МВФ vs податкова міліція: необхідні зміни чи консервація структури?

Відповідно до нещодавно підписаного Меморандуму з МВФ, Україна взяла на себе зобов'язання “консолідувати повноваження щодо розслідування економічних злочинів в єдиний слідчий орган і прийняти закон про створення органу фінансових розслідувань, який набере чинності з 1 січня 2021 року”, а також ліквідувати Державну фіскальну службу (далі-ДФС) не пізніше кінця грудня 2020 року. До слова, у складі ДФС досі функціонує податкова міліція, попри те, що вона знаходиться у стані припинення, а на її місце в системі органів, що здійснюють контроль за податковим законодавством, вже створено Державну податкову службу.

Про те, що не так з податковою міліцією я вже писав у своєму попередньому блозі, тому тут зупинюсь на головних моментах:

1) в державі не може бути більше одного контролюючого органу, котрий займається перевіркою дотримання податкового законодавства (частина 3 статті 5 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”  в сукупності зі статтею 41 Податкового кодексу України забороняють дублювання функцій центральних органів виконавчої влади). Умовно кажучи, не може бути десять “податкових органів”;

2) 21 серпня 2019 року всі функції та повноваження ДФС перейшли до ДПС, а 25 вересня 2019 року їх повернули назад, що є порушенням принципу безперервності(стаття 2 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”), що також було підтверджено висновком Мін’юсту;

3) податкова міліція в складі Державної фіскальної служби не може розслідувати кримінальні правопорушення в податковій сфері з огляду на те, що а) не є контролюючим органом (яким є Державна податкова служба та її територіальні органи)  б) відсутні відповідні законодавчі повноваження.

Щодо останнього пункту хотів би зупинитись окремо.

Справа в тому, що Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні ”, а саме пунктом 134 було виключено цілий Розділ XVIII. Проте, в прикінцевих та перехідних законодавець зазначив, що пункт 133  (щодо виключення розділу XVIII-2) набирає чинності “з дня набрання чинності законом, який визначає правові основи організації та діяльності центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов’язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об’єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, та інших осіб, з якими цей орган взаємодіє”. 

Чи то з необачності, чи то з метою прискорення ліквідації податкової міліції, проте дане положення викладено законодавцем двозначним, і не дає можливості однозначно сказати, чи з 01.01.2017 року було позбавлено повноважень податкову міліцію розслідувати кримінальні правопорушення. Про це навіть наголосив Верховний Суд в постанові по справі № 826/1209/17  де, зокрема, зазначив, що “ редакція абзацу 3 пункту 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1797 не дозволяє однозначно визначати волю законодавця в частині дати, з якої втрачає чинність розділ XVIII-2 та допускає неоднозначне тлумачення моменту набрання законної сили пунктом 134 розділу I Закону № 1797.” Справа цікава ще тим, що народний депутат України намагався через суд зобов'язати Апарат Верховної Ради України оновити Податковий кодекс України і виключити з нього відповідний розділ про податкову міліцію. І Верховний  Суд, звичайно, відмовив йому, тому що поважав “суверенітет парламенту” по внесенню відповідних змін до законів.

Проте, згідно з принципами Податкового кодексу України, відповідно до яких у разі, коли норма ПКУ або коли норми різних законів суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (стаття 56.21 ПКУ).

Теорія допустимості доказів також включає в себе наявність належного суб'єкта збирання таких доказів, адже вина особи доводиться в порядку встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України на підставі лише допустимих доказів. Існує досить численні рішення слідчих суддів, в яких слідчим податкової міліції було відмовлено в погодженні їх клопотань про проведення певних процесуальних дій, лише на тій підставі, що відповідний розділ Податкового кодексу було виключено. Тому, ми можемо константувати з позиції принципу верховенства права, що податкова міліція втратила свої законодавчі повноваження здійснювати розслідування кримінальних правопорушень так само, як і здійснювати контроль за дотриманням податкового законодавства. 

Отже, станом на зараз маємо невиконані зобов’язання перед МВФ по реформі податкових органів, а з іншого боку, певну правову невизначеність, щодо діяльності органу правопорядку з функцією розслідування кримінальних правопорушень в податковій сфері, яка могла б бути виправлена ухваленням профільного закону про Бюро фінансових розслідувань. Однак, останнє слово буде за судами з одного боку (в частині легітимності існуючого стану речей) та парламенту з президентом з іншого (в частині відповідних законодавчих змін).