Перемир’я, що породило війну

Нині стало очевидно, що коаліційна більшість упарламенті, яка мала засвідчити єдність проєвропейських політичних сил,виявилася відверто штучним кон’юнктурним утворенням, вимушено консолідованимпутінською агресією в Криму і на Донбасі. З настанням відносного перемир’я нафронті військовому, майже відразу почалася внутрішня війна на фронтіполітичному.

Ще кілька місяців тому політики різних таборів в унісонговорили, що саме російська інтервенція загрожує існуванню української державності.Проте сьогодні здається, що виключно завдяки війні на Сході країна і залишаласьєдиною. Виявляється, зовнішні вороги були не такими страшними, як внутрішніполітичні амбіції.

На словах всім було зрозуміло, що спокій на лініїзіткнення слід використати для зміцнення держави. Але на ділі дорогоцінний часкожна політична сила витратила на укріплення або покращення своїх позицій усистемі влади. З часів Майдану і початку російської агресії політичний процес вУкраїні проходив лише під впливом бойових дій і воєнної антипутінськоїриторики, і як тільки ця проблема відійшла на другий план, вітчизняний політикумпоказав себе в усій красі. З’ясувалося, що мало кого цікавлять реформи чиєвроінтеграція, натомість пріоритетом для кожного є розширення сфер впливу вкраїні.

Одні політики цинічно грають на патріотичних почуттяхгромадян, інші використовують суто популістські гасла на фоні помилок уряду,треті підігрівають радикальні настрої в суспільстві через нібито зрадунаціональних інтересів владою. При цьому ніхто не збирається об’єднуватисязаради вирішення спільних проблем доти, доки кожному не буде гарантованаконкретна вигода від об’єднання.

Якщо бодай позірно проаналізувати можливі наслідки відреалізації тих вимог, на яких спекулюють багато політиків, то стане очевидно,що всі ці лозунги і пропозиції є банальними політтехнологіями для підвищеннярейтингів, а не реальними і необхідними програмами дій з відновлення країни.

Після встановлення перемир’я на Донбасі більшість лідерівгромадської думки почали говорити про поразку Путіна в Україні. Але припиненнябойових дій відкрило справжню скриньку Пандори – український політичний процес,змістом якого є війна олігархів та їх партій за владу. Тепер Кремлю не требанадсилати до України армію, достатньо просто спостерігати, як вітчизняні «патріоти»самотужки руйнують і без того слабку державність.