• 2004 рік - Помаранчева революція і сплеск інтересу до мови, самоідентифікації, євроінтеграції.
• 2013 рік - Революція гідності та визначення вектора розвитку.
• 2014 рік - початок війни з Росією.
• 2020 і 2021 роки - прийняття та набуття чинності статті 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
• 2022 рік - початок повномасштабного вторгнення в Україну.
Звичайно, щороку можна зафіксували незначний спалах інтересу (виступ політика українською, кліп на українськомовну пісню, вихід українськомовної книги…). Але реально знакові періоди саме такі. На це добре вказує статистика:
Помітно, що з 2014 року соціологічні опитування фіксують плавне зростання цікавості до мови та її використання у різних сферах життя.
Що впливає на таку динаміку?
Таке запитання варто ставити українцям, але ми можемо змоделювати відповіді, проаналізувавши суспільно-політичні процеси в Україні.
Війна. Початок війни з Росією у 2014 році зробив перший шрам на тілі України. А назва цьому шрамові - мова. Адже тоді ми почали активно обговорювати культурну та мовну відмінність українців та росіян.
Пам’ятаю, що саме тоді у російськомовному Миколаєві почали з’являтися безкоштовні курси вивчення української мови. На знак протесту ЗМІ почали уникати російської версії новин, а серед населення прослідковувався бунтарських дух українізації. Саме тоді ми почали відмовлятися від російських соцмереж та інформаційних ресурсів.
Це час, коли з’явилася відома на увесь світ приспівка “Путін - х*йло!”. Символічно, що для словесного протесту було вжито російський мат, а не українську лайку. Випадково чи свідомо, але українці нагрубили агресорові його ж мовою, відмежовуючи СВОЮ (українську) від ЙОГО (російської).
Вже у 2022 році ми знову використаємо російський мат, щоб продемонструвати усьому світові свою незламну позицію щодо Росії.
Успішні приклади.
Світ побудований на шаблонах та прикладах, які успадковують та повторюють інші люди. Відтак, до появи успішного лікаря-блогера важко повірити у престиж цієї професії. Поки не з’являється премія для найкращого вчителя, ми клеймуємо цю професію. Аналогічно з мовою. Лише успішні приклади її функціонування у публічній сфері додають українцям віри у свої сили.
2018 рік. ЗМІ та соцмережі з легкої руки піарників поширюють історію успіху українськомовної пісні у світі. Хіт "Плакала" української групи KAZKA стала хітом в Україні та увійшла до десятки світового чарту сервісу Shazam.
Нехай правдивість твердження перевіряють музичні критики, але новина посіяла думку, що це “вперше за історію української музики, коли пісня українською мовою викликає подібний ажіотаж”.
2020 та 2021 роки. Гурт Go_A завдяки карантину розтягнув свою участь у Євробаченні на два роки і весь цей час підігрівав інтерес світової аудиторії українськомовними піснями “Соловей” та “Шум”. Хоча музичний конкурс не є безумовним об’єктом інтересу кожного, інформація про гурт, його пісні та шум Європи точно наздогнали усіх. А рядки пісні співали виконавці з різних країн світу. Хіба не успіх, хіба не причина пишатися своєю мовою та повірити у її сили?
Мовна політика
Вектор розвитку держави фіксуємо нормативними актами. Попри те, що стаття 10 Конституції України існувала з моменту прийняття документа, повноцінного функціонування мови в усіх сферах суспільного життя ми не спостерігали.
25 квітня 2019 року Верховною Радою України ухвалений закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Саме тоді закипіло у всіх невдоволених і полилися сльози щастя у свідомих українців. Нагадаю, що ялозили проєкт цього закону у владних кабінетах з 2017 року. Та довелося чекати ще 3 роки від моменту прийняття, допоки почала діяти вимога про українську мову у друкованих ЗМІ (це відбулося напередодні повномасштабного вторгнення Росії).
Важко, без натхнення, але ЗМІ почали українізовувати контент. Були спроби медіагруп розповідати суспільству про непридатність української мови для створення мелодрам чи комедій, якісного дубляжу, але у результаті маємо контроль за дотриманням цієї норми. Якщо медіа порушують закон - українці можуть побачити відкриті результати моніторингу та контролювати медіа своєю увагою.
24 лютого 2022 року. Це важлива дата не лише для історії України, але і для української мови. Якщо після початку АТО дехто зміг заїсти національний біль російськими комедіями та проросійськими медіа, то 24 лютого ми всі опинилися в одних умовах - ракети за вікном.
Дані соціологічного дослідження групи «Рейтинг» демонструють поступове зменшення російськомовних українців та українок: у 2012 таких респондентів було близько 40%, наприкінці 2021 – 26%, а на початку повномасштабної війни – 18%.
А вже на основі опитувань у середині березня 2022 року фіксуємо небувале раніше об’єднання українського суспільства навколо захисту української мови - 76% українців називають українську своєю рідною (у 2012 році ця цифра становила 57%).
А 83% опитаних кажуть, що українська має бути єдиною державною мовою в їхній країні.
Маю сподівання, що найближчі три роки ми матимемо підтримку такої мовної політики, адже коли керівництво держави забуває російські слова під час інтерв'ю - це показова вказівка вектора розвитку країни.
