У кожного є план, поки не пропустить прямий в голову. Майкл Тайсон
Дослідження висновку експерта у суді це свого роду шлюб під тиском обставин (shortgunmarriage), обидві сторони зобов’язані притримуватись імперативів один одного а отже, навряд чи можуть проявитись у всій своїй красі. Так дотепно описав ситуацію Девід Гудстайн, фізик-теоретик у статті «Про наукове пізнання» (How Science Works) для Довідника з наукових експертиз (Reference Manual on Scientific Evidence), що видається Федеральним судовим центром (Federal Judicial Centre) – науково-дослідний центр при Раді Суддів США). Видання такого довідника на 1000 сторінок уже підтверджує як важливість експертиз у сучасних судових процесах, так і відображує розуміння судовою адміністрацією важливого питання необхідності базових знань суддів у цій сфері – від теорії вибухів до обрахування матеріального збитку.
У кримінальному процесі існує тріада неповноцінності доказів – неналежність, недостовірність, недопустимість. Недопустимість доказів та неможливість їх використання – доволі популярне питання і на слуху. Певним чином тому, що є нормативне визначення недопустимості і її наслідки недопустимості прямо зафіксовані в Конституції, Європейській конвенції з прав людини та дякуючи практиці правозастосування Європейського суду з прав людини у цьому питанні. Не все так райдужно, але недопустимість доказів, зібраних всупереч закону більш менш зрозуміла навіть для пересічного громадянина. Ті самі загальні підходи стосуються і недопустимості висновку експерта як доказу – всупереч закону, процедурі і т.п. Що робити як всі дії процесуально «вилизані» і залишається власне експертиза? Нічого не залишається як досліджувати питання достовірності.
Достовірність та й із застосуванням спеціальних знань – тонше тонкого льоду. Крім того, інтриги додає основний інструмент оцінки висновків – допит експерта, а точніше – перехресний допит.
Джон Вігмор (John Wigmor), відомий американський процесуаліст і корифей в галузі доказового права відзначив «Перехресний допит це визначний юридичний інструмент усіх часів для пошуку істини». Вігмор відмітив також і зворотній бік перехресного допиту - ви можете все робити з багнетом, на багнеті не можна тільки сидіти. Юрист повинен бути настільки вправним у використанні перехресного допиту аби не поранити себе.
Таким чином маємо об’єкт, мету і інструмент встановлення недостовірності висновку експерта як доказу. Слід зазначити, що достовірність власне самого дослідження експерта не означає достовірності висновку як доказу – використання невірних чи недостатніх даних, невірний вибір методики і ії застосування може сам по собі давати вірний гіпотетичний результат, однак загалом бути недостовірним доказ азом. Приміром не відповідати фактам справи, досліджувати яблуко а не апельсин.
Отже, що ми маємо? Жахливий коктейль – оцінка достовірності висновку експерта як доказу із застосуванням спеціальних знань під час перехресного допиту експерта. Тобто, захисник повинен володіти достатніми науковими/спеціальними знаннями предмету експертиз та навичками перехресного допиту. Щодо останнього – інструмент для нас «новий», у тому смислі що на наших теренах практично не використовувався з подій 1917 року.
Як навчитися йому – то окрема розмова і, наскільки знаю, вже є предметом дослідження колег. Але… що радять зарубіжні колеги? Відвідувати максимально засідання і спостерігати як працюють колеги. То добре, але не в наших умовах – відсутність достатньої практики не дозволяє скористатись цією порадою. Залишається – читати класиків доказового права і самотужки здобувати навиків на практиці. Друге питання – спеціальні знання. Адвокат має оволодіти як мінімум базовими знаннями по предмету дослідження. Захисник може осилити як мінімум 68-годинний курс «Експертна оцінка 12.4 – оцінка літальних засобів» по якій готуються експерти. Звісно, вони мають базові академічні знання з економіки.
Однак, спеціальні знання - це вимога часу. Свій експерт-консультант ніяк не допоможе під час перехресного допиту, якщо захисник не знає предмет у достатній мірі. Так, в одній справі адвокат (не наш правда ;) потратив 100 годин лиш на вивчення обрахування збитків у певній галузі економіки (політичні, економічні, технічні фактори функціонування певного ринку і т.п.). Певно тому, у західних колег і існує спеціалізація.
Важливим є володіння понятійним апаратом формальної логіки та наукового пізнання.
Візьму приклад з попереднього допису для ілюстрації.
В кримінальній справі експерт-товарознавець відповів на питання слідчого яка ринкова вартість металобрухту з подальшим обчисленням збитку шляхом віднімання від встановленої вартості ціни договору, що і лягло в основу обвинувачення посадової особи у розтраті майна шляхом заниження ціни продажу металобрухту. Однак висновок ніяк не узгоджується з іншими матеріалами справи, а саме – предметом договору була утилізація промислового обладнання (портового крану), а відтак у ціну договору входила вартість демонтажу, порізки обладнання, завантаження та доставка на пункт прийому брухту.
Саме початкове питання – яка вартість містить дихотомію та навряд чи потребує спеціальних знань по суті. Нормативне визначення вартості і її принципів якось не суміщається з металобрухтом. Але то вторично. В чому все-таки початкова помилка. Вона у питанні слідчого. Невірне питання? Форма питання рекомендована відповідною інструкцією Мінюсту – буде відповідь.
Наукове пізнання явищ починається з формулювання гіпотези з наступним її доказом. У самому питанні сформована гіпотеза слідства, яка не відповідає фактичним обставинам справи, а саме – слідство прийняло за факт (припущення факту), що предметом договору був металобрухт. Однак, у матеріалах справи мова йдеться про утилізацію крану, а отже стояло питання ліквідаційної вартості обладнання - що дорівнює вартості реалізації складових частин, придатних до реалізації мінус витрати на демонтаж, транспортування тощо.
Приклад того, як вірна відповідь на поставлене питання може бути не тотожня достовірності висновку як доказу, оскільки побудована на хибних припущеннях та не узгоджується з іншими матеріалами справи.
Нагадаю, що по справі був виправдовувальний вирок, але після трьох інстанцій та з мотивів недопустимості висновку внаслідок порушень процессуального порядку проведення. А якщо наступний раз все зроблять чисто?
