Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
06.03.2020 08:33

Правове регулювання міжнародної торгівлі для компаній-нерезидентів в Україні

Залучення компаній-нерезидентів до економіки України є досить важливим елементом побудови розвиненої та конкурентоспроможної держави.

В умовах світового економічного співробітництва наявність іноземного елементу в секторі економіки будь-якої держави позитивно впливає як на внутрішній, так і на світовий ринки.  Залучення компаній-нерезидентів до економіки України є досить важливим елементом побудови розвиненої та конкурентоспроможної держави. 

З метою відображення реальної картини бізнес-клімату для нерезидентів в Україні з 2008 р. існує такий показник, як Індекс інвестиційної привабливості України (Індекс) за версією топ-менеджерів членських компаній Європейської Бізнес Асоціації. Це показник, що вимірюється кожні півроку та складається з трьох критеріїв:

- оцінка сучасних економічних показників країни;

- оцінка інвесторами попереднього періоду; 

- прогнози на майбутнє. 

Відповідно до офіційних даних Європейської Бізнес Асоціації, за друге півріччя 2018 р. Індекс інвестиційної привабливості в Україні склав 3,1 з можливих 5 балів – даний показник вважається нейтральним. Проте, досліджуючи Індекс в динаміці, можна спостерігати його постійне зростання, що свідчить про лояльні умови бізнес-клімату в Україні, зокрема, і для компаній-нерезидентів.

Досліджуючи питання міжнародної торгівлі в Україні, доцільним буде зазначити, що Україна у 2008 р. вступила до Світової організації торгівлі – першої універсальної міжнародної організації економічного характеру, що є багатосторонньою торговельною системою, створеною для сприяння економічному розвитку держав-членів. На сьогодні СОТ - єдина міжнародна організація, яка встановлює глобальні правила торгівлі. На 164 її члени припадає понад 98% світової торгівлі. 

Як країна-учасниця, Україна здійснює контроль цін та враховує інтереси інших членів даної організації, що активно займаються експортом. Відповідно до положень СОТ, Україна внесла зміни до національного законодавства, а також зобов’язалася слідувати міжнародним, а не державним стандартам товарів, що позитивно сказалося на якості експортної продукції. Також, важливим моментом для нерезидентів є те, що від фізичних осіб і компаній, що бажають здійснювати експорт або імпорт, не вимагається фізична присутність або наявність інвестицій в Україні. Внутрішні податки на товари, імпортовані країнами – членами СОТ, встановлюються на недискримінаційній основі, а податкові збори за експортовані послуги Україна встановлює відповідно до норм СОТ і надає відповідну інформацію членам СОТ на вимогу. 

В листопаді 2017 року, за підтримки та консультування експертів Офісу з просування експорту СОТ, українська компанія вперше виграла тендер на держзакупівлі в ЄС. Завдяки цим основним крокам, Україна створила найбільш сприятливі та конкурентоспроможні умови на своєму ринку для компаній-нерезидентів.

Правове регулювання міжнародної торгівлі для компаній-нерезидентів в Україні

Проаналізувавши нормативно-правову базу, що створена з метою регулювання правовідносин між компаніями-нерезидентами та українськими компаніями, можна виділити ряд законів,  що містять як загальні так і більш конкретні положення. Основним у цій сфері є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», що регулює, зокрема і міжнародну торгівлю в Україні. 

Так, ст. 5 даного закону містить наступні положення: «Іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України. Акредитацію філій і представництв іноземних банків здійснює Національний банк України відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність". Реєстрацію представництв інших іноземних суб'єктів господарської діяльності здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку». 

Більш специфічні положення по окремим галузям економічної діяльності компаній-нерезидентів в Україні містяться в Законі України «Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення посередницької діяльності на території України з укладання договорів страхування зі страховиками-нерезидентами», Законі України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» тощо.

Порядок реєстрації представництва компанії-нерезидента на території України

Відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», реєстрація представництва іноземного суб'єкта господарської діяльності на території України здійснюється протягом 60 днів з моменту подання до Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України наступних документів:

- заява з проханням про реєстрацію представництва, яка складається у довільній формі;

- виписка з торговельного (банківського) реєстру країни, де іноземний суб'єкт господарської діяльності має офіційно зареєстровану контору;

- довідка від банківської установи, в якій офіційно відкрито рахунок нерезидента;

- довіреність на здійснення представницьких функцій, оформлена згідно з законом країни, де офіційно зареєстровано контору іноземного суб'єкта господарської діяльності.

При цьому, всі документи повинні бути належним чином оформлені, нотаріально засвідчені за місцем їх видачі і легалізовані в консульських установах, які представляють Україну, якщо міжнародними договорами України не передбачено інше.

За реєстрацію стягується плата, обсяг якої встановлено Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації  представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, обсяг державного збору за реєстрацію складає 2500 доларів США.

За результатами розгляду заяви про реєстрацію представництва, видається відповідне Свідоцтво про реєстрацію, номер та дані якого вносяться до єдиного Реєстру представництв, що ведеться Міністерством зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України. 

