Soft Reboot влади. Топ-10 трендів виборів-2019

Українці запустили процес обнуління політики, і оновленій владі доведеться дотримуватися нових трендів.

Сьомі вибори президента України показують високий градус запиту людей до змін. Це чітко продемонструвала несподівано висока явка та розстановка сил після першого туру. У президентських перегонах сформувались неочікувані тренди, які викристалізували як штаби кандидатів, так і самі українці.

1. Голосування як мирна революція.

Це ключовий тренд цих виборів. У 2019 році українці йдуть на дільниці не ставити галочку чи хрестик за кандидата, а натискати кнопку Reboot для обнуління влади. Свідомо або несвідомо. Протестні настрої, сформовані на кухнях через гальмування реформ та повільне зростання соціального рівня, вилилися у “тиху революцію”. Жодної конкретики, лише “за все хороше, проти всього поганого”, “за нове, проти старого”. Але саме це відчуття “проти” відірвало українців від телевізорів, витягло з пікніків у теплий весняний день і забезпечило неочікувано високу явку в першому турі.

2. Відсутність запиту на передвиборчі програми.

Чимало кандидатів до останнього тягнули з оприлюдненням передвиборчих програм або видавали розмиті обіцянки за конкретні плани. Журналісти, за звичкою, намагалися дорікати їм. Однак суспільного запиту на чіткі передвиборчі програми не з’явилося. Тому кандидати увійшли у 31 березня лише з голими лозунгами, задекларованими на біл-бордах і у рекламних роликах. Адже вони повністю задовольняли запит “за все хороше, проти всього поганого”, без зайвих слів.

3. Вибір серцем, а не розумом.

Українці голосують не за майбутнього топ-політика країни, а за персону, якій найбільше симпатизують. Емоційна прив’язка до кандидата чи його неприйняття стало ключовим принципом голосування. Вибори-2019 – це не протистояння програм, ідей, курсів. Це битва віртуальних образів, які зійшли з комп’ютерних і телевізійних екранів у бюлетні.

4. Непередбачуваність лідерства.

Жоден експерт не міг зі 100% впевненістю передбачити розстановку сил після першого туру. Володимир Зеленський увірвався у виборчі перегони всього за 3 місяці до голосування, перевернувши з ніг на голову всі стратегії ключових гравців. Жоден із них не розглядав Зеленського як реальну політичну загрозу, не готував проти нього антиконкурентні кампанії. Досвідчені політики вели звичний «міжсобойчик» за президентське крісло, і не були готові, що всі карти будуть перетасовані.

Темною конячкою виявився мало відомий і непублічний Ігор Смешко, кандидат, створений телеведучим Гордоном, 112 каналом і чисельними ботами. Він зібрав понад мільйон голосів і неочікувано посів 6 місце, обійшовши лідера Радикальної партії Олега Ляшка та представника «ахметівської» частини «Опозиційного блоку» Олександра Вілкула.

5. Омолодження електорату.

У перемогу Зеленського в першому турі мало хто вірив. Мовляв, високий рейтинг у соцопитуваннях йому створила молодь, а молодь на вибори не ходить. Прогнози не справдилися. Ці президентські вибори мобілізували на 40% більше електорату 16-30 років, ніж у 2014. Зеленський не просто відтягнув частину молоді в інших кандидатів, він привів свою. За нього проголосував кожен другий українець до 30 років. Адже ці вибори для них стали не просто зрозумілим, але й фановим процесом.

6. Диджиталізація кампаній.

Інтернет став одним із ключових майданчиків, на яких розгорнулася агітація. Під нього заточені повноцінні диджитал-кампанії кандидатів. Команда Порошенка активно працювала з лідерами думок, Тимошенко – робила акцент на різноманітному відео і графічному контенті, Садового - говорила з молодіжною аудиторією її мовою, Зеленського – спілкувалася з електоратом через короткі відео в Instagram. Важливою стала роль ботів, які, зокрема, зробили ім’я Смешка впізнаваним. Простежується чітка тенденція: ті, хто був активним соцмережах, посів лідерські позиції за результатами голосування 31 березня. 

7. Посилення інтернет-реклами.

Реклама у мережі посилила роль інтернет-контенту. Попри складнощі з розміщенням політичної реклами в Україні, які створив Facebook напередодні виборів, усі штаби швидко знайшли вихід із ситуації та не збавили обертів. Розумно використовується таргетинг за віком, географією, соціальним статусом, уподобаннями. Більш того, відбувається часткова персоналізація звернень, наприклад, з таргетингом суто на сумських або черкаських студентів. Точковість та адресність повідомлень підвищила цінність і результативність диджитал-кампаній.

8. Моментальний зворотній зв'язок.

Соцмережі перетворили передвиборчі перегони у справжній марафон. Особливо помітним це стало після другого туру, коли два кандидати зосередилися один на одному. Мільйони переглядів відео за декілька годин, оперативні відповіді та діалоги. Це кампанія швидких рішень.

Електорат також відчув, що знаходиться на прямому зв’язку із кандидатами. Люди швидко отримують відповіді від штабів на свої коментарі у Facebook та Instagram і питання у Telegram, мають можливість поспілкуватися із волонтерами у чатах і телефоном. Політичний діалог перемістився у площину соціальних медіа, які створили ілюзію, що віртуальний кандидат - цілком реальний.

9. Рекордний вплив телебачення.

Цього року телевізор посів особливе місце у передвиборчих перегонах. Майже кожен із лідерів має власні, “кишенькові” медіа, які використовує для антиконкурентної боротьби. Телеканали стали не просто агітаційними майданчиками, вони допомогли у формуванні образа віртуального кандидата і перенесенні його у реальний світ. Крім того, посилились технології “медіакіллерства”, що увійшли у більшість медіа-кампаній як інструмент, що допомагає “вбити” рейтинги опонентів.  

10. Перемога креативу.

Стандартні технології більше не працюють. Перемагає креатив, який стає вірусним. Закостенілі політтехнологи хапаються за голову, ламають звички, швидко перебудовують стратегії, вчаться бути гнучкими та мобільними. Адже сьогоднішній українець перенасичений інформаційним змістом і чекає, що його вразять формою. Спрацьовують ті інструменти, в яких знайдено баланс між технологіями і креативом.

Натиснувши кнопку Reboot на цих виборах, країна запустила інсталяцію системи політичного постмодернізму. Всім, хто працюватиме в ній, доведеться виписувати нову парадигму влади, дотримуючись нових трендів і запитів. Щоправда, на старих технологічних засадах. Тому результат може бути несподіваним.