Чи довго бути соціальній справедливості несправедливою?!

Соціальна справедливість має бути однією з невід’ємних частин будь-якої соціально орієнтованої економіки. Оскільки, згідно з Конституцією, Україна є соціально орієнтованою державою, то соціальна справедливість — це також невід’ємна частина будь-якої сфери життя українського суспільства.

Вбачається, що направленість дій на створення умов для гідної праці, і має відображати суть соціальної справедливості, коли ми говоримо про соціально-трудові відносини, про соціальний захист, про реалізацію прав людини у сфері праці зокрема.

Попри того, що теоретично у цьому контексті , в Україні зроблено чимало, це так і не стало предметом реальної соціальної справедливості в країні

Символічний соціальний діалог, який би мав стати ефектиним засобом досягнення порозуміння між різними групами суспільства щодо поточних справ і окреслення шляхів соціально-економічного розвитку країни , так і не запрацював в країні. Для цього так і не створено належної основи, яка б враховувала інтереси усіх верств населення, усього громадянського суспільства. Закон з цього питання лише закріпив умови для певної группи профспілок та інших лояльних до влади громад, вести, так званий соціальний діалог, в рамках своїх корпоративних інтересів, а не інтересів усього суспільства.

Низька ефективність такого соціального діалогу очевидна, - він не зрушив з місця в позитивному плані жодної існуючої соціальної проблеми в суспільстві.

Інституції, які створені, на базі такого соціального діалогу, як Національна тристороння соціально-економічна рада, тристороннє управління фондами соціального страхування, інші інституції показали свою неспроможність впливати на процеси здійснення соціальної справедливості. Те, що в країні росте безробіття, катастрофічно зростає заборгованість з виплати заробітної, в занепаді трудова міграційна політика, за межами бідності знаходиться значна більшість пенсіонерів, - є тому підтвердження.

А відсутність консультацій уряду з представниками соціальних партнерів, неефективність дій громадських рад при центральних органах виконавчої влади, тощо лише додають такому соціальному діалогу негативу.  А нещодавно створена Громадянська платформа моніторингу реалізації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським союзом є скоріше антуражем, ніж тою інституцією, що впливатиме реально на соціальну справедливість. З огляду на представництво платформи, усі очікування на краще є просто марними.

І тому підходи до соціального діалогу потрібно переосмислити, а саме існування соціального діалогу кардинально реформувати. Ми маємо позбутися всього того баласту, який протягом всього часу гвалтував країну, використовув її в своїх корпоративних інтересах. Лише залучення нових представників громадскості, активістів від оновлюючого громадянського суспільства, які довгий час залишалося за бортом прийняття життєво важливих рішень, може сприяти створенню реальних засад соціальної справедливості.