеної міграції. Чому б не поширити інструменти захисту прав і за межі країни?

Моя пропозиція передбачає створення мережі представників Уповноваженого за кордоном. Це не дублювання посольств чи консульств. Це правозахисні офіси довіри, куди українець може звернутися з питаннями документів, соціальних виплат, спадщини, захисту від дискримінації чи порушення трудових прав.

Такі офіси стануть:

• каналом комунікації між українськими громадянами та Офісом Уповноваженого;
• посередником між українцями і державними органами України чи країн перебування;
• центрами правової освіти і підтримки;
• інструментом збереження виборчих прав і гарантії повернення до України.

Метою створення інституту Представника Уповноваженого за кордоном є захист прав та свобод громадян України, що перебувають за межами країни, а також збереження їхнього правового, соціального та громадянського зв’язку з Батьківщиною.

Як це мало б виглядати на практиці

• Генеральний координатор у Європі (пілотно — Страсбург або Відень).
• Представники у країнах найбільшої концентрації українців: Польща, Німеччина, Чехія, Франція, Італія, Іспанія.
• Мобільні офіси, які виїжджають у місця компактного проживання українців.
• Співпраця з посольствами та місцевими громадами.
• Меморандуми з омбудсменами інших країн для спільного захисту прав мігрантів.

Орієнтовний бюджет пілотного офісу (на прикладі Страсбурга):

• оренда та комунальні послуги — €40 000;
• персонал (координатор, юрист, асистент) – 120 000 євро;
• обладнання та IT — €20 000;
• мобільні офіси / виїзди — €30 000;
• інформаційна кампанія — €15 000;
• подорожі та логістика — €25 000;
• непередбачені витрати — €20 000.
• Разом: €270 000 на рік.

Це не астрономічні цифри. Для держави такий проєкт цілком реалістичний.

Чому українці довірятимуть?

Довіра будується не гаслами, а практикою.

1. Офіційний статус: мандат, підписаний Уповноваженим, і прозора звітність.
2. Присутність у середовищі громади: офіси працюють у культурних центрах, на заходах діаспори, у партнерстві з волонтерами.
3. Доступність: гаряча лінія, онлайн-прийоми, Telegram-чат.
4. Мобільність: виїзні офіси у регіони, де немає постійних представництв.
5. Міжнародна співпраця: спільні дії з омбудсменами країн перебування.

Так працюють успішні інституції в інших державах. Італійські Difensore Civico мають відкриту статистику справ. Польський Rzecznik Praw Obywatelskich співпрацює з НГО. Литовський Seimo kontrolierius проводить онлайн-прийоми. Канадський Ombudsman for Newcomers виїжджає в малі громади.

Чому б Україна не зробила так само?

Очікувані результати

- Скорочення часу вирішення правових питань українців за кордоном.

- Підвищення рівня правової обізнаності громадян.

- Недопущення впливу на українців з боку держави-агресора.

- Підтримка виборчих прав і правового статусу громадян.

- Зміцнення довіри до державних інституцій України серед діаспори.

- Розвиток культурних, освітніх, релігійних та виборчих осередків.

- Формування позитивного іміджу України за кордоном.

- Створення бази даних із деталізованим «паспортом даних» українця за кордоном.

Мережа представництв не лише надає юридичну чи інформаційну допомогу, а й створює екосистему підтримки українців за кордоном.

Можливі напрямки:

• Підтримка бізнесу українців
  • Просування українських послуг для українців (ремонт, консультації, IT, освіта).
  • Об’єднання у бізнес-кластери для обміну досвідом та ресурсами.
• Фінансова та соціальна підтримка
  • Створення кас взаємодопомоги, мікрофінансування стартапів та проектів українців.
  • Підтримка громадських спілок та асоціацій (профспілки, культурні об’єднання).
• Працевлаштування та житло
  • Бюро працевлаштування та кар’єрні консультації.
  • Сервіси з пошуку та оренди житла, координація з місцевими посольствами.
• Освітні та соціальні програми
  • Курси, тренінги, менторські програми для українців та їхніх дітей.
  • Інформаційна підтримка для інтеграції в країну перебування без втрати зв’язку з Україною.
• Синергія з офісом Уповноваженого
  • Всі бізнес-ініціативи інтегруються з діяльністю представників Уповноваженого, що забезпечує правову та інституційну підтримку.
  • Це підсилює довіру та створює відчуття безпечного, офіційного каналу допомоги.

Українці за кордоном — це не «втрачені люди»

Війна змусила мільйони виїхати. Але ці люди не стали меншими українцями. Навпаки — вони зберігають мову, культуру, відстоюють Україну у світі. Це потужний людський і економічний ресурс, який може повернутися і працювати на розвиток держави.

Але якщо держава й далі залишатиме їх напризволяще, ми ризикуємо втратити цей ресурс назавжди. Люди асимілюються, втрачають зв’язок із державними інституціями, перестають відчувати відповідальність і можливість впливати на процеси в Україні.

Представник Уповноваженого за кордоном має відігравати ключову роль у забезпеченні безперервного зв’язку громадян з Україною. Це передбачає: підтримку правового статусу українця, допомогу у доступі до державних сервісів, створення умов для участі у виборах та політичному житті, а також надання інформаційної та правової підтримки тим, хто планує повернення.

Політичний сигнал

Я працюю над цим проєктом із 2022 року. Передавав віднедавна також його і нинішньому Уповноваженому - Дмитру Лубінцю.

Але час грає проти нас. Кожен рік без системної підтримки — це десятки тисяч українців, які остаточно інтегруються у нові країни й перестануть бачити своє майбутнє з Україною.

Держава повинна нарешті діяти. І створення мережі представників Уповноваженого за кордоном — це реальний, а не декларативний крок. Це крок, який поверне українцям довіру до держави.

Висновок

Україна платить високу ціну за свою незалежність. І не має права втратити мільйони власних громадян через байдужість і бюрократію.

Представники Уповноваженого за кордоном — це не лише про юридичні консультації. Це про збереження зв’язку з Батьківщиною, про гарантію повернення, про відчуття, що держава тебе не покинула навіть у найтяжчі часи.

Разом із тим, така система може існувати не лише як державна інституція. Вона здатна розвиватися і на засадах самоорганізації українців. Ми можемо утворювати власних «уповноважених з прав українців за кордоном» як громадський інститут, довкола якого гуртуватимуться каси взаємодопомоги, культурні осередки, профспілки, бізнес-ініціативи. Це дасть можливість не тільки вирішувати щоденні проблеми співгромадян, але й брати участь у політичних процесах країн перебування та впливати на них в інтересах України.

Для цього потрібне щире бажання українців та, на перших етапах, ресурсна підтримка тих, хто усвідомлює важливість таких кроків.

Ми маємо діяти зараз. Інакше втратимо не просто людей, а частину майбутнього України.