Зерно як зброя

І відповіді на це питання сьогодні немає...

Причина проста: росія використовує зернову угоду як інструмент шантажу – зброю, якою вона доволі ефективно користується. Сподіватися, що стратегія кремля за цього керівництва зміниться - не доводиться. Більш того, привід для непролонгації угоди чи її припинення у будь-який момент, може бути довільний.

Ще геніальний стратег Сунь-Цзи сформулював просту максиму: «Війна це шлях обману». З того часу нічого не змінилося. Ми вже чули про «зерно, яке йде не за адресою», «вибухівку для Кримського мосту на судні із зерном» тощо. Для диктатури не потрібно логічного пояснення вигідного для себе рішення. Більш того, вона завжди буде грати «крапленими картами» і змінювати умови. В принципі це і відбувається, наприклад, через створення проблем із інспекцію суден, що зменшує можливості нашого експорту.

Отже, чого добивається росія зараз?

Перше. «Зернова угода» використовується як розмінна монета у дуже широкому спектрі питань. Насамперед, це збільшення економічного потенціалу самої росії в нинішніх умовах. В першу чергу, мова йде про можливість експорту через територію України аміаку. Окрім того, росія сама є великим експортером зерна. Тож штучно регулюючи об’єми продажів українського продовольства вона впливає на ціну і витискає нас із зовнішніх ринків, збільшуючи доходи. Фінанси ж, як відомо, - кров війни.

Друге. Продовження «зернового коридору» дозволяє росії вести перемовини із світом, при чому з позиції сили. Це дуже важливо в умовах коли з путіним мало хто хоче всерйоз сідати за стіл переговорів.  Зерновий шантаж світу створює для цього умови. Коло нього бігають, з ним розмовляють, намагаються домовитися. Думаю в нинішній ситуації це дуже гріє самолюбство. Тож коло питань, яке може виноситися на переговори дуже широке і не закінчується на економіці. Та й сам факт широких переговорів грає на руку путіну. Як казала Маргарита Валуа: «В коханні і на війні одне й теж саме: фортеця, що веде переговори – наполовину взята».

Третє – фактор Туреччини. Анкара у цій війні грає свою гру, відстоюючи виключно власні інтереси. Десь вони можуть перетинатися із українськими, десь із позицією західного світу, десь із російськими. При цьому Туреччина є серйозним гравцем не тільки в чорноморському басейні, але її інтереси перетинаються із російськими на Близькому Сході, Закавказзі і в Середній Азії. Тому «зернова угода», де Туреччина виступає ключовою ланкою, є прекрасним приводом для перемовин з багатьох питань.

Четверте – ризик голоду в країнах Азії та Африки. Не секрет, що геополітичні та геоекономічні амбіції кремля розповсюджуються на бідні країни цих регіонів, які дуже часто цікаві багатьом сильним світу цього у якості ресурсної мінеральної бази. Голод та збільшення рівня бідності в них може призвести до падіння режимів, які як правило орієнтовані на країни Заходу чи Китай. Це, в свою чергу, дозволяє росії здійснити переділ в країнах третього світу на свою користь. Адже гонку за контролем мінеральних ресурсів ніхто не відміняв, а вагнерівці мають необхідний досвід в Африці.

П’яте. Невизначеність та створення проблем із зерновим експортом – це дуже серйозний удар по економіці України. Адже агрокомплекс сьогодні є чи не єдиним локомотивом економіки. Проблеми з експортом зерна – це не тільки питання наповнення бюджету чи дефіциту зерносховищ. Це питання майбутньої посівної. А вже зараз із фахового середовища роздаються дуже песимістичні думки з цього приводу. Тож зараз росія закладає «міну повільної дії» під майбутній урожай.

Отже, що нас очікує?

Шантаж не закінчиться навіть якщо угоду буде пролонговано – він занадто вигідний росії. кремль буде продовжувати шукати варіанти обмеження нашого експортного потенціалу і намагатися нарощувати свій. Нам запропонують кабальні умови і будуть постійно тримати реалізацію домовленостей під питанням.

Єдиним варіантом для нас - є професійне відстоювання інтересів із використанням міжнародних важелів впливу. Однак, при цьому дуже важливо пам’ятати що інтереси України можуть іноді не співпадати із позицією міжнародної спільноти.