Зловживання процесуальними правами: до яких диверсій вдаються боржники

Реальне життя показує, що у таких суперечках сторони мають абсолютно протилежні переконання, і поки не досягнуто домовленості - діють відповідно до своїх переконань та перешкоджають один одному. Боржник та його представник вчиняють процесуальні диверсії, а кредитор, у свою чергу, витрачає на все це свій час та життєві ресурси, хоча міг би спрямувати час на більш корисні справи.

У цій справі можна ходити по колу, якщо не звернутись до адвоката, який мінімізує негативні ризики та досягне результату завдяки своєму професіоналізму.

Аналізуючи постанови Великої Палати Верховного Суду, слід звернути увагу на одну з них від 13.03.2019 р. у справі № 199/6713/14-ц, яку надалі можна використовувати у вирішенні спорів щодо проблемної заборгованості. 

Процесуальна диверсія боржника: як нецензурна лексика залишила скаргу без розгляду 

Справу було передано на розгляд Великої Палати, у зв’язку з тим, що доводи касаційної скарги містили посилання на порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

Переглядаючи справу, як суд касаційної інстанції по суті, Велика Палата дійшла висновку, що суди першої й апеляційної інстанцій розглянули скаргу на дії державного виконавця, незважаючи на те, що скаржник неодноразово у скарзі нецензурно, використовуючи лайливі слова, характеризував державного виконавця та його роботу. Судді Великої Палати визнали такі дії скаржника виявом неповаги до суду й інших учасників процесу та констатували, що подання такої скарги є зловживання скаржником його процесуальним правом, невиконання обов'язку керуватися завданням цивільного судочинства. Визнавши такі дії скаржника зловживанням процесуальними правами, були застосовані  наслідки, передбачені ч. 3 ст. 44 ЦПК України,  про залишення скарги без розгляду.

Вважаємо, що в даному випадку Верховний Суд зробив висновок, який в подальшому можливо використовувати задля протистояння недобросовісним процесуальним діям будь–якої сторони процесу, а в нашому випадку, недобросовісним процесуальним діям боржників. 

Чому ця Постанова Великої Палати Верховного Суду важлива 

Верховний Суд показав судам нижчої юрисдикції, як реагувати на відверту неповагу до правосуддя.

Дуже часто така неповага до праці людей, які здійснюють правосуддя,  завуальована, оскільки скаржники свої процесуальні диверсії ховають під «турботою про недопущення порушення їхніх прав або прав їх клієнтів». В багатьох випадках суди розглядають документи, які не мають на меті захистити чиї – небудь права або не допустити їх порушення, а лише затягують процес, носять штучний характер  та  здійснюють навантаження на судову систему, адже, їх розгляд вимагає витрачання часу. 

Подібних диверсій може буде багато, а саме у таких випадках:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. 

Крім того, визначений перелік дій, які можуть бути визнані зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, та відповідно до конкретних обставин справи, суд може самостійно проаналізувати обставини, які наводять на думку про зловживання правами, та зробити висновок. Як, наприклад, й відбулось у справі № 199/6713/14-ц, яку розглянула Велика Палата Верховного Суду, зробивши висновок про те, що використання лайливих слів в офіційному документі є неповагою до учасників процесу й суду, а також зловживанням процесуальними правами.

Наслідком визнання зловживанням процесуальними правами є залишення без розгляду або повернення судом  скарги/позову/заяви/клопотання стороні.

Зазначений механізм суттєво може економити час як суду, так і інших учасників справи. Як правило, суд, розглядаючи процесуальний документ, який подано боржником  з технічною метою, спочатку може і не знати про справжні результати, які сторона очікує отримати після вирішення спору по суті.

А тому досвідчений адвокат, повинен вміти збудувати ланцюжок недобросовісних процесуальних дій боржника (його представника) в системному зв’язку з ухиленням від виконання основного боргу, яке може проявлятись як в затягуванні судових процесів щодо стягнення або майна боржника, так і в перешкоджанні виконання судових рішень, які набрали законної сили.

Вважаємо, що чим детальніше та змістовно викладені адвокатом всі факти ухилення, перешкоджання тощо боржником, тим вище вірогідність донести суду той факт, що недобросовісна сторона не має на меті відновити своє порушене право, а, навпаки, намагається перешкоджати судочинству.

Ми впевнені, що активне застосування судами приписів статей щодо  недопущення зловживанням процесуальними правами може суттєво розгрузити навантаження на судову систему та звільнити суди від обов’язку розглядати “технічні” справи/скарги/клопотання, які направлені лише на витрачання всіма учасниками процесу часу і нервів.