Доброчинність вимагає системного підходу

Зростання активності українських громадян в заходах, пов’язаних із благодійністю та волонтерством, в часи, коли країна переживає труднощі і скруту, є беззаперечно позитивним явищем. Велика кількість людей відчуває себе частиною цілого та здійснює свій вклад у формування громадянського суспільства .

Благодійність та фандрайзінг у світі мають давні традиції і часто отримують підтримку з боку держави, як, наприклад, у США. Відповідно, дана діяльність урегульована законодавчо та у низці етичних кодексів на рівні фандрайзінгових асоціацій.

Виходячи із світової практики, благодійна діяльність не є «костилем» держави, способом перекладання частини обов’язків держави на свідомих активних громадян і на бізнес,  а становить частину культури кожного громадянина та його духовної потреби допомагати слабшим за себе, є результатом усвідомлення відповідальності громадянина про загальне суспільне благополуччя.

Розвиток благодійності в Україні має свої особливості. Ще нещодавно вона була або засобом реклами тієї чи іншої бізнес-структури, або питанням престижу для окремих індивідуумів. Суспільство ж в активному розвитку благодійності участі майже не брала, відповідно, культура благодійності в ньому залишалася на низькому рівні. Це підтверджується дослідженнями організації Charities Aid Foundation , що регулярно складає World Giving Index (Всесвітній індекс благодійності). Так, у 2012 році Україна посідала 111 місце із 153 країн світу, а за даними 2017 року Україна посідає 90 місце.

Крім цього, в цій сфері на жаль, існують проблеми з прозорістю витрачання коштів. Зокрема, в ЗМІ регулярно зустрічається інформація про випадки зловживання довірою громадян і шахрайство. Звідси – низький рівень довіри до діяльності фондів і небажання з боку населення надавати підтримку нужденним через благодійні організації.

Зміна ставлення людей до благодійності – це системна діяльність. Тут дуже важливе вироблення критеріїв довіри до фондів. Це може відбутися при дотриманні двох умов: благодійна спільнота повинна прийти до того, щоб об'єднатися в саморегулюючу асоціацію, яка б була знаком якості, а держава – позначити легальні «правила гри», встановити економічні стимули для розвитку благодійності .

На жаль, сьогодні участь держави щодо врегулювання проблем благодійництва є пасивною, а існуючий закон «Про благодійну діяльність та благодійні організації » лише підкреслює очікування законотворців на те, що благодійники будуть залучені до виконання зобов’язань держави. Так, згідно п.1 ст.3 вищевказаного Закону «цілями благодійної діяльності є надання допомоги для сприяння законним інтересам бенефіціарів у сферах благодійної діяльності, визначених цим Законом, а також розвиток і підтримка цих сфер у суспільних інтересах». Тобто, якщо в західноєвропейській традиції мета благодійності – це суспільна користь, то згідно чинного законодавства України, благодійність – це своєрідний вид виконання благодійниками обов’язків держави по забезпеченню інтересів громадян (юридичних осіб, територіальних громад).

У реальності, в соціальній сфері діють ті ж правила, що і в бізнесі. Благодійний фонд – те ж підприємство. Тільки воно не виробляє метал та будматеріали, а створює соціальні (наприклад, природоохоронні) проекти. Щоб вони мали успіх, керівник повинен, як і у випадку з будь-яким продуктом, чітко прорахувати, на яку цільову аудиторію розрахований проект, як його просувати, скільки він має коштувати.

Незалежно від позиції держави, для бізнесу, окрім соціальної відповідальності перед трудовим колективом, державою та суспільством щодо сплати податків, виконання соціально-економічних, екологічних зобов’язань, благодійність є видом соціальної відповідальності найвищого ґатунку.

Якщо простежити еволюцію благодійної діяльності на прикладі нашого підприємства, ТОВ «Побузький феронікелевий комбінат», необхідність наступних управлінських кроків її розвитку стає очевидною. Створений в 2013 році благодійний фонд «Розвиток Побужжя» спочатку мав на меті допомогу мешканцям селища та працівникам підприємства. Сьогодні він надає істотну допомогу не тільки окремим громадянам, але і інфраструктурним, культурним, освітнім, екологічним проектам регіонального масштабу. Так, за чотири роки існування фонду було надано допомоги на суму 7,3 млн. грн., крім постійної допомоги нужденним та невиліковно хворим мешканцям селища, Фонд постійно опікується розвитком соціальної інфраструктури смт Побузьке.

У переважній більшості ця допомога здійснювалась за принципом задоволення потреб «за вимогою». Тобто до благодійного фонду звертались люди, що потребували допомоги, активісти чи місцева влада, і фонд приймав рішення про виділення коштів. Сьогодні, коли фонд «виріс» до більш об'ємних завдань, досить гостро постало питання систематизації підходу до прийняття рішень.

На мій погляд, у подібній діяльності підприємствам та й просто небайдужим громадянам необхідно дещо змістити акценти. А саме, для реалізації довгострокових системних програм розвитку регіонів та місцевих громад через благодійні фонди, об'єднати зусилля і матеріальні ресурси, виробити уніфіковану структуру управління благодійними організаціями, спільно створити комунікаційні площадки для обговорення та відбору проектів, об'єднатися у саморегулюючий орган та ініціювати діалог з державою на предмет встановлення єдиних правил для благодійних організацій.

Системність у підході до благодійної діяльності вкрай важлива. Застосування бізнес-практик, прозорість і розвинене законодавство можуть допомогти налагодити процес благодійної діяльності, зробити з кожного фонду організацію що системно розвивається, вся міць і сила якої не будуть спрямовані виключно на пошук грошей на якийсь окремий проект, а допоможуть їй самостійно існувати, зміцнюючи довіру до індустрії і органічно збільшуючи кількість людей і проектів, яким вона може допомогти.