При зміні назви, юридичного статусу, юридичної адреси чи оголошення іноземного суб'єкта господарської діяльності неплатоспроможним або банкрутом його представництво на території України зобов'язане повідомити про це у семиденний строк центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Ризики при укладанні зовнішньоекономічних договорів 

Характерною особливістю економічних відносин між компаніями-нерезидентами та українськими компаніями при здійсненні зовнішньої торгівлі, є укладання зовнішньоекономічного договору. Ця процедура є дуже відповідальною і має ряд певних ризиків. Проаналізувавши роботи юристів-практиків, можна виділити наступні складності в процесі укладання зовнішньоекономічних договорів.

1. Істотні положення договору. Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу істотними умовами є предмет, ціна та строк дії договору. Зовнішньоекономічний контракт має містити чітке зазначення цих умов, з урахуванням виду та специфіки контракту.  Так, наприклад, Конвенція ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» у ст. 19, розширює спектр істотних умов для подібних контрактів, установивши, що «додаткові чи відмінні умови щодо вартості, платежу, якості й кількості товару, місця й строку поставки, обсягу відповідальності однієї зі сторін перед іншою або вирішення спорів вважаються такими, що істотно змінюють умови оферти».

2. Розбіжність у перекладі. Зовнішньоекономічний договір є двомовним договором, а тому велику увагу треба приділити точному перекладу умов документу для обох сторін для уникнення неправильного трактування термінів та специфічних особливостей договору. Для мінімізації цього ризику, в договорі зазначають пріоритетний переклад, до якого звертаються у разі виникнення розбіжностей.

3. Визначення країни застосовного права й арбітражне застереження. Наявність іноземного елементу значно ускладнює порядок вирішення спорів у разі порушення прав сторони в зовнішньоекономічному договорі. Для спрощення цієї процедури в договорі доцільно зазначити, до законодавства якої країни звертатимуться сторони для вирішення спору. 

Також, сторони можуть укласти арбітражну угоду, де міститимуться положення щодо країни, установи (арбітражного суду або торгово-промислової палати), де розглядатимуться спори між учасниками договору.

4. Визначення моменту переходу права власності на товар і переходу ризиків утрати та пошкодження товару. Для усунення проблем, що можуть виникнути через відмінності в торговельних порядках та правових системах різних країн в 1936 р. було розроблено міжнародні правила тлумачення торговельних термінів - Інкотермс. Це перелік уніфікованих найчастіше вживаних торговельних термінів із їх офіційним тлумаченням. Тобто, при укладанні зовнішньоекономічного контракту достатньо вказати позначення конкретних положень з тексту Інкотермс, найчастіше щодо моменту переходу ризику випадкової втрати або пошкодження товару. 

На сьогоднішній день існує декілька редакцій Інкотермс і нова редакція не відміняє попередню, тож доцільним буде вказати в контракті, на яку редакцію посилаються сторони.

5. Визначення ризиків непереборної сили (форс-мажор). Визначення форс-мажорних обставин зазвичай відносять до норм законодавства країни, право якої застосовується в контракті. Але, законодавства різних країн містять різні переліки цих обставин, а, наприклад, англійське статутне право взагалі не містить таких положень. Тож, для мінімізації ризиків, сторони мають прописувати перелік форс-мажорних обставин в контракті.

При врахуванні всіх вище зазначених ризиків та шляхів їх мінімізації процес укладання зовнішньоекономічного договору для сторін-учасників значно спрощується, а тому стає більш доступним як для український компаній, так і для нерезидентів.

Особливості податкового та валютного регулювання міжнародної торгівлі в Україні

При побудові відносин міжнародної торгівлі з компаніями-нерезидентами в Україні слід також враховувати особливості податкового законодавства та валютного регулювання.  Основними аспектами оподаткування зовнішньоекономічних операцій, є: податок на прибуток, податок з доходів нерезидентів, податок на додану вартість (далі – ПДВ), особливості трансфертного ціноутворення (далі – ТЦ) та валютного регулювання. 

Трансфертне ціноутворення.

Це система встановлення відмінних від ринкових цін на фінансові операції для визначеного кола суб’єктів. Характерною особливістю є принцип «витягнутої руки» - учасник контрольованих фінансових операцій сам визначає обсяг прибутку, що підлягає оподаткуванню. Норми трансфертного ціноутворення стосуються лише тих суб’єктів, що відповідають визначеним законодавством критеріям. 

Для нерезидентів: пов’язані особи-нерезиденти або комісіонери-нерезиденти; резиденти «низькоподаткових» юрисдикцій (відповідно до переліку, що встановлений Кабінетом Міністрів України) або нерезиденти з організаційно-правовими формами за Переліком КМУ.

Фінансові критерії: річний дохід української компанії перевищує 150 млн. грн. за відповідний звітний рік та обсяг таких господарських операцій з кожним контрагентом перевищує 10 млн. грн. за відповідний звітний рік. 

