Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
06.07.2016 10:42

Пам'ятки архітектури залишаться лише в пам’яті?

Адвокат , керівник Адвокатського бюро "Титикало та партнери", Депутат Київської обласної ради, голова постійної комісії з питань регламенту, депутатської діяльності, законності, правопорядку, взаємодії з правоохоронними органами та запобігання корупції

Архітектурні ансамблі Києва, фасади його історичних будівель завжди були візитною карточкою столиці. Однак, ненаситні чиновники заради покращення власних житлових умов готові залишити пам’ятку архітектури лише в пам’яті нащадків її власників.

Архітектурні ансамблі Києва, фасади його історичних будівель завжди буливізитною карточкою столиці. Однак, ненаситні чиновники заради покращеннявласних житлових умов готові залишити пам’ятку архітектури лише в пам’ятінащадків її  власників.

Зухвалість можновладців зумовила проактивну позицію АБ “Титикало тапартнери”, адвокати якого захистили інтереси нащадка стародавнього козацькогороду – Людмилу Мирович, визнавши в суді протиправним рішення Міністерствакультури України щодо виключення будиноку її предка - ВасиляМировича з Державного реєстру пам’яток.

 

Трохи історії пропам'ятку архітектури та про рід Мировичів.

Мировичі — українськийкозацько-старшинський рід на Переяславщині у 17-18 століттях.

Мирович Федір Іванович(*? — †1758) — український військовий і державний діяч, сподвижник гетьманівІвана Мазепи і Пилипа Орлика; Генеральний бунчужний (1707-1710); Генеральний осавул(1710-1711). Один із лідерів української державної еміграції у 18 столітті.

Після еміграціїГенерального бунчужного Федора Мировича всі його маєтності в Україні буликонфісковані московською владою. Його мати, Пелагея Захарівна, брат Іван таінші члени родини Федора Мировича, були депортовані до Москви, а 1716 р. засланідо Тобольська, на Сибір. Дозволено було повернутись в Україну 1745 р. Його сини— Яків і Петро - відправленні у Петербург. За намагання контактувати з батькомбули 1732 році заслані на Сибір. З 1742 р. перебували на московській військовійслужбі.

В липні 1764 року ВасильЯкович Мирович (*1740 — †15 вересня 1764), будучи офіцером караульної команди вШліссельбурзькій фортеці, намагався здійснити палацовий переворот з метоюскинення з престолу Катерини ІІ і проголошення імператором Івана VI Антоновича.Спроба перевороту, можливо, була викликана прагненням Мировича, посадивши напрестол Івана VI, який знаходився в ув'язненні в фортеці, добитися розширенняполітичної автономії України. В ніч з 4 на 5 липня 1764 року група солдатів начолі з Мировичем захопила фортецю. Однак у цей час Іван VI, відповідно доінструкції Катерини II вже був убитий офіцерами внутрішньої стражі.

Мировича заарештували іза вироком Сенату 15 вересня 1764 стратили у Петербурзі.

Да?чний буди?нокМиро?вича — втрачена пам'ятка, яка знаходилась на вулиці Львівській, 15 уСвятошинському районі Києва посеред реліктового лісу зі столітніми дубами тасоснами. Споруджений в кінці XIX — на початку XX століття будинок був одним знайкраще збережених зразків дачної архітектури Святошина.

Будинок був спорудженийу кінці XIX — на початку XX століття на ділянці № 23 по вулиці Пушкінській, 252(нині Львівська, 15), на той час садиба належала О. Васильєвій. Перед Першоюсвітовою війною власником будинку був В. Мирович — представник старовинногокозацького роду Мировичів — нащадків Полуботків.

1.jpg


2.jpg


У цій справі керуючий партнер АБ «Титикало та партнери» адвокат Титикало Роман та інші адвокати бюро  пройшли всі три інстанції:суд першої, апеляційної та касаційної інстанцій, де принципово та беззастережновідстоювали засади справедливості та законності.


Ситуація була цікавою тим, що Міністерство культури спірним наказом № 604від 4 липня 2013 року вирішило, що об’єктархітектури не підлягає включенню до Державного реєстру пам’яток, хоча до цьогов 2008 році пам’ятка вже була включена до реєстру та їй було присвоєноохоронний номер.


23.12.2015 р. Окружний адміністративний суд м Києва задовольнив позов, алеГоловне управління розвідки Міністерства оборони України, яке виступало на боцітретьої особи, подало апеляційну скаргу.


Апеляційний Суд, як і суд першої  інстанції, зазначив, що Міністерством культурибула порушена процедура виключення об’єкту культурної спадщини з Державногореєстру нерухомих пам’яток України, оскільки на час прийняття спірного наказу Дачнийбудинок Мировича вже був занесений до цього Реєстру, а отже, його виключенняможливе виключно з підстав визначених статтею 15 Закону України «Про охорону культурноїспадщини», наявність яких Відповідачем доведено не було.


Тобто, Суди дійшли до логічного висновку, що вирішення питання про визнання об’єкта таким, що підлягає абовизнання його таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомихпам’яток України, можливе лише до моменту включення такого об’єкта доназваного Реєстру виходячи з його відповідності встановленим критеріям, а длявиключення інформації про цей об’єкт існують зовсім інші підстави.


Апеляційний суд вдало підмітив, що Позивач, як громадянин України, не позбавлений права відстоювати власнісоціально-культурні права, гарантовані Конституцією та законами України, якщовважає, що їх порушено в тому числі рішенням, дією або бездіяльністю суб’єктавладних повноважень».


Попри відсутність середджерел українського права судових прецедентів, таке рішення не може не тішити,адже судова практика у справах, що стосуються пам’яток архітектури пішлашляхом надання можливості звернення із захистом порушених  соціально-культурних прав фактично всімгромадянам України. Такий випадок є юридичнопрогресивним і неймовірно актуальним!


Не можливо не зазначити, що за період 2011–2015 рр. кількість пам’яток, щоперебуває під охороною держави, зменшилася в кілька десятків разів. Врешті таканедолуга політика в цій сфері може призвести до катастрофічних наслідків –втрати значної частини національного надбання.


Управління Міноборони, яке планувало збудувати на місці архітектурноїпам’ятки багатоповерховий житловий будинок, не погодилось із рішеннями суддівпопередніх інстанцій і звернулось до Вищого адміністративного суду України зметою перегляду вищезазначених рішень.


09 червня 2016 року ВАСУ прийняв остаточне рішення, яким відхиливкасаційну скаргу, а логічні і правильні рішення Окружного та Апеляційногоадміністративного суду залишив у силі.


Отож, пані та панове, справедливість є, і за неї варто боротись!

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net