Захист права власності: новації законодавства та проблеми їх застосування

03 жовтня 2019 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності», (надалі також – «Закон») відповідно до якого зазнали змін наступні законодавчі акти: Цивільний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закон України «Про нотаріат», Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Закон набрав чинності 02 листопада 2019 року.

Закон 159-IX у засобах масової інформації також називають «Одним із антирейдерських законів» та «Законом, що має убезпечити бізнес від посягань». Тож з’ясуємо, що саме змінилося, можливі перспективи та наслідки, проблеми, які з’явилися при застосуванні законодавства, а також звернемо увагу на ключові моменти, які допоможуть зберегти Ваш час. Отже, основними положеннями Закону є:

1) Повернення «принципу екстериторіальності» при державній реєстрації фізичних осіб-підприємців (надалі також – «ФОП»). Суть полягає в тому, що державна реєстрація ФОП на підставі документів, поданих у паперовій формі проводиться незалежно від їх місця знаходження (раніше вказана дія могла проводитися незалежно від місця реєстрації лише при подачі документів у електронній формі). Тобто, тепер для того, щоб зареєструватися ФОПом, достатньо подати необхідні документи державному реєстратору (в тому числі нотаріусу, який має ідентифікатор доступу до реєстру).

Слід додати, що подібна ініціатива для ФОПів існувала на початку 2016 року, але у листопаді 2016 року  через недостатній рівень технічної підготовки це положення було скасовано. У зв’язку з цим не відомо, чи запрацює система зараз.

З одного боку, подача документів для державної реєстрації з будь-якого населеного пункту України ніби і спрощує життя потенційним ФОПам, проте це не має жодного значення для визначення місця податкового обліку, що здійснюватиметься за місцем реєстрації фізичної особи, після отримання статусу ФОПа, все-одно треба буде звернутися до податкової за місцем державної реєстрації. Тобто, положення «екстериторіальності» поширюються лише на подачу документів для державної реєстрації статусу ФОПа.

Щодо подачі документів у електронній формі незалежно від місцезнаходження за допомогою системи «Он-лайн будинок юстиції», така можливість вже тривалий час існує як для державної реєстрації ФОПів, так і юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи. Однак для її реалізації необхідна наявність засобів електронної ідентифікації «з високим рівнем довіри». В свою чергу, критерії «рівня довіри» визначені у Наказі Державного агентства з питань електронного урядування України від 27.11.2018  № 86 «Про встановлення Вимог до засобів електронної ідентифікації, рівнів довіри до засобів електронної ідентифікації для їх використання у сфері електронного урядування». Тобто, не кожен засіб ідентифікації дасть змогу доступу до такої онлайн – послуги.

Взагалі, у сучасних реаліях онлайн-подача документів є більш вигідною, оскільки допомагає економити час та гроші (хоча адміністративний збір за дану послугу не справляється, але у випадку звернення до нотаріуса потрібно буде заплатити за його роботу), на практиці я потрапила у ситуацію, коли в онлайн-системі стався збій і документи так і не були отримані державним реєстратором.

2) З метою ускладнити імовірність підробок деяких документів, що стосуються діяльності товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, передбачено нотаріальне засвідчення справжності підписів із обов'язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів для оформлення рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; заяви про вступ до товариства; заяви про вихід з товариства; акту приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.

У зв’язку з цим, доволі цікавим формулюванням було внесено зміни до частини 3 статті 34 Закону України «Про нотаріат»: тексти рішень юридичних осіб, актів приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі, актів про передання нерухомого майна до та зі статутних капіталів юридичних осіб, передавальних актів, розподільчих балансів, а також інших документів, визначених законами, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів. Важливим у цій нормі є те, що на спеціальних нотаріальних бланках мають викладатися лише документи, щодо яких існує встановлена законом відповідна вимога.  Особливо це стосується частини щодо «рішення юридичної особи» - саме по собі доволі багатоаспектне поняття, тому не слід забувати, що це стосується документу, передбаченого нормою закону як такого, що потребує викладення на спеціальному нотаріальному бланку. Оскільки законодавча база взагалі не містить такого поняття (існує рішення загальних зборів учасників, рішення єдиного учасника тощо), припускаю, що це більш технічна помилка законодавця, що полягає у не зовсім коректному застосуванні юридичних термінів, але в той же час  слід також враховувати той фактор, що деякі нотаріуси, з метою отримання додаткового заробітку, можуть переконувати Вас, що дія цієї норми в обов’язковому порядку поширюється на будь-які «рішення юридичної особи», та що під категорію «рішення юридичної особи» підпадають також різного роду накази та розпорядження виконавчого органу, наглядової ради тощо.

