Пастка "швидких кіловат": Чому 10 ГВт розподіленої генерації можуть залишитися на папері

Мережі, прайс-кепи та комплаєнс. Чому ваша станція може не окупитися.

Останні півроку український бізнес живе в стані "енергетичної золотої лихоманки". Гасло "Купуй когенераційну установку - ставай енергонезалежним" звучить з кожної праски. Заявлені державою плани побудувати 1 ГВт (а в перспективі 10 ГВт) розподіленої генерації сприймаються як сигнал до негайної дії.

І бізнес діє. Контрактуються газопоршневі двигуни (Gas Peakers), резервуються слоти на заводах у Німеччині та США, шукаються майданчики.

Але як Strategic Counsel, який супроводжує вхід іноземного капіталу в український енергосектор, я бачу небезпечну тенденцію. Інвестори масово плутають два поняття: купівлю обладнання та створення енергетичного активу. Купити "залізо" - це 30% успіху. Решта 70% - це те, де "ховаються дияволи", здатні перетворити вашу інвестицію на пасив.

Давайте розберемо три головні міфи "швидких кіловат", про які зазвичай мовчать у рекламних буклетах виробників обладнання.

Міф №1: "Привеземо, підключимо - і все працює"

У реальності логістика - це найменша з ваших проблем. Головний бар'єр - це grid connection (приєднання до мережі). Українська енергосистема проєктувалася під гігантські атомні та вугільні станції, а не під тисячі дрібних джерел.

Ви можете привезти новітню установку Jenbacher чи Caterpillar, але з'ясувати, що на вашій підстанції немає вільної потужності для видачі електроенергії в мережу. Або отримання Технічних умов (ТУ) вимагатиме реконструкції мереж обленерго, вартість якої перевищить вартість самої станції. Реальність: Без попереднього Energy Feasibility Study (енергетичного аудиту точки приєднання) купівля обладнання - це лотерея.

Міф №2: "Газ завжди буде вигіднішим за мережу"

Бізнес-модель більшості проєктів розподіленої генерації будується на простій математиці: різниця між ціною газу та ціною електроенергії (так званий Spark Spread). Поки в Україні діють прайс-кепи (обмеження цін) на ринку електроенергії, а ціна газу коливається, ваша маржинальність не гарантована.

Що станеться, якщо ціна на газ у Європі підскочить, а регулятор в Україні не підніме прайс-кепи? Ваша станція почне генерувати збитки з кожною годиною роботи. Професійні гравці не розраховують на "сприятливий ринок". Вони хеджують ризики, укладають довгострокові PPA (Power Purchase Agreements) та розраховують моделі для найгірших сценаріїв.

Міф №3: "Захід нам допоможе грошима"

Так, міжнародні донори (EBRD, IFC, USAID) декларують підтримку децентралізації. Але є нюанс: Bankability(банківська придатність) проєкту. Західний банк не дасть кредит під "чесне слово" чи під заставу самої станції в країні, де йде війна. Їм потрібна прозора корпоративна структура, зрозумілий бенефіціар (відсутність "сірих" схем), дотримання екологічних стандартів (ESG) та страхування воєнних ризиків.

Більшість українських проєктів розбиваються саме об скелі комплаєнсу. Ви не можете отримати страховку DFC або MIGA, якщо ваша земля оформлена "схематозно", а компанія-оператор створена вчора.

Стратегія виживання: Від "купівлі генератора" до "Energy Development"

Децентралізація - це неминуче майбутнє України. Ми дійсно переходимо від радянської моделі до європейської Smart Grid. І ті, хто зайдуть у цей ринок правильно, отримають ROI (повернення інвестицій), якому позаздрять трейдери на Волл-стріт.

Але для цього потрібно змінити підхід:

1. Legal First, Metal Second. Спочатку аудит землі, отримання ТУ та структурування SPV (Special Purpose Vehicle), і лише потім — передплата за обладнання.

2. Compliance як актив. Прозора структура - це ваш квиток до дешевих грошей та страхування від воєнних ризиків.

3. Гнучкість. Будуйте не просто "газову трубу", а систему, яка в майбутньому зможе працювати в балансуючому ринку або використовувати біометан/водень.

Час "швидких рішень" минув. Настав час професійних стратегій.