Податок на посилки: думки щодо за і проти цієї ініціативи

«Податок на посилки» — чому не зараз і не в поточній ситуації

Напевно почнемо із «ЗА».

Насправді запровадження податків на міжнародні посилки виглядає як раціональний крок для підтримки вітчизняного бізнесу та бюджету. Такий механізм давно діє у країнах Європи, США і навіть у державах, які не відзначаються дружнім ставленням до нас. Всі країни захищають свої економіки, стимулюють внутрішній ринок і наповнюють бюджети. Логіка очевидна і вірна: товари мають потрапляти на митну територію країн та продаватися офіційно, податки — залишатися в країні, а митна система — працювати як інструмент для підтримки локального виробника.

Але завжди є «Але». Тому, задля дискусії, трошки «ПРОТИ»

Ще під час найпершої дискусії по цій темі, коли законодавчу ідею про «податок на посилки» зняли з розгляду з огляду на складність її реалізації, я попереджав про проблеми, з якими зіткнеться Україна, якщо спробує запровадити податки на посилки без належної підготовки. Загалом з моменту тієї дискусії нічого не змінилось, хоча тема виникла вдруге і ми ризикуємо стати на ті самі граблі. Нинішня митна інфраструктура як не була здатна, так і не стала спроможною обробляти поточний обсяг міжнародних відправлень, а тим більше — контролювати їх вміст і забезпечувати прозорість. Уявіть: щомісяця через Укрпошту, Нову Пошту, Міст Експрес та інші оператори проходить понад мільйон міжнародних посилок. Якщо додати до цього вимогу обробляти кожну з них на предмет оподаткування, митна система зупиниться. Багато із посилок доведеться перевіряти вручну візуально — відправники можуть чи умисно вказувати занижену вартість або й інший вміст, так і просто помилятись. Це буде просто колапс митної системи. Перевірка вмісту посилки, оформлення документів, визначення реальної вартості товару, нарахування податків — усе це потребує не лише технічного оснащення, але й додаткових людей, часу та фінансів. Зараз митна інфраструктура фактично не має ані програмного забезпечення, ані достатньої кількості кваліфікованих кадрів для реалізації таких завдань. А створення відповідних умов — це не місяці, а роки роботи, масштабних інвестицій і глибоких реформ.

Тобто перше «Проти» - це готовність державної інфраструктури.

Українці вже давно навчилися знаходити дешевші альтернативи за кордоном. Від дитячого одягу до побутових дрібниць і недорогої техніки — мільйони людей щомісяця замовляють товари, яких просто немає в країні або які коштують тут у рази дорожче. (Це, до речі, окреме питання: може варто захистити людей, а не ритейл, який утричі задирає ціни на позиції з умовних «аліекспресів» чи «Тему»?) Якщо зараз ці товари обкласти податками, українці втратять одну з небагатьох можливостей заощаджувати у часи економічної скрути. І поки що ми не бачимо ознак підвищення заможності середнього українця, а не тих українців, які допомагають автодилерам встановлювати рекорди з продажу автомобілів у часи війни. Чи можемо ми в нинішніх умовах дозволити собі такі нововведення? Економічно та заради наповнення бюджету — безсумнівно. Але чи має влада моральне право позбавляти українців доступу до дешевших товарів та речей? Рівень бідності залишається критично високим, тому запровадження податків на посилки виглядає найперше як удар по простих громадянах. Для підтримки бізнесу можна розробити інші механізми, хоча б «пробудити» банківське кредитування з розумними відсотками. Та й бізнес не «злетить» назавтра після прийняття закону про обмеження доступу на український ринок дешевшої продукції — йому знадобляться місяці і роки, щоб запропонувати альтернативу. Потрібно пам’ятати, що економічна реальність для мільйонів українців диктує не бажання, а необхідність шукати альтернативи серед імпорту.

Тобто друге «Проти» - низький рівень реальних доходів українців.

Запровадження податків без належної підготовки стане ідеальним підґрунтям для росту корупційних схем. Усі ми пам’ятаємо сімейство скандальних «Круп» із МСЕКів. Те саме може повторитися на митниці. Схеми — дуже спокуслива штука і для митника, і для його «клієнта». Навіть зараз втрати на митниці оцінюються у суми 120-170 млрд грн. Можливо, закриття цих шпарин дасть бюджету більше, аніж визискування копійчаних податків з копійчаних товарів чи посилок? До речі, бюджетний ефект авторами ідеї досі чітко не порахований, а особливо з урахуванням витрат на модернізацію митниці, розширення її штату та посилення антикорупційного контролю. Замість того, щоб створити прозору систему, ми ризикуємо отримати нову хвилю нелегальних схем і «договорняків». Вже зараз існують десятки способів обійти митний контроль, і зростання податкового навантаження лише буде стимулювати тіньові потоки. Великі партії товарів, оформлені як «поштові відправлення», підуть у руки тих, хто вміє домовлятися — це ті самі мільярди в тіні. А прості громадяни залишаться заручниками нової системи і бідності, останній вихід з якої зачинили державні мужі під гарні патріотичні гасла.

Третє «Проти» - високі корупційні ризики

І наприкінці трошки «ЗА», але з «але».

Чи варто взагалі розробляти такий закон? Так, однозначно. Але його впровадження має бути стратегічним і поступовим. В ідеалі — мати чіткі відкладальні умови, щоб закон набував чинності не під який «реформаторський шумок» чи сплеск бюджетного дефіциту, а при досягненні чітких критеріїв із великого «домашнього завдання»: реформування митниці, закриття її схем на користь бюджету, реальне, а не статистичне, підвищення добробуту населення. Може виявитись, що для бюджету та виробників ці «поштові податки» виявляться і не потрібні: бюджет використав весь потенціал з відбілювання тіні, українці вирвались із бідності і перестали скуповувати копійчаний мотлох по світах, а український бізнес зріс і наповнив ринок гідною за ціною та якістю товарною пропозицією. По-перше, потрібно створити інфраструктуру: забезпечити митницю необхідними технологіями, автоматизувати процеси, провести переговори з великими міжнародними платформами для впровадження спрощених механізмів сплати податків. Ці завдання потребують років роботи, і лише після їх виконання можна повертатися до питання обмеження ліміту на посилки. По-друге, необхідно враховувати економічні реалії. У країні з високим рівнем бідності податки на посилки можуть бути введені лише тоді, коли це не вдарить по найбільш уразливих категоріях населення. Зараз до них відносяться майже всі — в країні війна і економічна стагнація, яку б офіційну статистику нам не малювали. Доцільно запровадити диференційовані підходи, наприклад, залежно від вартості чи частоти відправлень.

Ідея загалом правильна, але не зараз і не в нинішніх умовах. Ми маємо зробити колосальну «домашню роботу», а вже потім повертатись до теми податку на посилки. Лише за таких умов такі ініціативи можуть стати інструментом для розвитку країни та її економіки, наповнення бюджету, а не джерелом хаосу і нових проблем.