блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
19.10.2015 18:11

Місце відкриття матеріалів кримінального провадження

На мій погляд, можна наполягати на відкритті матеріалів кримінального провадження не на «території» сторони обвинувачення, а на своїй «території».

На відмінну від ст. 218 КПК України (1960 року), ст. 290 КПК України (2012 року) містить нові гарантії і нові правила «пред’явлення» матеріалів кримінальної справи.

За КПК України (1960 року), при виконанні ст. 218 КПК України (1960 року) склалася практика, коли слідчий запрошував до себе обвинуваченого, його захисника, або, за виключенням, прибував до СІЗО, за місцем ув’язнення обвинуваченого  і оголошував останнім про закінчення слідства і пред’явлення матеріалів справи для ознайомлення.

Тобто склалася практика, за якою «диригентом» місця ознайомлення з матеріалами кримінального провадження був слідчий.

Однак, КПК (2012 року) має інші стандарти та може створити, а на мій погляд зобов’язана створити інші порядки щодо місце відкриття матеріалів кримінального провадження, і ось з яких ідей я виходжу.

  Для початку приведу декілька практичних прикладів пов’язаних з питанням, що підіймається в цій статті, зі своєї практики.

  Будучи захисником в одному кримінальному провадженню за ч. 1 ст. 185 КК України, ч. 1 ст. 115 КК України (справа до внесення в ЄРДР довго розглядалася за КПК України (1960) – з 2008 року, поки її не направили на додаткове розслідування, а клієнта не звільнили із-під варти), я отримав від слідчого телефонний дзвінок про те, що він закінчив досудове розслідування і готовий відкрити нам – мені, як захисники та моєму клієнту, як підозрюваному матеріали кримінального провадження, у зв’язку з чим запросив нас до свого робочого кабінету, погодивши дату та час.

У погоджений з слідчим час, я з своїм клієнтом прибув до слідчого. Слідчий надав нам повідомлення про закінчення досудового слідства, відкрив матеріали.

Через декілька днів, слідчий привіз моєму клієнту повістку, про те, що йому необхідно терміново з’явитися до нього, для отримання зміненого повідомлення про підозру, у зв’язку з перекваліфікацією дій мого клієнта з ч. 1 на ч. 2 ст. 115 КК України і поновлення досудового слідства.

КПК України (2012 року) на відмінну, від КПК України (1960 року) не містить такого поняття, як «поновлення досудового слідства», а відтак, переді мною постало питання, як протидіяти таким незаконним діям слідчого і не нашкодити клієнту, адже за обраним відносно мого клієнта запобіжного заходом - особисте зобов’язання – він був зобов’язаний за першою вимогою прибувати до слідчого.

Я намагався пояснити слідчому, що досудове слідство вже закінчене, у зв’язку з чим, він в нашому кримінальному провадженні, вже не слідчий, а відтак не може викликати мого клієнта за цим кримінальним провадженням будь-куди та поновлення досудового слідства, на відмінну від КПК України (1960), КПК України (2012) – не містить. Мої пояснення були марними – слідчий погрожував запобіжним заходом.

Вирішив застосувати тактику – є рішення – відсутній спір,  і подав до слідчого судді з цього приводу заяву про відвід слідчого.

Як я і очікував, слідчий суддя відмовив мені в задоволенні вказаної заяви. І головне – мотиви (!), моя тактика спрацювала – мотиви: «В заяві адвоката Пономаренко Д.В. про відвід слідчого Б. в кримінальному провадженні №**** внесеного в ЄРДР **** відносно К. за ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 115 КК України слід відмовити, у зв’язку з тим, що відповідно до наявних у слідчого судді матеріалів, *** (дата) слідчий оголосив про закінчення досудового слідства. Слідчий здійснює свої повноваження виключно на досудовому розслідуванні кримінального провадження, а разом з тим і питання його відводу може здійснюватись на цій же стадії, у зв’язку з чим в задоволенні заяви про відвід слідчого слід відмовити».

В іншій ситуації, я вступив в процес в якості захисника по кримінальному провадженні відносно мого клієнта за ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на стадії підготовчого судового засідання. Досудове слідство здійснювалось за 150 км від місця мешкання мого клієнта та місця моєї роботи – м. Одеси.

В підготовчому судовому засіданні, я заявив клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, у зв’язку з тим, що останній не відповідав вимогам ст. 291 КПК України (2012 року), прокурор не заперечував, обвинувальний акт був повернутий прокурору.

Після судового засідання, на ім’я прокурора мною було подане клопотання про надання мені матеріалів кримінального провадження для ознайомлення, так як матеріалів, копії яких зробив адвокат, який здійснював захист до мене, мені було не достатньо для здійснення належного захисту. 

Через декілька днів, до мене зателефонував слідчий та запросив до себе, для вручення моєму клієнту «виправленого» обвинувального акту і ознайомленням мене з матеріалами кримінального провадження.