Якщо компанія відповідає всім вище зазначеним критеріям, то її операції вважаються контрольованими для трансфертного ціноутворення в Україні. Такі платники податків щорічно повинні подавати звіт про контрольовані операції та готувати документацію з ТЦ, що підтверджуватиме відповідність умов контрольованих операцій принципу «витягнутої руки».

Податок на прибуток.

Об’єктом даного податку є прибуток, джерело походження якого знаходиться як в Україні, так і за її межами. Він вираховується як різниця між результатом фінансової звітності підприємства до оподаткування, та положеннями Податкового кодексу України. 

У зовнішньоекономічній сфері Кодекс окремо визначає податкову різницю за операціями з імпорту товарів (робіт, послуг). Фінансовий результат до оподаткування потрібно збільшити на 30% від суми вартості товарів (робіт, послуг), імпортованих у резидентів «низькоподаткових» юрисдикцій та нерезидентів з організаційно-правових форм за Переліком КМУ, в рамках норм трансфертного ціноутворення.

Податок з доходів нерезидентів.

Відповідно до Податкового кодексу України, виплачуючи дохід нерезидентам, джерело походження якого знаходиться в Україні, українська компанія повинна сплатити 15%  податку з доходів нерезидентів. При цьому, за загальним правилом, даний податок не сплачується у разі придбання у нерезидентів товарів, робіт або послуг.  

В рамках цього податку є декілька особливостей. У разі придбання послуг, передбачених п. 141.4.1. ст. 141 ПКУ (наприклад, оренда рухомого майна, фрахт тощо), податок з нерезидентів може підлягати сплаті за ставками від 0% до 20%. Уникнути сплати цього податку можна, якщо між Україною та країною походження компанії-нерезидента укладена Конвенція про уникнення подвійного оподаткування.

Окремі ставки оподаткування встановлюються у випадку придбання послуг з виробництва або розповсюдження реклами у нерезидента. В цій ситуації українська компанія сплачуватиме 20% вартості придбаних послуг в якості податку. 

Податок на додану вартість.

Порядок оподаткування експорту та імпорту товарів і послуг дещо відрізняється від звичайного. Так, відповідно до норм Податкового кодексу України, ставка ПДВ для експорту дорівнює нулю, однак у фінансовій звітності дані операції повинні відображатися. Такий спрощений режим оподаткування створює гарні умови для налагодження зовнішньоекономічних зв’язків України. 

За результатами даних Державної служби статистики України, 2018 р. загальний експорт продукції з України становив 47,3 млрд. дол. США, що на 9,2% більше порівняно з 2017 р.

З імпортом все дещо складніше. При здійсненні імпорту товарів, насамперед, слід звернути увагу на те, що такі операції підлягають оподаткуванню незалежно від того, чи зареєстрована особа як платник ПДВ, чи ні. При цьому податок підлягає сплаті завчасно або в день подання митної декларації, тобто до моменту фактичного перетину товаром кордону. У процесі імпорту послуг платником податку буде їх отримувач. Якщо місце постачання послуг, наданих нерезидентом, розташоване на митній території України, отримувач послуг-резидент нараховує ПДВ за ставкою 20%, незалежно від його реєстрації платником ПДВ.

Валютне регулювання.

За загальним правилом, у розрахунках з нерезидентами дозволяється використовувати іноземну валюту, але законодавством встановлені деякі обмеження щодо строку розрахунку у випадку відстрочення оплати. Максимальний строк на проведення розрахунку становить 180 днів з дати митного оформлення, але цей термін може бути скорочений Національним банком України. Перевірку законності проведення операції здійснює банк, до якого подають копії договору з нерезидентом, актів, рахунків (інвойсів) або інших документів, що підтверджують здійснення операції. У випадку виникнення підозри щодо відмивання доходів або фінансування тероризму банк має право вимагати додаткові документи. 

У разі порушення даних вимог, органи доходів і зборів мають право звернутися до Міністерства економічного розвитку з поданням про застосування спеціальних санкцій (зокрема, накладення штрафів, індивідуальний режим ліцензування, тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності). При цьому, механізм відмови у накладенні стягнень законодавством непередбачено.

Жорсткі рамки проведення валютних операцій допомагають відстежувати незаконні дії, а детально прописаний механізм реагування та накладення санкцій дисциплінує учасників даних правовідносин.

Враховуючи сучасну законодавчу базу, світові тенденції економічного розвитку та співробітництва, можна зробити наступний висновок. Зовнішньоекономічна діяльність України – це важливий елемент розбудови самостійної, економічно спроможної держави, яка займає окреме місце на світовому ринку. Створення сприятливих умов для компаній-нерезидентів в Україні – це один із пріоритетних напрямків розвитку української економіки. Існуючі норми законодавства покликані спрощувати здійснення міжнародної торгівлі в Україні, тим самим підкреслюючи інвестиційну привабливість та лояльні умови бізнес-клімату в Україні.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи