Чому, попри війну, міжнародні компанії залишилися в Україні?
Триває другий рік кривавої бійні. Те, що здавалося нереальним рік тому, зараз стало буденним.
24 лютого 2022-го, коли почалося повномасштабне вторгнення країни-агресора, я була у Києві у відрядженні. Тоді перестороги і попередження стосовно планів Москви мене не зупиняли. Адже мені здавалося абсолютно химерним, щоб у європейській країні могло таке статися.
Тимчасове затьмарення тирана, божевілля безкарності та ницість, які призвели до нинішньої трагедії, дуже мене гнітять. Бо для мене особисто Україна це не лише держава, де я керую бізнесом для польської групи Імпел. Це країна, яку я люблю, де я жила шість років. Це країна, де у мене друзі, де я знаю багато міст і місць, де я мала і маю можливість працювати, як на мене, з найкращою командою у світі.
Я дуже детально згадую, що я думала про ситуацію взагалі та бізнес в Україні, коли вулицями українських міст поїхали російські танки.
Коли я повернулася до Польщі, я почувалася неймовірно безпорадною, розгубленою, бо у той пекельний час я залишила своїх людей, друзів, країну, де я провела стільки чудових років… Після перетину кордону я була вже в безпеці, а вони ні. Якийсь період я тільки і думала про те, як можу допомогти нашим людям і загалом українцям. І як багато інших – долучилася до гуманітарної діяльності.
Вочевидь, я, як багато інших, вважала, що це короткостроковий конфлікт і все закінчиться після двох тижнів, чи, можливо, декількох місяців. Але все виявилося значно складнішим.
З моменту повномасштабного російського вторгнення бізнес тут практично завмер, ніби чекаючи, що ж буде далі. І в такому стані залишався майже два місяці. І це не декілька десятків компаній. Лише з Польщі до 24 лютого 2022-го в Україні мали справи 2486 фірм. Той масштаб економічного заціпеніння досі важко уявити.
Пригадується сентенція «Inter arma silent Musae» римського політика й оратора Марка Туллія Цицерона — коли говорять гармати, музи мовчать. Бізнес, якщо він не пов’язаний із ВПК, у таких карколомних моментах також не схильний до балачок.
Зважаючи на це, цілком резонним є запитання: чому не зникли з українського ринку міжнародні чи закордонні компанії? Невже всі плекали такі ж рефлексії та сантименти, як і я?
Спробую відповісти. По-перше, навіть за великого бажання, це не так просто. Бізнес зав'язаний на грошах, людях, майні. Згорнути справу або піти з цього ринку дуже складний і тривалий процес. Хоча на той момент, гадаю, це не був основний чинник.
По-друге, у багатьох власників міжнародних компаній в Україні в цей дуже лихий час включилася соціальна відповідальність бізнесу за своїх співробітників та їхні сім'ї.
Коли я спілкувалася з власником групи Імпел, ми домовилися просто: не знаємо, що на нас чекає і як довго лютуватиме війна, розуміємо, що в цих умовах складно планувати взагалі, не кажучи вже про розвиток або фінансовий успіх компанії, але моє завдання зробити все, щоб зберегти справу та робочі місця для наших співробітників.
І так думали багато власників, з якими я спілкувалася. У рамках соціальної відповідальності бізнесу паралельно з'явилися ще інші активності закордонних компаній у рамках підтримки України – гуманітарна та соціальна допомога для людей, які змушені були виїхати з України.
По-третє, багато закордонних компаній навіть не замислювалися виходити з України, оскільки факт, що вони залишаються, став маніфестом того, що вони цілком підтримують Україну. Те, що закордонний бізнес залишився, це переконливий доказ солідарності з українцями та українською економікою, це доказ віри у нашу спільну перемогу та перспективу.
Протягом цього року ми всі встигли зрозуміти, що беремо участь не в спринті, а в марафоні. Довелося усвідомити це побіжно, але те, що я бачу насправді, – ніхто із закордонних корпорацій не готовий здаватися. Багато хто сповідує принцип Цицерона: зроби, якщо можеш.
Підтвердженням цьому є той факт, що уже понад 1750 польських компаній зголосилися взяти участь у відбудові України.
- Кабмін-шатл: змінилися крісла, але не пілоти Дана Ярова 17:12
- HR-документообіг: коли кожна хвилина – це репутація Олександр Вернигора 16:52
- ЗЕД і валютний контроль у 2025 році: що варто знати бізнесу Юлія Мороз 15:05
- Виклики і успіхи у врегулюванні авіаційних страхових спорів Сергій Дзіс 14:32
- Що означає URC2025 у Римі для енергетики України та ЄС: підсумки та аналітика Ростислав Никітенко 11:11
- Молдавський експеримент: коли іноземні експерти замінюють народний суверенітет Юрій Григоренко 10:19
- Заметки по итогам Римской конференции: вопросы возрождения Украины Вільям Задорський вчора о 18:59
- Что меняется в отсрочке для преподавателей: разбор законопроекта №13193 Віра Тарасенко вчора о 15:30
- Що означає історичне рішення ЄСПЛ у справі "Україна та Нідерланди проти росії" Юлія Овчинникова 12.07.2025 20:59
- Пенсійна рулетка Андрій Павловський 11.07.2025 19:35
- Чому у відпустках приймають рішення про звільнення? Ольга Малахова 11.07.2025 17:10
- Made in Vietnam, approved in Kyiv: схема по-новому Дана Ярова 11.07.2025 17:02
- Час розблокувати будівництво нових об'єктів та залучення інвестицій в громадах Лариса Білозір 10.07.2025 20:41
- Заповіт у Дубаї: нові можливості для українців у DIFC Courts Олена Широкова 10.07.2025 15:45
- Конфлікти у бізнесі: як перетворити загрозу на джерело зростання Олександр Скнар 10.07.2025 14:36
-
Американці отримали контроль над одним з найбільших зернових терміналів в Одесі
Бізнес 16732
-
50 000 грн при народженні та 7000 грн щомісяця: уряд схвалив нову підтримку родин з дітьми
Фінанси 8611
-
Як почати день так, щоб усе встигати: робоча формула перших 30 хвилин
Життя 6367
-
У медзакладах Києва відбулися обшуки: БЕБ розслідує махінації з eHealth – фото
Бізнес 4962
-
Бути собою чи грати на публіку: чи варто ділитися своєю вразливістю в Instagram
Життя 3159