Відповідальність за порушення антикорупційного законодавства

Очевидно корупція чи не найбільше лихо, що перешкоджає нормальному розвитку України. Тому боротьба з цим ганебним та небезпечним явищем серед пріоритетів державної політики. Зокрема на протидію корупції спрямовано діяльність правоохоронних органів.

У контексті виконання своїх посадових обов’язків мені довелось вивчати не лише теорію та практику антикорупційного законодавства, а й досліджувати вплив цих законів на правовідносини в інших галузях права. Тобто – як впливають на держслужбовців та інших (пересічних і непересічних громадян, що є об’єктами правозастосування), на кого поширюються обмеження та заборони, встановлені Законом України «Про запобігання корупції».

Сьогодні українським правоохоронцям доволі тяжко розкривати корупційні злочини. Адже практика свідчить: якщо корупціонера «не взяли на хабарі» то довести факт вчинення корупційного злочину майже не можливо.

Водночас Національному агентству з питань запобігання корупції та органам національної поліції надважливо демонструвати ефективність своєї роботи.

За таких умов боротьба з корупцією зводиться до складання адміністративних протоколів щодо неповідомлення про конфлікт інтересів, вчинення дій у стані конфлікту інтересів, неподання декларацій та повідомлень про суттєві зміни у майновому стані, винесення приписів про службові розслідування з подальшими вимогами притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності.

Ці процеси варті широкого оприлюднення. За три останні роки роботи у сфері практичного застосування Закону України «Про запобігання корупції» траплялись ситуації, які спонукали мене до написання низки окремих тематичних статей. 

У цій статті зауважу на наслідках притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення порушення, пов’язаного з корупцією.

На превеликий жаль в Україні ще не сформовано чіткої та однозначної практики застосування антикорупційного законодавства. Навіть досвідчені працівники Національного агентства з питань запобігання корупції не можуть відповісти на деякі нагальні питання (що належать до сфери фахової компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції).

До мене звертаються багато державних службовців яким загрожує складання адмінпротоколу за неподання чи невчасне подання Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи неподання Повідомлення про суттєві зміни в майновому стані.

Як свідчить практика такі проблеми наразі мають десь біля п’яти відсотків суб’єктів декларування. І враховуючи тенденцію незабаром на нас чекає неймовірна кількість складених протоколі та приписів Національного агентства з питань запобігання корупції.

Більшість осіб, яким загрожує адміністративна відповідальність за порушення вимог фінансового контролю (ст. 172-6 КУпАП) чи за порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (ст. 172‑7 УпАП), легковажать зазначеною загрозою. Оскільки переконані, що навіть за визнання винними, покарання обмежиться лише невеличким штрафом.

Ось тут і варто звернутись до «букви закону» та з’ясувати що говорить законодавство про санкції до суб’єктів декларування.

Наприклад стаття 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення: «несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850-1700 гривень).

Подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17000 до 42500 гривень)».

Відповідальність за цією статтею (за подання завідомо недостовірних відомостей у Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно майна або іншого об’єкта декларування, що має вартість) настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 100 до 250 мінімальних заробітних плат.

Суворіше покарання за порушення вимог фінансового контролю встановлено статтею 366-1 Кримінального кодексу України: «подання суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», або умисне неподання суб’єктом декларування зазначеної декларації караються штрафом від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або позбавленням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

Відповідальність за цією статтею настає у випадку, якщо різниця між засвідченими декларантом та достовірними відомостями перевищує 250 мінімальних прожиткових мінімумів.

При цьому висновок, що сплативши 850 гривень можна уникнути інших стягнень – є хибним.

Легкість читання законодавства є оманливою, а поверховість розуміння законів України «Про запобігання корупції», «Про державну службу»; Кодексу законів України про працю тощо є небезпечним.

Варто усвідомити, що притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, має низку наслідків, зокрема: 

1. Особа, притягнена до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов’язаного з корупцією, автоматично вноситься до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення. 

2. Особа, яка піддавалася адміністративному стягненню за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення, – протягом трьох років з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили не може вступити на державну службу (ст. 12 Закону України «Про державну службу»).

Отже, цей Закон прямо забороняє прийняття на роботу державних службовців, які притягались до відповідальності за вчинення адміністративного порушення, пов’язаного з корупцію. Тобто особа на три роки втрачає право на державну службу. 

3. Якщо до адміністративної відповідальності за вчинення порушення, пов’язаного з корупцією, притягається працюючий державний службовець, то відповідно до статті 84 Закону України «Про державну службу» його державна служба припиняється і починає діяти трирічна заборона на зайняття посад державної служби. 

За таких умов для державного службовця навіть мінімальний штраф є неприйнятним (та навіть фатальним). 

Брак системних знань у сфері антикорупційного законодавства підступно призводить до згубних помилок.

Як приклад: особа, яка забула подати повідомлення про суттєві зміни у майновому стані і у зв’язку з цим притягнута до адміністративної відповідальності, (обов’язково та безумовно) позбавляється права обіймати посади державної служби.

Водночас, за Кримінальним кодексом, у разі вчинення державним службовцем корупційного злочину до нього може застосовуватись заборона «обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років». Тут Кримінальний кодекс України містить потужну дискрецію (Дискреція // латиною discretio – рішення посадової особи або державного органу, обране на власний розсуд. Це можливості для представника держави ухвалювати рішення (діяти) на власний розсуд, неоднозначно тлумачити законодавство, вибірково застосовувати санкції тощо): фактично хабарник може отримати умовний строк і продовжувати виконання функцій державного службовця.

Очевидною є несумірність покарань: коли за корупційний злочин передбачено менше покарання, ніж за дрібне адміністративне порушення, пов’язане з корупцією. 

Без дієвої та справедливої судової інституції боротьба з корупцією в Україні зводитиметься до кількісних показників складання адміністративних протоколів та приписів з боку Національного агентства з питань запобігання корупції, а принцип прозорості обмежуватиметься новостійними повідомленнями про цю паперову боротьбу.

Передусім ми маємо бачити за кожним протоколом і приписом людину (та її родину) та пам’ятати – особа є невинуватою, доки її провину не встановлено у судовому порядку (відома Презумпція невинуватості). І нашим відповідним уповноваженим органам потрібно замість інформування про множення протоколів, запровадити оприлюднення реальних досягнень, зокрема – судових рішень про притягнення корупціонера до відповідальності та про виправдувальні рішення судів. Це дозволить захистити українців від огульного складання адміністративних протоколів за порушення, пов’язані з корупцією.

Підсумовуючи викладене варто наголосити: всім, на кого поширюються заборони і обов’язки, встановлені Законом України «Про запобігання корупції», варто розуміти, що незнання закону не звільняє від відповідальності. А також пам’ятати про обов’язки, закріплені за вами законодавством, оскільки забудькуватість не є пом’якшувальною обставиною, адже уповноважені суб’єкти вам обов’язково нагадають про що ви забули.