Варто звернути увагу, що вказані зміни не стосуються осіб, яким законом надано право вчиняти окремі нотаріальні дії (посадові особи органів місцевого самоврядування, консульськими установами тощо). Тобто, навіть якщо у населеному пункті відсутній нотаріус або його послуги Вас не влаштовують (наприклад, не підходить цінова політика), все-одно треба буде шукати та звертатися для вчинення відповідної дії.

Також Законом не конкретизовано, які саме «рішення юридичної особи» (презюмуємо, що це рішення загальних зборів учасника чи рішення єдиного засновника) мають бути викладені на спеціальних нотаріальних бланках. Так, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» містить перелік документів, які обов’язково мають бути викладені на спеціальних бланках нотаріальних документів, але лише для цілей державної реєстрації та змін до відомостей про юридичну особу, ФОПа чи громадського формування. Якщо враховувати положення лише Закону України «Про нотаріат», може скластися враження, що викладати на бланках нотаріальних документів мають всі рішення юридичної особи, але дане положення слід тлумачити у системному зв’язку з іншими законодавчими актами.

Доцільність нововведення щодо викладення рішень на бланках нотаріальних  документів не зовсім зрозуміла також через те, що положення про обов’язковість нотаріального засвідчення підпису існували і раніше, тобто певний фільтр уже існував, крім того, у випадку порушення закону до нотаріуса застосовувалась би персональна відповідальність, оскільки при посвідченні справжності підпису він зобов’язаний перевірити особу та обсяг її дієздатності.

Слід також зазначити, що нотаріальне засвідчення справжності підпису не поширюється на державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що вносяться на підставі документів, створених на порталі електронних сервісів та підписані з використанням засобів електронної ідентифікації з «високим рівнем довіри».

В цілому, додатковий механізм захисту у вигляді нотаріального фільтру при подібних правочинах ніби і видається таким, що може захистити права учасників товариства, однак, з іншого боку, не дає стовідсоткової гарантії від підробок нотаріальних бланків та від послуг так званих «чорних нотаріусів». Крім того, слід враховувати, що такі послуги не є безкоштовними, тому співвідношення реального настання можливих неприємних наслідків та попереджувальних заходів не видається співмірним.

3) Цікавим, і на мою думку, корисним нововведенням є позбавлення повноважень акредитованих суб’єктів у сфері державної реєстрації прав (основний масив порушень за статистичними даними зафіксовано саме за результатами діяльності цих суб’єктів), тобто, суб’єктами реєстрації залишаться лише державні реєстратори та нотаріуси. Також змін зазнало здійснення доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань шляхом багатофакторної (для доступу до інформації, користувачу слід надати більше одного доказу) аутентифікації (в тому числі смс-підтвердження), що має зменшити ризик доступу до реєстрів та можливості внесення змін іншими особами. Щодо реалізації даного пункту на практиці – час покаже, чи зможе система надсилати запити на підтвердження доступу одночасно для значної кількості суб’єктів та чи не треба буде на процедуру витрачати більше часу, однак задумка доволі непогана.

4) Розширюється коло заявників відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», що є позитивним явищем, оскільки надає право звертатися до суб’єкта державної реєстрації особам, що є зацікавленими, однак через виключний перелік визначений у попередньому законодавстві, не могли реалізувати свої права, зокрема, тепер право звертатися до державного реєстратора мають також:

- спадкоємець чи правонаступник учасника товариства - у разі подання заяви про вступ в порядку спадкування (правонаступництва) для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі;

- учасник, який виходить з товариства, його спадкоємець чи правонаступник - у разі подання заяви про вихід з товариства;

- особа, яка набула частку (частину частки) у статутному капіталі товариства, особа, яка відчужила (передала) її, або уповноважена ними особа - у разі подання акта приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства;

- позивач - у разі подання судового рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників такого товариства чи судового рішення, що набрало законної сили, про стягнення з відповідача (витребування з його володіння) частки (частини частки) у статутному капіталі товариства для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі".