В погоджений час, я разом зі своїм клієнтом прибули до слідчого. Слідчий надав нам обвинувальний акт і попросив розписатися про його отримання. На моє запитання про матеріали кримінального провадження, слідчий відповів, що надасть їх після того, як ми розпишнимось про отримання обвинувального акту. З такою позицією слідчого я не погодився і запропонував останньому спочатку надати матеріали. Після не тривалої дискусії, я зі своїм клієнтом сів в свій автомобіль і вирушив до свого офісу в Одесі, не підписавшись і не отримавши обвинувальний акт (матеріали слідчий надати відмовився).

Через деякий час, слідчий запропонував мені приїхати до нього в кабінет для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження і отримання обвинувального акту, на що я відповів відмовою і запропонував останньому самостійно приїхати до мого офісу.

Слідчий погрожував повістками і приводом.

Результат – матеріали кримінального провадження слідчий привіз мені в офіс. 

За цими прикладами, я думаю, виникає досить логічне питання: чи зобов’язана сторона захисту прибувати до слідчого для відкриття матеріалів кримінального провадження сторони обвинувачення? 

Перед тим, як надавати відповідь на вказане питання, пропоную проаналізувати норми КПК України (2012 року) з цього приводу. 

Слідчий -  службова особа органів внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, підрозділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень (п. 17 ч. 1 ст. 3 КПК України).

Досудове розслідування – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направлення до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України).  

Здавалося б, відповідь очевидна і вона чітко випливає з п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України, тобто поки обвинувальний акт, або інші процесуальні рішення передбачені п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України не будуть направлені до суду (це не стосується постанови про закриття кримінального провадження), слідство триває і особа зобов’язання з’явитися до слідчого.  

Однак, як бути з положенням  ч. 3 ст. 283 та ч. 1 ст. 290 КПК України.

Як вбачається з положення ч. 1 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за дорученням прокурора (!) зобов’язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику  та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування (!) та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Таким чином, відповідно до положень ч. 1 ст. 290 КПК України і це вже має сталу практики, спочатку прокурор, а на практиці, слідчий за дорученням прокурора повідомляє про закінчення досудового розслідування, а потім надає доступ до матеріалів.

Відповідно до ч. 3 ст. 283 КПК України відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудового розслідування.

Тобто, вказана стаття, зобов’язує прокурора внести відомості про закінчення досудового розслідування Пункт 3.1. п.п. 3 Наказу Генерального прокурора України від 17 серпня 2012 року № 69 «Про Єдиний реєстр досудових розслідувань» встановлює строки внесення відомостей до Реєстру – закінчення досудового розслідування (ч. 3 ст. 283 КПК) – протягом 24 годин з моменту прийняття процесуальних рішень. 

Частина 4 ст. 110 КПК України визначає, що обвинувальний акт є видом процесуального рішення.  

Однак, в ч. 1 ст. 290 КПК України йдеться не про процесуальне рішення, а про повідомлення.

Під повідомленням у кримінальному провадженні необхідно розуміти процесуальну дію, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінально провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії, наприклад, відкриття матеріалів кримінального провадження, або при прийняте процесуальне рішення чи здійсненну процесуальну дію (ч. 1 ст. 111 КПК України). 

Таким чином, вбачається, що повідомляючи про закінчення досудового слідства, прокурор або слідчий за його дорученням, фактично повідомляє про складання (в нашому випадку) обвинувального акут, що прямо випливає з ч. 1 ст. 111 КПК України. 

Більш того, необхідно звернути увагу на те, що не слідчий самостійно, а лише за дорученням прокурора, може повідомляти про закінчення досудового слідства та відкриття матеріалів кримінального провадження і всі дії, на цій стадії, слідчий здійснює виключне за дорученням прокурора.

Тобто, слідчий не має процесуального права викликати будь-кого, після повідомлення про закінчення досудового слідства.

Таким чином, враховуючи наведене та положення ч. 2 ст. 290 КПК України, на мій погляд, можна наполягати на відкритті матеріалів кримінального провадження не на «території» сторони обвинувачення, а на своїй «території». 

Разом з тим, постає питання про те, коли слідчий зобов’язаний скласти обвинувальний акт. Адже повідомляючи про закінчення досудового слідства, прокурор або за його дорученням слідчий повідомляє про прийняття процесуального рішення (ч. 1 ст. 111 КПК України), а обвинувальний акт, як зазначено вище є процесуальним рішенням (ч. 4 ст. 110 КПК України).

На практиці, прокурор або слідчий за дорученням прокурора повідомляють про закінчення слідства, однак при цьому жодного процесуального рішення з цього питання не виносять.

Виникає питання – чи є таке повідомлення належним, в розумінні ч. 1 ст. 111 КПК України (однак це питання окремої статті).

Разом з тим, вважаю, що в п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України необхідно внести зміни і вказати про те, що моментом закінчення досудового слідства є складання обвинувального акта, що в свою чергу усуне вищезазначені протиріччя.

 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.

Контакты

E-mail: blog@liga.net