5) Також змінилися умови щодо того, хто може звертатися до державного реєстратора від імені іншої особи – особа, яка має документ, що підтверджує повноваження законного представника особи, нотаріально посвідчену довіреність або відомості з Єдиного державного реєстру про особу, яка уповноважена діяти від імені особи (відомості про керівника). Цей перелік документів відповідно до Закону є вичерпним.  Положення стосовно нотаріально посвідченої довіреності заслуговують на особливу увагу, оскільки не всі, звертаючись до державного реєстратора, перевіряють саме норми законодавства. Як показує досвід, більшість осіб, що не займаються юридичною роботою та не залучають для вирішення необхідних питань кваліфікованого фахівця, надають перевагу простішому алгоритму дій – пошук інформації в мережі Інтернет. Відповідно, дані з таких джерел можуть бути не оновленими вчасно. Саме така ситуація виникла з перших днів застосування Закону з питань правильного оформлення довіреності. Так, раніше було достатньо видати довіреність у порядку статті 246 Цивільного кодексу України, зазвичай скріплену печаткою та підписом керівника Товариства. Але після прийняття вищевказаних змін, така довіреність уже не є належним документом для цілей державної реєстрації, тому виникла необхідність звернення до нотаріуса. Крім того, вимога встановлена саме щодо нотаріально посвідченої довіреності, тобто довіреність, що прирівнюється до нотаріальної (наприклад, посвідчена посадовою особою органу місцевого самоврядування у населених пунктах, де нема нотаріусів) для звернення до державного реєстратора від імені іншої особи буде вважатися такою, що не відповідає законодавству і у проведенні реєстраційної дії Вам буде відмовлено. Враховуючи вищевикладене, для економії часу та коштів, рекомендуємо посвідчувати нотаріально довіреність на декілька років та на 2-3 особи (бажано, щоб вони мали юридичну освіту або хоча б розумілися у відповідному законодавстві)

6) Позитивним моментом цього Закону є також момент «одночасності» вчинення нотаріусом певних дій, пов’язаних з реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Новелою, визначеною у статті 31-2 Закону, є проведення нотаріусом державної реєстрації припинення іпотеки щодо майна одночасно з проведенням державної реєстрації права власності у результаті видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) або свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, на нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва, що реалізовувалося, у тому числі як предмет іпотеки (частина четверта вказаної статті). Частиною четвертою статті 31-2 Закону встановлено, що державна реєстрація припинення обтяження речових прав у результаті зняття нотаріусом заборони на відчуження нерухомого майна відповідно до Закону України «Про нотаріат» проводиться нотаріусом, яким знято відповідну заборону на відчуження нерухомого майна, одночасно з її зняттям.

Принцип одночасності, на нашу думку, унеможливлює різноманітні махінації та схеми незаконних дій із майном у період між двома самостійними діями

7) Також передбачена у деяких сферах монополія нотаріусів: здійснення Державної реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у результаті нотаріального посвідчення правочину, предметом якого є відчуження (передання) частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, у результаті видачі свідоцтва про право на спадщину на частку засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи  проводиться нотаріусом, яким вчинено відповідну нотаріальну дію, відразу після вчинення посвідчувального напису на документі або підписання документа, що ним видається, крім випадків нотаріального посвідчення правочину, правовий наслідок якого пов’язується з настанням певної обставини, та інших випадків.

Але слід зазначити, що дана норма не поширюється на акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю (незважаючи на те, що товариства з обмеженою відповідальністю є однією з найпоширеніших форм господарювання), оскільки спеціальними законами встановлено, наприклад, право переважної купівлі частки в статутному капіталі зі спеціальною процедурою.

8) Також наостанок слід зазначити, що було змінено положення про моніторинг одного й того самого державного реєстратора та/або суб’єкта державної реєстрації – не частіше одного разу на рік, крім перевірок (моніторингу) за зверненнями фізичних чи юридичних осіб у межах предмета звернення та повноважень Міністерства юстиції України, тобто, по суті, це дає можливості для необмеженої кількості перевірок, що, безперечно не сприятиме швидшому отриманню відповідної послуги.

Безперечно, у цій статті перелічено та проаналізовано не всі нововведення Закону України від 03 жовтня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту права власності», а лише ті, що на нашу думку є найважливішими та такими, що значно впливають як на суб’єктів державної реєстрації, так і на осіб, що хочуть отримати відповідну послугу.

Оскільки пройшло ще дуже мало часу, неможливо виділити реально існуючий масив практичних проблем, пов’язаних із прийняттям Закону.

Аналізуючи чинне законодавство та нещодавні нововведення, безперечно, неможливо заперечувати необхідність реформування та поступового впровадження змін. Однак не слід забувати також про механізми реалізації реформ, а також продумувати як будуть застосовуватися ті чи інші норми і чи не принесуть вони більше шкоди, ніж користі.